У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у з’ясуванні правового положення установ як суб’єктів цивільних правовідносин. Із висновків, зроблених у цій науковій роботі, найбільш загальними й важливими є такі: 1. Аналізуючи теорії походження установи, що склалися в доктрині цивільного права, автор доходить висновку, що саме вони сприяли становленню установи як самостійної організаційно-правової форми юридичних осіб як штучних утворень, що реально існують, але створюються учасниками цивільних відносин для досягнення ідеальних соціально-значимих цілей і функціонують на принципах, що суттєво відрізняються від тих, які закладені в механізм функціонування іншої організаційно-правової форми – товариства. 2. Установа – це організаційно-правова форма непідприємницьких юридичних осіб. Її умовно можна назвати формою застосування і призначення майна для задоволення соціально-культурних цілей та інтересів невизначеного кола осіб – дестинаторів. 3. Єдиним системоутворюючим (кваліфікуючим) критерієм, за яким юридичні особи приватного права поділяються на підприємницькі й непідприємницькі, є не функціональним критерієм – здійсненням непідприємницької діяльності (бо закон дозволяє й непідприємницьким юридичним особам займатися підприємницькою діяльністю), а забороною розподіляти прибуток на користь учасників юридичної особи або інших заздалегідь визначених осіб, зокрема, на користь засновників установ. 4. До ознак, які характеризують установу як самостійну організаційно-правову форму юридичної особи, належать: (1) мета, яка має суспільно значимі цілі залежно від сфери діяльності й окреслюється її засновником (-ами); (2) відсутність членства, тобто корпоративних відносин між засновниками не передбачається; (3) особливий порядок формування майна, перелік якого наводиться в установчому акті й передача якого засновником (у разі його смерті – зобов’язаною особою) здійснюється вже після державної реєстрації установи; (4) наявність особливого установчого документа – установчого акта (індивідуального або спільного – залежно від чисельного складу осіб, які створюють установу); (5) цільове призначення майна; (6) заборона на управління установою засновником (-ами); (7) правовідносини участі, які складаються між установою та її учасниками, мають суто організаційний характер; (8) особливий порядок зміни цілей діяльності установи, а також структури її органів управління. 5. Підстави набуття установою права власності на майно: (а) передача засновником свого майна (в тому числі грошових коштів) у процесі створення установи; (б) набуття нею майна при здійсненні основної діяльності; (в) набуття установою майна в процесі здійснення підприємницької діяльності; (г) одержання майна від інших учасників цивільних відносин у виді пожертв, дарунків, грантів, заповітів тощо. 6. На особливість майнової відповідальності установи впливає той факт, що вона, будучи за своєю суттю непідприємницькою організацією, наділяється правом здійснювати підприємницьку діяльність. Іншими словами, її майнова основа має гарантувати відшкодування в повному обсязі тих збитків, які може понести контрагент установи у випадку невиконання або неналежного виконання нею своїх зобов’язань перед ним. Ознаки, притаманні цій організаційно-правовій формі юридичної особи: (а) створення установи за рішенням одного чи декількох засновників; (б) формування її майнової бази за рахунок виділення майна одним засновником або об’єднання виділеного засновниками майна з наступною його передачею; (в) відсторонення засновників від управління діяльністю установи; (г) непов’язаність основної мети діяльності установи з отриманням прибутку. |
