У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання щодо вдосконалення методологічних і практичних засад управління формуванням власного капіталу банку: величини; структури; ціни; впливу ризику рухливості величини залучених і запозичених коштів на його рентабельність; визначення оптимальних ставок залучення останніх стосовно величини власного капіталу. В результаті проведеного дослідження стало можливим сформулювати наступні висновки та пропозиції: 1. Поняття „власні кошти” і „власний капітал” не тотожні. Вважаємо, що поняття „власні кошти” – найбільш загальне і включає пасиви, що створені в процесі внутрішньої діяльності банку: статутний, резервний та інші фонди банку, нерозподілені прибутки минулих років і поточного року та резерви на можливі втрати по активних операціях. „Власний капітал” банку – це величина, визначена розрахунковим шляхом: вона включає ті ж статті власних коштів і деякі статті залучених коштів, наприклад, „субординований борг”, що за своїм економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку. Такий підхід розширює методологічну основу для ефективного управління формуванням власного капіталу банку. 2. Для визначення концепції управління власним капіталом банку здійснено аналіз стану власного капіталу банків України в умовах ринкової економіки і тенденції його формування. Це дало можливість зробити висновок, що тенденції розвитку банківської системи сприяють концентрації капіталу в найбільших банках і зниженню частки активів малих банків у сукупних активах банківської системи України. В більшості регіонів України продовжується процес концентрації активів банків. 3. У дослідженні визначено, що максимальна величина власного капіталу, яка забезпечує задану його рентабельність, залежить від ставки і обсягу залучення позикових ресурсів, очікуваної рентабельності власного капіталу, розміру вкладень в основні засоби і нематеріальні активи, сальдо непроцентних доходів і витрат, ставки податку на прибуток. 4. Дослідженням доведено, що розмір залучених банком коштів з метою уникнення надлишку кредитних ресурсів через надмірність їх залучення, повинен регулюватися середньозваженою відсотковою ставкою залучення коштів, яка визначається на підставі врахування співвідношення таких величин, як: сукупний капітал; необоротні активи; величина частки залученого капіталу, залишеного у вигляді ліквідних коштів; різниця між непроцентними витратами і непроцентними доходами; базовий відсоток відрахувань у резерв ліквідності. 5. Проаналізувавши рівень прибутковості банків Київського регіону, в залежності від різних факторів формування капіталу, а також виконання зазначеними банками нормативу достатності капіталу, з використанням методики фінансового лівереджу, можна зробити загальний висновок, що оптимальним розміром власного капіталу є його рівень у 20-30% від сукупного капіталу банку. 6. Запропонована методика визначення ризику рухливості, притаманного залученим коштам через непередбачуваність їх повернення на вимогу власників. Вона базується на добутку коефіцієнтів, що виражають характеристики кожного з аспектів, що впливають на рухливість залученого капіталу: його частки, необхідної для резервування ліквідних коштів та коефіцієнтів впливів – країни, регіонального, галузевого, поточного стану банку та структури позикових коштів. 7. У системі методів управління ризиками формування капіталу банку основна роль належить внутрішнім механізмам їх оптимізації, до яких, на підставі проведеного дослідження, пропонується віднести: відмову від здійснення операцій, рівень ризику по яких надмірно високий, відмову використання у великих обсягах залученого і запозиченого капіталу; лімітування концентрації ризику; хеджування; диверсифікація форм і джерел залучення капіталу; розподіл ризиків між учасниками емісійних і лізингових операцій; внутрішнє самострахування. 8. Поняття ціни сукупного капіталу витікає з необхідності визначення ціни самого банку. Проведене дослідження показало, що вона повинна виражатися середньозваженою ціною, яка повинна розраховуватись виходячи із величини власного і залученого капіталу, середньозваженої ставки залучених коштів та очікуваної прибутковості капіталу. 9. Сформульовані в роботі методичні засади експертної системи управління формуванням власного капіталу з використанням економіко-математичних методів дозволяють визначити діапазон оптимальних значень власного капіталу банку. 10. Запропонована в роботі система організаційно-інформаційного забезпечення управління формуванням власного капіталу, що базується на комплексі показників та інформаційно-програмній технології, дозволяє кожному банку на будь-яку дату приймати ефективні оперативні та стратегічні рішення. | 