У дисертації розв’язано науково-прикладне завдання – удосконалення теоретико-методичних підходів та розробки на їх основі інституційного забезпечення стратегічних напрямів і пріоритетних шляхів розвитку економічного механізму фондового ринку в національному господарстві з урахуванням євроінтеграційних пріоритетів. Авторський підхід відрізняється від інших тим, що фінансово-економічний результат діяльності фондового ринку в системі національного господарства поставлено в залежність від ефективного державного регулювання забезпечення прав власності людини-працівника, людини-власника безпосередньо на підприємстві та через механізми фондового ринку на основі розвитку всіх складових інституційного середовища. Це дозволило зробити наступні висновки та пропозиції. У теоретичній сфері: 1. Сформульовано положення щодо розвитку фондового ринку на основі вдосконалення регулювання організаційно-економічних важелів та реформування відносин власності. Сукупність відповідних теоретико-методичних положень та заходів стосується визначення відносин між юридичними і фізичними особами з приводу створення фондового ринку, формування його організаційної інфраструктури та систем управління й регулювання, а також відносин між суб’єктами стосовно привласнення об’єктів власності через інфраструктуру фондового ринку. 2. Визначено комплекс передумов удосконалення економічного механізму фондового ринку, які передбачають трансформацію інституційного забезпечення. Доведено, що негативним аспектом формування організаційно-економічних відносин щодо фондового ринку в сучасних умовах стало помітне витіснення фінансово-промисловим капіталом та наднаціональними і наддержавними регулятивними органами існуючих державних регуляторів. У методологічному аспекті: 1. Визначено, що конкурентоспроможність національного фондового ринку – це його здатність в умовах ринкової економіки та прозорого розподілу суспільного продукту надавати фінансові послуги за міжнародними стандартами і в перспективі реально підтримувати та підвищувати доходи власників, у першу чергу міноритарних акціонерів. Роль фондового ринку доповнюється створенням фінансових інструментів для впровадження економіки знань та системи генерування і миттєвої передачі інформації. 2. Виявлено, що в монополізованій тіньовій економіці, для якої характерні неприродні коливання дохідності, неузгодженість нормативів прибутковості залежно від обсягів створеної доданої вартості та відсутність необхідної конкурентної, структурної, цінової й податкової політики, створення дієвого механізму фондового ринку стає достатньо проблематичним. Тіньові фінансові схеми, які сьогодні існують в економіці України, не потребують такого сучасного механізму, як фондовий ринок. 3. Обґрунтовано, що дієвий фондовий ринок сприятиме здешевленню банківських позик. Його завданням є спрямування перспективних наукових результатів на формування і розвиток економіки знань та повернення вітчизняного людського капіталу з-за кордону, передусім у сферу високотехнологічних галузей на основі забезпечення високого рівня капіталізації акцій, підприємств і економіки в цілому. 4. Розкрито, що створення технологічних кластерів у сферах наноелектроніки, наноматеріалів, нанотехніки потребує сучасного фінансового механізму, яким у розвинених країнах є фондовий ринок. За допомогою його інструментів формується економіка знань. Для цього необхідна розробка і впровадження обґрунтованих нормативів розподілу валового прибутку, обсягів капітальних вкладень у високотехнологічні галузі та прискорений розвиток конкурентоспроможних національних фінансово-промислових груп. 5. Доведено, що для реалізації ефективної конкурентної моделі фондового ринку, якої потребує Україна, та її інформаційної складової, слід ураховувати тенденції на глобальних і регіональних фондових ринках щодо швидкості руху капіталу, синхронної зі швидкістю руху інформації. У прикладному напрямі: 1. Здійснено обґрунтування концептуальних засад розвитку фондового ринку в системі національного господарства, що передбачає трансформацію відповідних інститутів. 2. Визначено шляхи вдосконалення механізму організаційно-економічних відносин та відносин власності фондового ринку на основі ефективного державного регулювання і забезпечення прав власності. Одним із результатів стане можливість отримувати додану вартість від генерування знань у власній країні, а не за її межами за рахунок реалізації ефективних фінансових (венчурних) схем швидкої комерціалізації знань через інвестування в наукоємні галузі. 3. Запропоновано інституційне забезпечення стратегічних напрямів удосконалення механізму розвитку фондового ринку. Визначено, що для оптимальної інтеграції фондового ринку України до міжнародних фондових ринків, насамперед країн ЄС, з урахуванням національних інтересів необхідно розробити і впровадити конкурентоспроможну модель і стратегію розвитку фондового ринку. Доведено доцільність розробки Плану дій з інтеграції фондового ринку України до фондових ринків країн ЄС із залученням представників Європейського комітету з цінних паперів (ESC) та Комітету європейських регуляторів з цінних паперів (CESR). 4. Розроблено пріоритетні шляхи вдосконалення механізму фондового ринку в системі національного господарства та необхідні заходи щодо їх реалізації. Встановлено, що ключовим фактором розвитку фондового ринку є регулювання відносин економічної власності. Оскільки український фондовий ринок перебуває на найнижчій стадії розвитку ринку акціонерного капіталу, він не мотивує потребу в становленні й тим більше вдосконаленні організаційно-економічних відносин. 5. Обґрунтовано, що оптимальна реалізація напрямів розбудови конкурентоспроможного фондового ринку можлива шляхом створення дієвого державного регулятора, здатного підвищити ефективність інфраструктури фондового ринку та адаптувати вимоги міжнародних регуляторів до національних інтересів України; демонополізації економічної і фінансової систем, їх детінізації; створення умов для розвитку акціонерної форми капіталу (корпоративної власності), яка має поширитись на більшу частину загального обсягу виробництва; володіння в закритих і відкритих акціонерних товариствах засобами виробництва людиною-працівником, людиною-власником; упровадження принципів корпоративного управління; забезпечення ефективності інституційних інвесторів – страхових компаній, пенсійних фондів та інших. |