Отримані наукові результати в сукупності дозволили вирішити наукове завдання, що має важливе значення для розвитку вітчизняної науки державного управління, а саме: визначено та обґрунтовано шляхи вдосконалення організаційних і процедурних основ процесу державного управління житлово-комунальним господарством України. Виконане дисертаційне дослідження дало змогу сформулювати такі висновки: 1. Житлово-комунальний сектор економіки України як об’єкт державного управління і регулювання має свої специфічні особливості: виступає як багатогалузевий комплекс, що включає підгалузі, що є природними монополіями, та конкурентні підгалузі; продуктом його життєдіяльності є передусім послуги, які надаються у виробничій і невиробничій сферах; об’єкти управління зосереджені головним чином у містах, але наявні і в сільській місцевості. Ці характеристики зумовлюють особливий характер управління комплексом, який поєднує механізми державного управління і контролю, що переважають у монополізованих підгалузях, і ринкові форми саморегулювання й самоорганізації, що набувають особливої ваги у підгалузях, які функціонують передусім на конкурентних засадах. 2. З початком трансформаційних процесів, переходу до ринкових форм господарювання загострилися проблеми функціонування житлово-комунального господарства в країні. Недосконала структура виробництва й управління, обумовлена самим характером монополії, бурхливе зростання цін на сировину, матеріали, паливно-енергетичні ресурси внаслідок їх лібералізації, неплатоспроможність значної кількості суб’єктів господарської діяльності й населення призвели до криз у підгалузях ЖКГ і, зокрема, до проблеми заборгованості. Механізми фінансування капітальних проектів, так само як і забезпечення гарантій для надходження позикових коштів, практично не діють. 3. Враховуючи важливість нормального функціонування ЖКГ, його вплив на соціальну сферу України, необхідно вдатися до кардинального реформування галузі, що має передбачати насамперед формування його нової структурної побудови, яка б поєднувала найкращі надбання зарубіжних моделей управління комунальною сферою. Реформа ЖКГ має бути законодавчо, організаційно та економічно забезпечена на чотирьох рівнях: на рівні державних органів виконавчої влади; обласних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування; комунальних підприємств різних форм власності; споживачів послуг. 4. Директивні методи державного впливу на природних монополістів, навіть найефективніші, не зможуть вирішити численні “вузькі місця” збільшення тарифів, незадовільного рівня якості й кількості наданих послуг. Необхідною умовою процесу формування якісно нової регуляторної політики у сфері природних монополій ЖКГ має стати зміна характеру їх діяльності, поступове врахування ними нових, ринкових умов господарювання, формування умов для демонополізації, залучення приватного капіталу та приватної ініціативи на конкурсних засадах. 5. Потребує удосконалення фінансово-правовий механізм державного регулювання природних монополій, які наявні у житлово-комунальному господарстві. Основними кроками в цьому напрямку мають стати: 1) зміна наявного механізму цінового регулювання шляхом переходу від неефективного лімітування цін і тарифів на відповідному ринку до впровадження ринкових засад їх формування і відповідного моніторингу цих механізмів; 2) започаткування на конкурсних засадах і впровадження контролю за наданням ліцензій і діяльністю ліцензованих компаній; 3) вжиття додаткових заходів податкового стимулювання. 6. Нинішній порядок формування тарифів на ринках природних монополій житлово-комунального господарства України не забезпечує попередження зловживань у сфері ціноутворення та гальмує процеси підвищення ефективності підприємницької активності. Тому виникає необхідність пошуку реальних шляхів підвищення результативності державного контролю за процесами ціноутворення у цій сфері, основними з яких є: перехід від затратних до нових методів ціноутворення на основі врахування інвестиційної складової ціни (тарифу); регулювання витрат природного монополіста шляхом запровадження контролю за порядком включення у собівартість продукції економічно обґрунтованого розміру всіх видів витрат; прийняття спеціальних нормативних актів, які б чітко регламентували процес ціноутворення. 7. З метою зниження тарифів на комунальні послуги доцільно знайти внутрігалузеві ресурси, зокрема створити фонд ресурсозбереження, стимулювати мешканців будинків у напрямі економії ресурсів, удосконалити систему обліку витрат кожним суб’єктом господарювання. Джерелом створення фонду енергоресурсозбереження може виступати фактична економія експлуатаційних витрат, яка може бути отримана в результаті реалізації програми ресурсозбереження. Забезпечення належного обліку матеріальних та енергетичних ресурсів на підприємствах галузі, встановлення у споживачів індивідуальних та будинкових лічильників водо-, теплопостачання зумовить відповідне зменшення тарифів на дійсно спожиті тепло і воду. 8. Доцільно запровадити конкурсну систему між господарюючими суб’єктами на отримання муніципальних замовлень, зробити дійовим механізм виконання угод на будь-які роботи з обслуговування населення. Слід розвивати різні форми самоврядування, стимулювати утворення товариств власників житла і перетворити їх у широко розвинену й реально працюючу форму управління нерухомістю в житловій сфері. У цьому контексті вагома роль належить процесам трансформації відносин власності у галузі шляхом корпоратизації та приватизації. Збільшення приватних інвестицій у підприємства міської інфраструктури слугуватиме індикатором успішності здійснюваних перетворень. 9.Створення організаційно-управлінських умов, запровадження ринкових механізмів, які стимулюють ефективне управління і обслуговування житлового фонду, удосконалення договірних відносин з надання житлово-комунальних послуг, більш активне формування конкурентного середовища у сфері утримання та обслуговування житлового фонду дозволять забезпечити ефективне використання нерухомості у житловій сфері і підвищити якість житлово-комунального обслуговування населення. 10. Досвід країн світу, а також окремих міст України (Київ, Луганськ, Луцьк) засвідчує, що організація товариств власників житла, співвласників багатоквартирних будинків, по-перше, дозволяє раціонально управляти будинками або групами будинків, сприяє демонополізації ринку експлуатаційних послуг; по-друге, захищає права власників житла і є раціональним способом впливу на вартість та якість послуг, що надаються; по-третє, створює умови для залучення додаткових джерел фінансування, утримання, ремонту, обслуговування і реконструкції житлового фонду. 11. Для України прийнятним є досвід розвинених західноєвропейських країн (Франція, Англія, Німеччина), який демонструє стійку тенденцію до створення у системі комунальних відносин міжмуніципальних і надмуніципальних об'єднань. Ці структури у вигляді великих регіональних компаній перебувають під контролем держави та місцевих органів виконавчої влади відповідно до їх повноважень у галузі комунального обслуговування. Доведено, що учасники ринку з малим обсягом виробництва послуг не мають змоги залучити достатні кошти для реконструкції і розвитку об’єктів житлово-комунального господарства; привабливими з точки зору інвестування є тільки ті підприємства, що обслуговують не менше 500 тис. осіб. Доведено, що створення цих об'єднань (холдингових компаній) значно скорочує збитки підприємств, сприяє збільшенню обсягів реалізації послуг, створює можливості зменшення питомих витрат матеріальних й енергетичних ресурсів для експлуатації і модернізації об’єктів житлово-комунального господарства, підвищення ефективності використання основних фондів, контрольно-аналітичних лабораторій та обладнання для виконання аварійно-відновлювальних робіт. Об’єднання підприємств на зразок холдингу є доцільною формою організації взаємовідносин підприємств і організацій галузі в більшості регіонів України, зокрема в системі управління водопровідно-каналізаційного господарства Донецької області. 12. З метою удосконалення державного регулювання ЖКГ слід здійснити більш чіткий розподіл функцій та повноважень між органами державного управління України, а саме: покласти функції тарифного регулювання, ліцензування на Державний комітет з питань житлово-комунального господарства; запровадити процедури розробки програм і планів залучення інвестиційних ресурсів у сферу ЖКГ відповідними структурами Держжитлокомунгоспу, Мінекономіки та Мінфіну України; започаткувати відділи з питань розвитку житлово-комунального господарства у сільській місцевості в апаратах районних, сільських та селищних рад. Реформування системи управління ЖКГ на засадах демонополізації, організаційної перебудови, стимулювання розвитку договірних відносин, удосконалення фінансово-економічних механізмів державного управління підгалузями комплексу допоможе вирішити проблеми кризової ситуації у цьому важливому секторі національної економіки, знизити до мінімуму кредиторську та дебіторську заборгованості, стабілізувати роботу і забезпечити беззбиткове функціонування підприємств та організацій галузі. | 