1. В процесі дослідження визначено, що лізинг є потужним фінансовим інструментом і однією з важливих засад інвестиційної політики держави. Дієвим він стає тільки тоді, коли тісно взаємодіють банківський і промисловий капітал при певних гарантіях держави. Лізинг у сільському господарстві є специфічним видом агробізнесу, при якому об’єктами лізингових відносин поряд з сільськогосподарськими машинами і устаткуванням є біологічні (племінні тварини). Такий лізинг відноситься до галузевого різновиду і практикується як агролізинг. 2. Встановлено, що лізинг племінної худоби слід виокремлювати в окрему підгрупу як складову агролізингу і називати “агроплемтваринлізинг”. Це обумовлено його особливостями: а) предметом лізингу виступає біологічний об’єкт; б) повна оплата предмета лізингу залежить від величини продуктивного віку і термінів його досягнення; в) враховується рівень підготовки сільськогосподарського товаровиробника на предмет управління об’єктами лізингу. Агротехлізингом визначено відносини, спрямовані на оновлення машинно-тракторного парку (виробничо-технічне обладнання) і підвищення рівня його продуктивності, збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. 3. Ринок лізингових послуг в Україні сьогодні демонструє явно виражену тенденцію в бік їх імпорту. Так, понад 80% операцій здійснюються за договорами міжнародного лізингу. Тут проявляють себе прийнятні умови нерезидентів України за такими показниками, як термін лізингу, розмір передоплати, а також те, що закордонні компанії є класичними фінансовими посередниками і, на відміну від українських, не заробляють на самому предметі лізингу. Така ситуація призводить до відтоку капіталу з України, зменшує дохідну частину державного бюджету та обумовлює залежність від іноземних фінансових структур. 4. До класифікаційних ознак лізингу (окрім рівня окупності майна, переданого на умовах лізингу, складу учасників лізингових відносин, предмета лізингу, обсягу пропонованих секторів ринку, характеру лізингових операцій, джерел фінансування, терміну дії договору лізингу) пропонується віднести і об’єкт лізингу. Визначено, що лізинговий проект може бути елементом управління агролізингом і його реалізацію доцільно поділяти на п’ять етапів: підготовчий, розгляд проекту, укладання лізингової угоди, реалізація лізингової угоди, її завершення. 5. У світовій практиці лізинг займає друге місце після банківського кредиту. Найвищі темпи зростання ринків лізингу демонструють країни Африки (69 % річних), Австралії та Океанії (32% річних). Лідерами за загальною вагою лізингу в загальнонаціональних інвестиціях є Ірландія (46 %) та Англія (35,8 %). В Україні 1 млрд.грн, що були вкладені в предмети лізингу в 2006 р., склали 0,02 % від 50 млрд.грн. інвестицій в основний капітал. Встановлено, що головними причинами обмеженого використання лізингу в Україні є недосконалість законодавства про лізинг, а також механізмів оподаткування, кредитування, амортизації та страхування, монопольне становище лізингодавців на ринку лізингових послуг, слабкий фінансово-економічний стан багатьох аграрних підприємств, їх неспроможність своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі, висока вартість лізингових угод, яка пропонується низкою лізингових компаній, та інше. 6. В Україні завдяки лізингу активізується інвестиційна діяльність сільськогосподарських підприємств, збільшуються обсяги реалізації сільськогосподарської техніки та поліпшуються умови для активного оновлення матеріально-технічного парку. Підтвердженням цього є те, що в 2007 р. українські сільгосптоваровиробники інвестували через лізинг у техніку 3,3 млрд.грн., в тому числі за програмою 30 % компенсації вартості – 430 млрд. грн, на умовах фінансового лізингу – 270 млн. гривень. Регіональне розташування лізингових компаній в Україні є нерівномірним (66 % зареєстровано в м. Києві). Все більша потреба в агролізинговому обслуговуванні відчувається в регіонах країни. В більшості лізингових компаній власниками є приватні особи (35%), банки та інші фінансові установи контролюють 18% компаній і лише 2% належать державі. 7. У структурі портфеля лізингових угод на сільськогосподарську техніку приходиться лише 1-3%. Основними причинами низької популярності агролізингу є те, що Кабінет Міністрів України субсидує придбання сільськогосподарської техніки й обладнання через часткову компенсацію відсоткової ставки і банки мають можливість отримати компенсацію лише тоді, коли придбання сільгосптехніки фінансується через кредити, надані комерційними банками. Сільськогосподарські товаровиробники не мають ліквідної застави під кредит. 8. Розрахований варіант часткової компенсації вартості техніки, що надана в лізинг, порівняно із прийнятою частковою компенсацією лізингових платежів, крім їх частини, що відшкодовує вартість об’єкта лізингу, більш ефективний, оскільки для сільськогосподарського товаровиробника як лізингоотримувача більш прийнятно коли державна підтримка надається разом з авансовим платежем. Зазначений варіант усуває ризик того, що на весь період дії угоди в бюджеті не будуть передбачені кошти. 9. Практика доводить, що організаційні форми лізингових компаній (дочірні компанії, спільні компанії разом з іншими підприємницькими структурами, з іншими банками, з виробниками техніки та обладнання, з лізиногоодержувачами, за участю іноземного інвестора) не завжди відповідають економічним інтересам учасників, зокрема сільськогосподарських товаровиробників. Як правило, забезпечення більш високого рівня ефективності агролізингових операцій досягається самостійними лізинговими підрозділами аграрних підприємств. При цьому обов’язково враховуються особливості їх структури та тенденцій розвитку. 10. Основними функціями агролізингового підрозділу аграрного підприємства є наступні: розробка механізмів по залученню коштів для інвестування; економіко-правова експертиза та надання послуг з організації лізингу, інвестування агролізингових операцій; установлення договірних відносин із страховими компаніями; проведення аудиту лізингоодержувача, оцінки вірогідності чинної системи бухгалтерського обліку, аналізу фінансового стану; підготовка проектів і проведення операцій безпосередньо по фінансовому агролізингу. 11. Виходячи з напрямів діяльності самостійного лізингового підрозділу аграрного підприємства, необхідно створити в його складі наступні структурні підрозділи: по проведенню маркетингових досліджень; аналізу та проектному інвестуванню лізингових операцій; обслуговуванню проектів; договірно-правовій роботі та експертизі. Така організація, як правило, є найбільш доцільною для самостійних лізингових підрозділів аграрних підприємств та незалежних лізингових компаній при проведенні операцій за умови насичення ринку і необхідності боротьби за споживача. 12. Стратегічні цілі лізингового підрозділу аграрного підприємства, спрямовані на реалізацію інвестиційних проектів, певною мірою виконують роль критеріїв ефективності в процесі їх відбору. До останніх доцільно віднести: критерії оцінки діяльності підприємства, галузі (ринок), маркетингу, виробничої діяльності, ефективності інвестиційного проекту, фінансового стану підприємства, ризики інвестиційних проектів. Відбір інвестиційного проекту по здійсненню агролізингової операції слід здійснювати за критеріями порівняльної економічної ефективності, що враховують вартісні показники, які змінюються за порівнюваними проектами: приведені витрати; термін окупності інвестицій; коефіцієнт ефективності інвестицій. 13. При обслуговуванні інвестиційного проекту необхідно визначити відповідність цілям і завданням, прийнятність планового рівня прибутку, величину ризику, передбачувані витрати. Для цього розробляється стратегічний план, у якому відображаються: мінімальна величина прибутку та доходу на вкладений капітал від проектів для певної агролізінгової структури; максимально припустимий обсяг інвестицій; оптимальний строк реалізації проектів; ресурсне забезпечення короткострокових, середньострокових і довгострокових проектів; тип проекту; основні завдання агролізингової структури; інвестиційні ризики; відповідність інвестиційних проектів типу та масштабам, що відповідають організаційним і фінансовим можливостям підприємства. |
