Результатами дисертаційного дослідження є теоретичні узагальнення та шляхи вирішення практичних проблем управління лізингом на базі спільних інтересів банків та промислових підприємств. Загальні висновки, одержані в результаті дослідження, такі: 1. Поняття “лізинг” уособлює фінансово-кредитні відносини уречевлені через особливий об’єкт, який в цілому представлений основними виробничими фондами. Тому вивчення теоретичних основ та організації лізингового бізнесу слід проводити у взаємозв’язку з такими економічними категоріями, як кредит, фінанси, інвестиції, що дозволить на новому рівні дослідити роль фінансових установ, інвестиційних фондів та комерційних банків у фінансовому забезпеченні лізингового бізнесу. 2. Доцільність активного розвитку лізингового бізнесу в Україні викликана тим, що лізинг: дозволяє краще управляти оборотним капіталом, може забезпечити до 100% фінансування; передбачає фіксовані виплати, що базуються на фіксованому відсотку. Тобто ризик в отриманні відсотків покладається не на лізингоодержувача, а на лізингодавця, що є гнучкою формою фінансування, адже зазвичай він набагато менше регулюється. Лізинг забезпечує також страхування від інфляції, розширює джерела кредитування, є альтернативою банківського фінансування, може надавати нефінансові послуги, які не можна отримати з інших джерел кредитування; страхує від технічної відсталості; сприяє розвитку вторинних ринків тощо. 3. Дослідження показали, що, не зважаючи на прогресивність лізингу і наявність попиту з боку підприємницьких структур, темпи розвитку лізингової діяльності в Україні є низькими, а її вплив на економіку держави та суб’єктів господарювання – незначний. На розвиток лізингових відносин в Україні негативно впливають наступні фактори: недосконалість законодавчої бази, яка регламентує лізингову діяльність, відсутність уніфіцированих правил у здійсненні лізингових операцій; недостатня інформованість потенційних користувачів у перевагах такої форми взаємовідносин з лізингодавцями. 4. З метою уникнення виявлених недоліків у формуванні лізингових відносин між суб’єктами вітчизняної економіки в дисертації запропоновано нові концептуальні підходи до розрахунку ефективності лізингових операцій з позицій інтересів лізингодавців і лізингоодержувачів; удосконалену методику оптимізації джерел фінансування лізингових угод на основі вибору раціонального співвідношення “ризик – прибутковість”; механізми управління ризиками в процесі здійснення лізингової діяльності. 5. Доведено, що функціонування лізингу повинно ґрунтуватися на чіткій специфікації прав власності при мінімальних трансакційних витратах на здійснення лізингових угод. Зазначена специфікація повинна базуватися на узгодженому законодавстві, що передбачало б застосування прискореної амортизації за об’єктами лізингу; усунення протиріч між лізинговим та податковим законодавством; здійснення преференційної митної політики при ввезенні об’єктів лізингу в країну; ліцензійний захист лізингової діяльності та якісний страховий захист лізингу. 6. Розроблений механізм стимулювання лізингової діяльності базується на мінімізації трансформаційних витрат лізингоодержувачів, що дасть змогу підприємству мінімізувати грошовий відтік при лізингу, внаслідок чого фінансовий лізинг активів може бути дешевшим, ніж купівля активів або придбання їх з допомогою кредиту. 7. Запропоновані в дисертації методичні підходи до обґрунтування лізингової політики комерційних банків передбачають можливість використання двох підходів: формування Кодексу лізингової політики – для банківських установ, діяльність яких має розгалужену сферу лізингових послуг; виділення лізингових операцій у складі меморандуму кредитної політики для тих банківських установ, які надають лише одну лізингову послугу. 8. Обґрунтовані пропозиції в області вдосконалення механізмів управління лізинговою діяльністю спрямовані на підвищення її ефективності на базі задоволення економічних інтересів усіх учасників лізингових угод. | 