У дисертаційному дослідженні автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється в подальшому поглибленні кримінально-правової та кримінологічної характеристики умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини, заходів його запобігання. Дисертанткою сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на розв’язання зазначеного завдання, зокрема: 1. Віднесення дітовбивства до привілейованих складів убивств є обґрунтованим. Вагітність, як показують медичні дослідження, здійснює вплив на психічний стан будь-якої жінки. Емоційне напруження, яке водночас пов’язане зі складною життєвою ситуацією (позашлюбна вагітність, матеріальні нестатки, недостойна поведінка батька дитини тощо), досягає “пікового” рівня в момент пологів, в умовах больової домінанти. На фоні таких обставин здатність породіллі адекватно оцінити ситуацію й вирішити її соціально прийнятним шляхом значно послаблена. 2. Початковим моментом життя (у тому числі й при народженні дитини в результаті кесаревого розтину) слід вважати появу будь-якої частини тіла дитини з утроби матері. Позбавлення життя нежиттєздатної дитини слід вважати вбивством, оскільки нежиттєздатність не означає відсутність життя. Поняття “під час пологів” слід розуміти як певний проміжок часу, який триває з моменту початку кримінально-правової охорони життя дитини до закінчення пологів. Момент завершення періоду “відразу після пологів” слід визначати у кожному конкретному випадку. 3. Пункт 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи” слід доповнити роз’ясненням з приводу визначення періоду новонародженості. 4. Особливий психофізичний стан, що є підставою пом’якшення відповідальності за дітовбивство, презюмується, тобто має місце в усіх випадках вчинення даного злочину. Особливості розглядуваного складу злочину усувають можливість кваліфікації дій співучасників цього злочину за ст. 117 КК України. Сурогатна матір, яка не є матір’ю за законом, але є нею за фактом народження, має визнаватись суб’єктом дітовбивства. Наявність заздалегідь обдуманого умислу підвищує ступінь суспільної небезпеки злочину, але не впливає на кваліфікацію, оскільки даний злочин у будь-якому разі вчинюється в обумовленому пологами стані. Основними мотивами дітовбивств є сором у зв’язку з позашлюбною вагітністю та низький рівень матеріального забезпечення. 5. Диспозиції ст. 117 КК України слід викласти в пропонованій редакції: 1.Умисне вбивство матір’ю (роділлею, породіллею) своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів, – карається… 2. Те саме діяння, вчинене повторно, – карається… 6. Комплексна кримінологічна характеристика сучасних дітовбивств (1993 –2005 рр.) показує, що дітовбивство це злочин, який вчинюється переважно у сільській місцевості, як правило, жінками у віці від 18 до 30 років; 74 % дітовбивць завагітніли поза шлюбом; 40,5 % жінок-дітовбивць завагітніли внаслідок випадкового зв’язку, що спонукало до небажання мати дитину та приховування вагітності; 30 % дітовбивць, які на момент вчинення злочину перебували в шлюбі, пояснили небажання мати дитину несприятливими матеріальними та житловими умовами; жінки-дітовбивці мають невисокий освітній та культурний рівень, невисокий та середній рівень інтелекту; дітовбивці молодого віку (16 – 19 років) погано орієнтуються в питаннях гігієни статевого життя, сутності сексуальних стосунків між статями; 59 % дітовбивць виховувались у сім’ях із байдужим ставленням до них як до дітей; 51,6 % дітовбивць на момент вчинення злочину не мали визначених занять. За типологічною належністю дітовбивць слід віднести до осіб криміногенного типу, зокрема до “ситуативних”, які становлять більшість, а також послідовно-криміногенного та ситуативно-криміногенного підтипів. Дітовбивство це злочин, що спричинений низкою соціальних чинників. Психофізичні особливості жінки, обумовлені вагітністю та пологами є умовами, які сприяють вчиненню цього злочину. 7. Авторкою розглянуто питання створення комплексу заходів запобігання умисному вбивству матір’ю своєї новонародженої дитини. Підвищенню ефективності запобігання цьому злочину сприятимуть такі заходи: на загальносоціальному рівні: підвищення матеріального добробуту українських родин; вирішення проблеми зайнятості жінок; стимулювання народжуваності, в тому числі і збереження репродуктивного здоров’я; організація підтримки й допомоги жінкам для подолання складної життєвої ситуації; підвищення рівня духовного та морального розвитку особи за допомогою методів сімейного, статевого, правового виховання; заходи щодо інформування та просвіти; на спеціально-кримінологічному рівні: зміцнення та налагодження тісного зв’язку дільничного інспектора з населенням; запровадження посад інспекторів із запобігання жіночій злочинності; удосконалення роботи щодо виявлення неблагополучних, багатодітних сімей з низьким рівнем доходів, жінок, які приховують вагітність, уникають медичного обліку, ведуть аморальний спосіб життя; проведення спеціальних психологічних курсів для акушерів, фельдшерів сільських лікарських дільниць з метою набуття ними навичок щодо надання елементарної психологічної допомоги вагітним; переконання в доцільності хірургічної стерилізації психічно хворих жінок; налагодження контролю за проведенням гінекологічних профілактичних оглядів у навчальних закладах; удосконалення контролю за обліком вагітних; систематична інформаційна та організаційна взаємодія органів внутрішніх справ й органів охорони здоров’я з метою виявлення та постановки на облік жінок, які приховують вагітність; встановлення адміністративної відповідальності за порушення строків постановки на облік вагітною жінкою після 12 тижнів вагітності; запровадження тематичних циклів у навчальних закладах з питань планування сім’ї, репродуктивного здоров’я, безпечного материнства, здорового способу життя; організація курсів з основ педагогіки для батьків; створення та запровадження системи статевого виховання з 11–12-річного віку; акцентування уваги з боку засобів масової інформації на невідворотності кримінальної відповідальності за дітовбивство; на індивідуально-профілактичному рівні: виявлення та облік жінок, у поведінці яких спостерігаються небезпечні тенденції до вчинення злочинів; вивчення їх морально-психологічних, соціально-демографічних ознак для ефективного проведення профілактичної роботи; виявлення джерел негативного впливу на конкретних жінок та вжиття заходів щодо їх усунення; дослідження можливостей створення сприятливих умов у певних сферах життєдіяльності; здійснення виховних заходів щодо конкретних жінок, спостереження та контроль за їх поведінкою; спостереження за поведінкою жінок, засуджених умовно, звільнених з місць позбавлення волі. | 