Анотація до роботи:

Старостенко Г.В. Українсько-німецькі відносини: політичний та безпековий вимiр співробітництва. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук із спеціальності 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ 2004.

У дисертації досліджено політичний та безпековий вимір українсько-німецьких відносин. З цією метою було досліджено місце Німеччини у зовнішньополітичній стратегії України та навпаки, проаналізовано умови формування та зміст договірно-правових засад співробітництва, виявлено динаміку поступу міждержавного діалогу. У результаті були виокремлені пріоритети українсько-німецького співробітництва в сфері політики та безпеки - забезпечення ефективного процесу транформації України, реалізація спільних проектів з транспортування енергоносіїв, включення України до євроінтеграційного процесу, співробітництво щодо створення сучасної європейської системи безпеки, військово-технічна співпраця, діалог з безпеки атомних реакторів тощо. Успішна співпраця України та Федеративної Республіки Німеччина з цих питань політичного та безпекового за своєю природою характеру сприятиме забезпеченню національних інтересів обох держав.

Kлючові слова: Україна, ФРН, міжнародне співробітництво, стратегічне партнерство, зовнішня політика, національний інтерес європейська інтеграція безпека міжнародна система.

Проведене дисертантом дослідження політичного та безпекового виміру українсько-німецького співробітництва у 90-х роках ХХ – початку ХХІ століття дає підставу для таких висновків.

1. У ході складного процесу становлення України в якості суб’єкта міжнародних відносин та визначення її зовнішньополітичних пріоритетів, політичне керівництво нашої держави окреслило коло своїх стратегічних партнерів, серед яких провідне місце зайняла Федеративна Республіка Німеччина. Місце України у зовнішньополітичній концепції ФРН визначалося за умов перегляду Німеччиною власної зовнішньополітичної доктрини після об’єднання її східних та західних земель і детермінується на стогодні усвідомленням Федеративною Республікою геополітичного значення нашої держави для зміцнення безпеки на сході Європейського континенту особливо після перетворення України на безпосереднього сусіда розширеного ЄС. Договірно-правова база визначає сучасний порядок денний українсько-німецьких відносин та створює належні правові засади для подальшого розвитку двостороннього українсько-німецького співробітництва.

2. Українсько-німецькі відносини з моменту їх встановлення і до сьогодні відзначалися певною динамікою, що відобразилася у трьох етапах і була зумовлена розвитком сучасних міжнародних відносин та внутрішньополітичними особливостями обох держав. Ранній етап двосторонніх відносин, що характеризувався формальним визнанням України як незалежної держави у результаті досягнення домовленостей щодо без’ядерного статусу України змінився конструктивними відносинами між Німеччиною та Україною. Створення ефективного інституційного механізму політичної співпраці у сфері євроінтеграційних проблем та питань двостороннього розвитку, а також розширення кола суб’єктів відносин стало свідченням переходу до наступного якісно нового етапу українсько-німецьких відносин. Позитивна динаміка відбувалася завдяки зусиллям як української, так і німецької дипломатії, що свідчить, на нашу думку, про взаємне визначення стратегічної перспективи майбутніх двосторонніх відносин.

3. Політичний та безпековий вимір українсько-німецької співпраці відзначається високими якісними результатами, а саме: підтримкою Німеччини позиції України щодо неприпустимості розміщення ядерної зброї на теренах країн Центральної та Східної Європи, прагнення нашої держави до інтеграції в євроінтеграційні структури, а також при розбудові відносин особливого партнерства з Альянсом. Важливу роль відіграє зацікавленість Німеччини у розгляді України у якості потенційного кандидата на вступ до ЄС без зазначення конкретного терміну. З огляду на велике значення європейських організацій у реалізації зовнішньополітичних інтересів Німеччини Федеративна Республіка будує свої взаємини з Україною значною мірою не самостійно, а на рівні відповідних європейських структур, тобто через НАТО, ЄС, тощо. Це дає можливість визначити європейські політичні та безпекові організації особливими механізмами співпраці України з Німеччиною з метою реалізації завдань української зовнішньої політики.

4. Аналіз концептуальних та правових засад двостороннього співробітництва, практичних кроків та динаміки переговорів між керівництвом України та Німеччини виявив пріоритети політичного та безпекового співробітництва, а саме: підтримку процесу реформ в Україні, співпрацю у сфері транспортування енергоносіїв, безпеку атомних реакторів, військово-політичне та технічне співробітництво. Особливого стратегічного значення для України набуває спільна співпраця з Німеччиною на євроінтеграційному напрямку та з формування нової архітектури європейської безпеки. Співробітництво з цих питань має для України стратегічне значення, адже успішна реалізація Україною та ФРН цих спільних завдань політичного за своєю природою характеру сприятиме забезпеченню національних інтересів нашої держави.

5. При аналізі політичного та безпекового виміру українсько-німецьких відносин автор пропонує власне бачення стратегічного рівня співробітництва між цими державами. Авторська концепція будується на визнанні нерівності відносин між Україною та ФРН, що визначається відмінністю політико-вагових ознак цих держав. Україна та Німеччина займають різні рівні в ієрархії міжнародних відносин, а отже мають різні ресурси та інструменти впливу на поведінку одна одної у реалізації власних національних інтересів. Україну - з її складними опосередкованими залежностями від Росії, та Німеччину, пов’язану нормами європейського права, та зобов’язаннями в рамках Альянсу, важко сприйняти як повноцінних стратегічних партнерів, що самостійна та незалежно діють на паритетних засадах. З огляду на це Україну та ФРН доцільно розглядати як асиметричну пару, окремі сфери відносини між якими носять переважно для України стратегічний характер.Особливого визнання потребує той факт, що через комплекс негативних внутрішніх і зовнішніх чинників політичне керівництво Німеччини не сприймає Україну своїм стратегічним партнером. Через це відносини України з ФРН мають ознаки одностороннього стратегічного партнерства з огляду на наявність зацікавленості у відносинах стратегічного рівня лише з боку України.

6. Для розбудови повноцінних стратегічних відносин з Федеративною Республікою Німеччиною, як і з іншими державами, що були проголошені стратегічними партнерами, Україна у першу чергу має досягти відповідної якості шляхом проведення внутрішньої трансформації, що дозволить їй виконувати роль рівноцінного стратегічного партнера. Виходячи з того, що сьогодні стратегічність українсько-німецьких відносин обмежується низкою питань двостороннього співробітництва, що мають для обох міжнародних акторів важливий характер, доцільною була б формалізація цих відносин шляхом підписання відповідного міжнародно-правового договору, що дало б змогу більш чітко окреслити спільні інтереси сторін, вирішення яких визначає стратегічний характер відносин, спільні зобов’язання та спільні сфери співпраці там, де буде пріоритетно розвиватися партнерство, а також перелік тих негативних чинників, які можуть ускладнити відносини між міжнародними партнерами.

Публікації автора:

1. Старостенко Г. Перспективи розширення Європейського Союзу на Схід // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 6, частина ІІ. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 1998. - с.131-134.

2. Старостенко Г., Німецьке бачення нового європейського порядку та Україна у ньому // Науковий вісник дипломатичної академії України. - 2002, Стор. 154-161.

3. Cтаростенко Г. Співробітництво України та ФРН у контексті європейської інтеграції // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 34, частина ІІ. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2002. - с.43-49.

4. Старостенко Г. Розвиток українсько-німецьких відносин: політичний аспект співробітництва // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 42, частина ІІ. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2003. - с.152-157.