1. Історико-наукова та науково-організаційна діяльність визначного українського вченого, доктора історичних наук, професора Валентина Дмитровича Отамановського (1893-1964) вперше стала об’єктом дисертаційного дослідження. Вивчення творчості вченого показало, що відсутність всебічного наукового аналізу, відсутність достатнього обсягу відомостей про його науково-педагогічну та просвітницьку діяльність, незнання окремих сторін біографії та світогляду вченого, невикористання в науковому обігові нових архівних, документальних і літературних матеріалів у сукупності не дозволяло глибоко і всебічно представити особистість і науково-педагогічну спадщину В.Д. Отамановського. 2. Аналіз широкого кола джерел показав, що свідомість В.Д. Отамановського, його творча діяльність відзначаються самобутністю змісту і цілеспрямованістю, які живилися від багатьох витоків, складаючись у цілісну систему. До таких джерел належить глибоке знання розвитку історії науки й освіти, краєзнавства періоду його творчості та життя. Наукові уподобання вченого відображені в понад ніж 50 друкованих працях. Чимало з них були піонерськими і заклали вагомий фундамент для подальших наукових розробок. 3. Узагальнено відомі й введено до наукового обігу мало вивчені сторінки біографії та наукової спадщини В.Д. Отамановського. Це, насамперед низка публікацій вченого з проблем краєзнавства, досліджень історії Вінниці та Магдебурзького права, підготовку статей з історії медицини й аптекарської справи, історико-біографічних публікацій. 4. Вперше запропоновано періодизацію творчого життя і діяльності В.Д. Отамановського: перший період (1912 – 1919) – здобуття фундаментальних наукових знань; другий (1920 – 1929) – професійне зростання, як організатора науки в галузі історії природознавства і краєзнавства; третій (1929 – 1936) – період ув’язнень і поневірянь; четвертий (1936 – 1958) – формування та діяльність як вченого історика науки; п’ятий (1958 – 1964) – науково-педагогічна діяльність в галузі історії медицини та аптекарської справи. 5. З’ясовано, що праці В.Д. Отамановського: „Краєзнавство на Поділлі, найближчі його завдання та потреби й роль в краєзнавчій праці Кабінету виучування Поділля” (1926), „Борьба медицины с религией в Древней Руси” (1965), „Син України: Історична повість з часів українського лицарства” (1919), „Вінниця в ХІV – ХVІІ століттях” (1993) – це унікальні джерела, що дають змогу об’єктивно відтворити події з історії вітчизняної науки. 6. Визначено особливу роль В.Д.Отамановського як організатора науки. Він був засновником Вінницької філії Всенародної бібліотеки ВУАН (1920), Кабінету виучування Поділля у м. Вінниця (1924), формував краєзнавчу роботу на Поділлі в 1920-1929 рр., зробив вагомий внесок у розвиток пам’яткоохоронної діяльності та бібліотечної справи. Започаткував комплексні наукові дослідження становлення та розвитку Магдебурзького права на Поділлі. У Вінниці заснував “Музей друку” (1928)., ініціював створення вінницької комісії увічнення пам’яті М.М. Коцюбинського, організував Вінницьке округове краєзнавство та сприяв створенню Кам’янець-Подільського та Тульчинського наукових краєзнавчих товариств при ВУАН. Як викладач вищих навчальних закладів В.Д. Отамановський зробив вагомий внесок у підготовку педагогічних і науково-педагогічних кадрів. 7. З’ясовано внесок В.Д. Отамановського у розвиток вітчизняної галузевої періодики. Він започаткував видання ”Інформаційний огляд дослідно-краєзнавчої праці на Поділлі” (1924-1928), “Звідомлення Вінницької філії Всенародної бібліотеки та Кабінету виучування Поділля” (1926, 1927), “Часописи Поділля” (1927-1928), організував видання “Енциклопедії українознавства” (25 випусків). 8. Простежено, що життя та діяльність В.Д. Отамановського тісно перепліталися з долею багатьох визначних діячів наукового і культурного життя тогочасної України. Наукові ідеї єднали його із Сергієм Єфремовим, Іваном Крип’якевичем, Мар’яном Крушельницьким, Степаном Рудницьким, Андрієм Чайковським та іншими визначними особистостями, а також із своїми соратниками: Павлом Богацьким, Іваном Зборовським, Юрієм Сіцінським, Сергієм Смеречинським, Іваном Шиповичем. |
