У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі щодо управління маркетинговим ризиком підприємства, що полягає в розробці теоретичних положень, теоретико-методичних і практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності маркетингової діяльності виробничо-торговельних підприємств України. 1. Обґрунтовано, що для будь-яких соціально-економічних процесів є характерним певний рівень невизначеності і конфліктності, а відповідно і ризику. Проблеми ризику розглядаються вченими з давніх пір, але і до сьогодні немає чіткого визначення цієї категорії. Ризик є притаманний усім сферам господарської діяльності, зокрема, маркетинговій діяльності підприємства. Цей вид ризику недостатньою мірою розглядається у сучасній економічній літературі, тому потребує детального вивчення Результати аналізу свідчать, що існує велика кількість підходів до класифікації ризиків у бізнесі. Маркетинговий ризик є одним із видів підприємницького ризику, який містить низку підвидів маркетингового ризику. Маркетингові ризики найдоцільніше класифікувати по джерелу їх виникнення, а саме: безпосередньо збутові ризики, що виникають на етапі збуту продукції (послуг), виробленої підприємством; ризики взаємодії з контрагентами і партнерами в процесі організації продажу продукції (послуг); ризики непередбаченої конкуренції. 2. Для ефективного управління маркетинговим ризиком підприємства є необхідним чіткий механізм, який становить цілеспрямовану та керовану систему заходів щодо оптимізації співвідношення між прибутковістю та маркетинговим ризиком для максимізації прибутку та вартості підприємства як на сьогодні, так і на перспективу. В результаті проведених досліджень було встановлено, що важливим етапом управління маркетинговим ризиком підприємства є оцінка його рівня. Проведення аналізу рівня маркетингового ризику підприємства, перш за все, передбачає оцінку готовності підприємства до здійснення ризикової діяльності на основі п'яти груп агрегованих коефіцієнтів. Запропонована методика оцінки маркетингового ризику ґрунтується на застосуванні наступних методів: статистичний метод; метод аналізу доцільності затрат; метод експертних оцінок; аналітичний метод; метод використання аналогів. 3. Результати аналізу свідчать, що єдиної методичної бази регулювання ризиків маркетингової діяльності не існує. Тому все різноманіття методів усунення і мінімізації маркетингового ризику, застосовуваних у виробничо-торговельній діяльності, на нашу думку є сенс розділити на чотири групи: методи, що ґрунтуються на запобіганні ризику; методи, що ґрунтуються на компенсації можливих ризиків; методи, що ґрунтуються на дисипації (розподілі) ризику; методи, що ґрунтуються на передачі ризику. 4. У роботі розроблено механізм регулювання деяких факторів маркетингового ризику, які умовно розподілені на регульовані та нерегульовані. Для кожного з них запропоновано систему заходів, спрямованих на регулювання факторів ризику. 5. Стратегічне управління, що дозволяє прогнозувати задачі, що стоять, і раціональні рішення підприємства є сучасним напрямком щодо ефективної діяльності і зниження ризику у виборі рішень і допомагає забезпечити єдність цілей всередині підприємства. Серед основних стратегій зменшення маркетингового ризику підприємства можна виділити стратегію ціноутворення на основі аналізу конкурентоспроможної ціни товару та цінової еластичності на вироблювані та реалізовувані товари, стратегію зниження рівня маркетингового ризику шляхом організації ефективної роботи підрозділів підприємства. 6. Обґрунтовано, що для зменшення цінового підвиду маркетингового ризику, перш за все, необхідно провести диференціацію торгової надбавки на різні види товарів у залежності від споживчого попиту на них і середньоринкової ціни. Також у визначенні цінової політики підприємства необхідно брати до уваги цінову еластичність попиту на товари відповідного підприємства. Запропоновано систему цінових знижок, які можуть надаватися виробничо-торговельним підприємством і дадуть йому відчутний економічний ефект. 7. Визначено, що великий вплив на підвищення маркетингового ризику в діяльності підприємств справляє ризик можливого неплатежу, який полягає в тому, що фірми-боржники з різних причин не можуть чи не бажають виконати свої платіжні зобов'язання. Найбільш продуктивними способами регулювання ризику неплатежу є: розрахунок у формі векселів; розрахунок у формі акредитивів; розрахунок у формі документарних інкасо; заставні угоди; банківські та фірмові гарантії. 8. Розглядаючи стратегію зниження рівня маркетингового ризику шляхом організації ефективної роботи підрозділів підприємства можна зробити висновок, що процес регулювання ризику необхідно організувати так, щоб були зазначені терміни проведення робіт, форма й обсяг надання результатів, задані структура і порядок виконання процедур аналізу й оцінювання рівня ризику, підготовлена необхідна нормативна і довідкова база, зібрана поточна інформація і, нарешті, розроблений механізм управління ризиком. Ця послідовність дій повинна входити до функцій підрозділу, відповідального за регулювання маркетингового ризику в торговельно-закупівельній діяльності. 9. Визначено, що з метою зниження рівня маркетингового ризику підприємства, для перевірки достовірності й об'єктивності ведення обліку і дотримання фінансової та інших дисциплін необхідно періодично проводити внутрішньофірмові перевірки. 10. З метою планування й організації системи управління маркетинговими ризиками запропоновано використання розроблених концептуальних положень і відповідної методики оцінювання ефективності маркетингової діяльності виробничо-торговельного підприємства, яка дає можливість оцінити результативність цього виду діяльності в цілому на підприємстві. При цьому виділялися атрибути, що визначають ефективність маркетингу: орієнтація на споживачів; ступінь організаційної інтеграції маркетингу; адекватність маркетингової інформації; стратегічна орієнтація; ефективність керування поточною маркетинговою діяльністю; допустимий (мінімальний) ступінь маркетингового ризику. 11. Для розробки заходів щодо організації управління та планування маркетингового ризику також запропоновано систему реорганізації управлінської структури підприємства, методику вибору найкращого в певному сенсі постачальника сировини і товарів, а також методику оцінювання правильності вибору всередині видового асортименту продукції, що продається. 12. Одержані результати досліджень можуть бути рекомендовані до застосування виробничо-торговельними підприємствами. Використання рекомендацій щодо управління маркетинговим ризиком дозволяє підприємствам удосконалювати свою діяльність, збільшувати прибуток та покращувати свої ринкові позиції. |