| У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі вдосконалення управління розвитком сільськогосподарських підприємств в умовах ринкової трансформації економіки, що виявляється в розробці теоретико-методологічних підходів до оцінки рівня розвитку сільськогосподарських підприємств, побудови їх організаційної структури й структури управління, проведення організаційного аудиту та дослідження організаційної культури зазначених підприємств. Основні висновки і пропозиції полягають в наступному. 1. Проведені дослідження розвитку сільськогосподарських підприємств Полтавської області (2004-2006 рр.) свідчать, що середньорічний приріст ресурсного потенціалу на 1,5 тис. грн/га супроводжувався зниженням чистого прибутку (з розрахунку на 1 тис. грн ресурсного потенціалу) на 1,4 грн щорічно. Нами встановлено, що в окремих господарствах реґіону нарощення ресурсного потенціалу відбувається, в основному, за рахунок збільшення площ сільськогосподарських угідь і супроводжується зниженням ефективності виробничо-комерційної діяльності, що вимагає розробки заходів з удосконалення управління їх розвитком. 2. У дисертаційній роботі управління розвитком сільськогосподарських підприємств визначено як системний, плановий, довгостроковий процес, спрямований на реалізацію стратегії розвитку підприємства, ефективне використання ресурсного потенціалу, оптимізацію співвідношення формальної структури підприємства та його організаційної культури. Механізм управління розвитком сільськогосподарських підприємств розглядається нами згідно з трьома рівнями управління (загальнодержавним, регіональним та рівнем підприємства) й передбачає наявність відповідних кожному рівню основних важелів управління. Так, на рівні підприємства зазначений механізм включає стратегічні плани, організаційні проекти, оперативні плани, організаційні й розпорядчі документи, нормативні документи з мотивації та оплаті праці. 3. Нами доведено, що оцінку розвитку сільськогосподарських підприємств за ринкових умов господарювання слід здійснювати шляхом використання системи відповідних ресурсних та результативних показників (середньорічні темпи приросту площі сільськогосподарських угідь, вартості основних виробничих фондів, валової продукції, товарної продукції, чистого прибутку з розрахунку на одного середньорічного працівника, середньомісячної оплати праці). Інтеґральний рейтинґовий показник розвитку сільськогосподарських підприємств у дисертаційній роботі запропоновано визначати з урахуванням вагомості зазначених показників за допомогою матричного методу (методу балів) та методу експертних оцінок «Дельфі». 4. У дисертації обґрунтована доцільність визначення етапів життєвого циклу сільськогосподарського підприємства («виходжування», «дитинство», «стадія швидкого росту», «юність», «розквіт», «стабілізація», «аристократизм», «рання бюрократизація», «бюрократизація», «смерть») з урахуванням динаміки обсягів виробництва основних видів продукції (у порівняльних цінах) шляхом вирівнювання динамічних рядів за допомогою трьохрічної ковзної середньої. В роботі доведено, що вибір (уточнення) стратегії розвитку сільськогосподарських підприємств варто здійснювати з урахуванням стану внутрішнього і зовнішнього середовища та етапу розвитку, на якому знаходиться підприємство. 5. Встановлено, що ринковий підхід до формування організаційної структури сільськогосподарського підприємства (як складової процесу організаційного проектування) включає зокрема, організаційний аудит, який полягає у зборі, аналізі й оцінці інформації про відповідність діючої системи управління підприємством стратегічним цілям розвитку. Організаційний аудит сільськогосподарських підприємств у дисертаційному дослідженні запропоновано проводити за допомогою експрес-оцінки, що ґрунтується на експертному оцінюванні ресурсного потенціалу та конкурентоспроможності підприємства. 6. Проведені дослідження свідчать, що адаптація сільськогосподарських підприємств до ринкових умов господарювання уповільнюється внаслідок використання організаційної структури та структури управління, зорієнтованих лише на виробництво продукції. В дисертації обґрунтовані два типи структури управління, що базуються на операційній, фінансовій та маркетинґовій функціях підприємства і передбачають створення стратегічних господарських центрів у великих сільськогосподарських підприємствах, а центрів відповідальності (центрів витрат і центрів управління) – в середніх за розмірами підприємствах. Впровадження такої структури управління в досліджуваних сільськогосподарських підприємствах дозволить забезпечити збільшення виробництва валової продукції з розрахунку на одного працівника, зайнятого в управлінні на 8-12 %, з розрахунку на 1 грн витрат в управлінні – на 5-7 %. 7. Нами доведено, що проводячи організаційних змін та удосконалюючи структури управління сільськогосподарських підприємств слід брати до уваги такі основні параметри організаційної культури, як «дистанція влади», «прагнення уникати невизначеності», «індивідуалізм-колективізм», «чоловічість-жіночність». Врахування взаємозв’язків основних параметрів організаційної культури та характеристик організаційної структури підприємства при розробці організаційного проекту дозволяє мінімізувати спротив персоналу організаційним змінам, прискорити трансформаційні процеси у внутрішньому середовищі підприємств, культивувати бажані параметри організаційної культури. 8. Запропоновані рекомендації та основні положення щодо управління розвитком сільськогосподарських підприємств за рахунок удосконалення стратегічного управління, організаційного проектування та формування організаційної культури націлені на використання державними органами управління агропромислового розвитку, сільськогосподарськими підприємствами Полтавської та інших областей. |
