У дисертації розроблено теоретико-методологічні засади удосконалення механізму управління регіональним розвитком в умовах перехідної економіки України. Це знайшло відображення в поглибленні понятійного апарату, розробці методології системного дослідження управління регіональним розвитком, визначенні пріоритетів і напрямів регіонального управління, формуванні методичних рекомендацій щодо важелів державного регулювання та програмування регіонального розвитку. У результаті проведеного дослідження отримані нові наукові результати, які в сукупності можна кваліфікувати як розв’язання конкретного наукового завдання щодо визначення і наукового обгрунтування управління регіональним розвитком в умовах перехідної економіки України, що має суттєве значення для розміщення продуктивних сил і регіональної економіки як галузі економічної науки. Основні висновки, які випливають з отриманих результатів проведеного дослідження, є такими. 1. Поняття управління регіональним розвитком можна визначити як цілеспрямований свідомий вплив на розвиток регіону, здійснюваний відповідно до об’єктивних законів суспільного розвитку з метою забезпечення оптимального взаємозв’язку між усіма частинами господарства регіону, а також сталого функціонування і розвитку виробничої сфери, людського потенціалу та природного середовища. Нами запропоновано такі принципи управління регіональним розвитком: принцип наукової обгрунтованості управлінських рішень у сфері регіонального розвитку; принцип комплексності; принцип планомірності; принцип оптимального поєднання централізованого регулювання та самоуправління; принцип оптимального поєднання галузевого і територіального управління; принцип узгодження інтересів регіону із загальнодержавними та з інтересами інших регіонів; принцип природно-господарської збалансованості. 2. Набір заходів державного регулювання розвитку регіонів в умовах перехідної економіки не підпорядковується єдиній теоретичній концепції і розрізняється по країнах залежно від проблем, характерних для конкретної держави. При цьому всі використовувані заходи щодо підвищення привабливості регіонів для приватних інвесторів можуть бути розділені на дві принципово відмінні групи: за рахунок покращення умов території, удосконалення інфраструктури та за рахунок надання певного набору пільг інвесторам, що приходять у регіон (передусім податкових пільг). 3. Здобуття Україною незалежності зумовило потребу перебудови взаємовідносин між центром і регіонами та формування нової системи управління регіональним розвитком. Практичні кроки в цьому напрямі були здійснені у сферах законодавчого, нормативного та інституційно-методологічного забезпечення регіонального розвитку. В результаті в Україні сформовано такі структурні рівні інституціональної підсистеми управління регіональним розвитком (від вищого до нижчого): рівень законодавчого і нормативно-правового забезпечення управління регіональним розвитком; рівень прогнозів, програм, стратегій розвитку загальнодержавного значення; рівень прогнозів, програм, стратегій розвитку регіонального значення; інститути, що взаємодіють на одному рівні – центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також органи координації та сприяння їх діяльності; рівень регіону, території, адміністративно-територіальної одиниці. 4. Однією з найважливіших проблем реалізації механізму управління регіональним розвитком залишається формування бюджетів територіальних громад – низових адміністративно-територіальних та управлінських одиниць. Ефективність їх функціонування визначається передусім їхніми фінансово-економічними можливостями, які залежать від принципів організації місцевих фінансів, джерел формування і напрямів використання фінансових ресурсів, засад бюджетного планування та гарантій фінансових прав місцевого самоврядування, їх відповідальності за використання фінансових зобов’язань. Нині існує істотна диференціація на міжрегіональному та внутрішньорегіональному рівнях як за доходами, так і за видатками, що свідчить про розрив між рівнями економічного розвитку різних територіальних громад. 5. Розробка і здійснення інвестиційної політики в регіоні мають залишатися об’єктом державного регулювання. До основних напрямів такої політики можна віднести: 1) завершення започаткованих адміністративної, бюджетної, податкової реформ як основи оновлення системи взаємовідносин між державою, регіонами, підприємницькими структурами, що дозволить реалізувати приховані внутрішні резерви економічного зростання на регіональному рівні; 2) послідовну децентралізацію інвестиційного процесу на основі розвитку різноманітних форм власності; 3) державну підтримку підприємств за рахунок централізованих інвестицій з переходом до фінансування виключно на конкурсній основі; 4) підвищення ролі внутрішніх (власних) джерел нагромадження підприємств для фінансування інвестиційних проектів; 5) посилення державного контролю за витратами коштів центрального бюджету, які спрямовуються на інвестиції у формах безоплатного бюджетного фінансування та кредиту. 6. Можливості переходу регіонів на інноваційний шлях розвитку визначаються, з одного боку, державною інноваційною політикою, а з іншого – інноваційними можливостями конкретних територій, їхнім інноваційним потенціалом. Саме в регіоні мають бути створені раціональні умови ефективного здійснення процесів суспільного відтворення на інноваційних засадах. При цьому для забезпечення безперервного відновлення процесу виробництва необхідним є відтворення не лише матеріальних ресурсів, робочої сили та відносин власності, а й природних ресурсів. Держава через фінансову (податкову, кредитну, митну) систему прагне створити відповідні економічні умови (механізм) у тих чи інших регіонах для задіяння їхнього інноваційного потенціалу. Головне завдання регіональної інноваційної політики при використанні коштів державного бюджету, регіональних бюджетних та позабюджетних фондів, інших власних ресурсів і можливостей полягає в створенні умов для залучення капіталу різних господарюючих структур в інноваційну діяльність загальнорегіонального значення. Механізм управління інноваційним розвитком у регіоні повинен одночасно вирішувати два завдання: по-перше, здійснювати власне управління розвитком науки і техніки в регіоні, а по-друге, забезпечувати раціональне поєднання галузевих і територіальних інтересів і можливостей у прискоренні інноваційного розвитку на певній території. 7. Нами визначено такі основні напрями управління людськими ресурсами на регіональному рівні: удосконалення розподілу людських ресурсів у регіоні; посилення контролю та аналізу раціональності використання людських ресурсів; планування зниження втрат, пов’язаних з плинністю кадрів; планування додаткового залучення робочої сили у суспільне виробництво; посилення контролю за підготовкою та перепідготовкою кадрів. Регіональні пріоритети щодо створення робочих місць повинні визначатися з урахуванням: рівня зареєстрованого безробіття працездатного населення працездатного віку в регіоні; рівня життя населення регіону; гостроти соціальної напруженості в регіоні. 8. Підвищення результативності регіональної політики потребує розроблення механізмів стимулювання регіонального розвитку, спрямованих на підвищення ефективності використання потенціалу регіонів, у тому числі депресивних, концентрації державних та місцевих ресурсів на стратегічних напрямах економічного зростання та створення умов для забезпечення комплексного розвитку малих міст, покращення інвестиційного клімату, поліпшення стану міського господарства, а також умов життєдіяльності населення. Головним фактором подальшого розвитку місцевого самоврядування є формування його первинного суб‘єкта – територіальної громади, яка б володіла матеріальними і фінансовими ресурсами, достатніми для реалізації завдань і функцій місцевого самоврядування та забезпечення належного рівня соціальних послуг населенню. | 