Анотація до роботи:

Москаленко О.С. Усні джерела „Повісті временних літ”. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06. – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2004.

Дисертацію присвячено дослідженню усних джерел “Повісті временних літ” із застосуванням соціально-культурного підходу до феномену фольклору як історичного джерела. Здійснено спробу виокремлення низки ступенів мотивації використання фольклору в ранньому літописанні. Вперше запропонована функціонально-соціологічна методика аналізу фольклору для дослідження усних джерел ПВЛ. Особливе місце приділено виявленню і типологізації фольклорних історичних творів літопису (місцеві легенди, родові та історичні перекази, дружинні пісні, прославляння, промови, прислів’я, приповідки), окресленню специфіки передачі історичної дійсності під кутом зору фольклорного історизму та світоглядного прошарку свідомості літописця. У цьому контексті розглянуто трансформацію усних джерел у літературну історичну традицію, що обумовило багатомірність співіснування в ПВЛ традиційних фольклорних форм і літературних жанрів, використаних літописцем для побудови ідеологічної концепції історії давньоруської державності.

1. Детальний огляд історіографії досліджень усних джерел ПВЛ дав можливість виявити наявність різних галузевих підходів і методів щодо вивчення їх інтерпретації і констатувати відсутність узагальнюючої аналітичної джерелознавчої розробки. Цей стан речей обумовлений обмеженим використанням сучасних міждисциплінарних засобів комплексного аналізу, пов’язаного з літописом світоглядного феномену. Вирішальний вплив на становлення дослідницьких концепцій ХІХ – ХХ ст. мала внутрішня критика джерел ПВЛ, в основу якої, було покладено позитивістський метод дослідження. В останні роки з’явилась низка вузькофахових досліджень окремих усних джерел ПВЛ, які ґрунтуються на новітніх методах їхнього аналізу. Вважаємо перспективним використання сучасних міждисциплінарних засобів для комплексного аналізу, пов’язаного з літописом світоглядного феномена.

2. У дисертації розкривається поняття та специфіка “усного джерела” давньоруського літописання, яке містить не тільки уривки фольклорних традицій, але й оповіді та спогади сучасників історичних подій.

3. Внаслідок проведеного аналізу з’ясовано, що ПВЛ є унікальною пам’яткою давньоруської історіософської думки, яка не має аналогів за кількістю використаних фольклорних джерел та усних свідчень, а саме: місцевих легенд, родових переказів, дружинних пісень, прославлянь, промов, прислів’їв, приповідок. При цьому фольклорні свідчення виступають одним із активних інструментів творення літопису. В процесі залучення до літопису відбувалась часткова втрата розуміння семантики фольклорних джерел і, як наслідок, введення їх інформації до іншого контексту. Тобто, специфіка усних джерел полягає у самій природі усних, чи то фольклорних або нефольклорних джерел, у можливості кількох структурних рівнів історичної інформативності.

4. На початковому етапі літописання міфологічні свідчення (усні за формою побутування) за відсутності сталої писемної традиції у Давній Русі відігравали роль історичних джерел. Перші літописці, не маючи можливості впорядковувати відомості про давні події за принципом історизму, використовували міфо-епічний метод зображення часу як замкненої системи, широко застосовуючи фольклорні джерела. Незважаючи на стилістичні аналогії початкового літописання з власне “фольклорним” епосом, вони мають різне значення як історичні джерела, відрізняючись і за методами реконструкції історичної дійсності на їх основі.

5. У давньоруському суспільстві ХІ-ХІІ ст. зв’язок літописання з фольклором мав органічний характер. Це пояснюється тим, що їх живили спільні первинні формоутворюючі чинники і середовище –мова – побут. Усні джерела могли давати як матеріал, зміст, так і окремі ідеї для побудови давньоруської історії, почасти їх стилістичне оформлення, вони впливали і на мову.

6. Практично всі типи поширених до початку ХІІ ст. літописних зводів (князівські, монастирські) відтворюють самобутній період давньоруського історіописання. Ті елементи, які не мали політичного підтексту, зазнавали змін у літописних зводах досить повільно, проте інертність цього процесу була природною, оскільки літописці, що їх укладали, свідомо чи несвідомо спиралися на традиційні норми історіописання. Пріоритетність фольклорного матеріалу як базової інформації для укладача першої частини ПВЛ значним чином була викликана, поряд із іншими причинами, політичними потребами формування власної державницької ідеології. Особливо актуальним і можливим це стало за часів церковно-політичного протистояння впливам Візантії.

7. Вважаємо, що в ПВЛ закладалися концептуальні підвалини для формування притаманного давньоруській добі бачення світу в його історичному вимірі. Християнська схема всесвітньо-історичного розвитку одержала в літописі оригінальне витлумачення залучених у ПВЛ писемної (візантійської, болгарської, давньоруської) та усної (місцевої фольклорної та нефольклорної) традицій, з якими під впливом власних світоглядних уявлень й узгоджувалися позиції авторів. При всьому розмаїтті джерельних складових, ПВЛ демонструє високу ідейну цілісність, завдяки наявності в літописі кількох підтекстів – “євангельського” і “власного”, пов’язаного з конкретною ситуацією.

Публікації автора:

1. Москаленко О.С. До питання класифікації давньоруського фольклору // Вісник Київського інституту “Слов’янський університет”. – Вип. – № 7: історія, 2000. – С.114-121.

2. Москаленко О.С. Усні перекази Вишатичів у “Повісті временних літ” // Вісник Київського інституту “Слов’янський університет”. – Вип. № 12: історія, – 2001. – С. 174-185.

3. Москаленко О.С. Усні перекази і рід Вишатичів у “Повісті временних літ” // Київська старовина. – 2001. – № 6. – С. 30-42.

4. Москаленко О.С. Чернігівські князі і тмутороканські відомості “Повісті временних літ” // Література та культура Полісся. – Ніжин, – 2001. – С. 53-57.