Проведене дослідження підтвердило покладену в його основу гіпотезу: вдосконалення організаційного механізму управління корпоративними правами держави на регіональному рівні може здійснюватися з використанням правового механізму довірчого управління шляхом створення спеціалізованих регіональних управляючих компаній. Узагальнення результатів дослідження дозволяє сформулювати висновки, що мають теоретичне й практичне значення та певну новизну. 1. Систематизація фундаментальних та прикладних досліджень з управління процесами приватизації та державними корпоративними правами в сучасній науковій літературі з державного управління виявила, що вирішення актуального наукового завдання з підвищення ефективності управління корпоративними правами держави перебуває на початковій стадії, а головним напрямком цих досліджень є формування комплексної системи управління процесами приватизації та державними корпоративними правами (в тому числі на рівні регіону). 2. Доведено, що несформованість нових теорій державного управління в галузі реструктуризації управління корпоративними правами держави, недостатнє урахування специфічності трансформаційного процесу в нашій країні викликає фрагментарність державної політики в процесах приватизації та неефективність управління корпоративними правами держави. 3. Ключовими моментами методологічного підходу до управління власністю, на погляд автора, є: управління державною власністю – одна із специфічних форм сучасного менеджменту; державна власність – форма власності, родове коріння якої закладено в економічній суті власності; роль та місце державної власності в системі відносин власності визначаються специфікою поточного періоду в Україні. 4. Аналіз закордонного досвіду процесів приватизації показав, що для Західної Європи кінця 70-80-х років ХХ століття був характерним навальний розвиток процесів дерегулювання економіки, роздержавлення й приватизації державних підприємств, спрямований на підвищення ефективності існуючої системи економіки змішаного типу, насамперед на оздоровлення державних фінансів, скорочення витрат державного бюджету на утримання неефективних державних підприємств. 5. Для всіх постсоціалістичних країн можна виділити такі проблеми, з якими вони зіткнулися в процесі приватизації власності: зв'язок приватизації зі зміною владних відносин у суспільстві; масштаби приватизації; відсутність раціонального ринково-конкурентного середовища; значні технічні труднощі; необхідність ідеологічного вибору; відсутність на стартовому етапі необхідної інституційної інфраструктури; високий рівень корупції й інших кримінальних явищ. 6. За роки незалежності в Україні роздержавлене та приватизоване більше 80 тис. підприємств. Підсумком застосовуваних приватизаційних моделей у короткостроковому періоді стало виникнення на багатьох приватизованих підприємствах невизначеної структури власності, коли жодна з груп акціонерів не одержала стійкої більшості в акціонерному капіталі, побоюючись при цьому будь-яких можливих змін у ньому й протидіючи їм. Це положення відноситься і до структури корпоративних прав держави 7. Починаючи з 2002 року у сфері приватизації можна говорити про трансформацію єдиної приватизаційної політики в спонтанний процес «залишкової приватизації» та домінування бюджетних мотивацій при ухваленні приватизаційних рішень. У цей період, по суті, відсутня програма ефективного управління корпоративними правами держави особливо на регіональному рівні. 8. З’ясовано, що для України, яка тяжіє до європейської моделі розвитку, висока частка державної власності, виходячи з досвіду інших країн, є організаційно і економічно зумовленою. Тому підвищення ефективності управління корпоративними правами держави передбачає три основні механізми: представлення інтересів держави; довірче управління; внесення державних пакетів акцій до статутних фондів (капітали) організацій, що знаходяться під контролем держави, зокрема із створенням холдингових компаній. 9. Ефективний захист майнових інтересів власників, конкурентну перевагу на ринках і залучення інвестиційних засобів може забезпечити створення спеціалізованих управляючих компаній з використанням правового механізму довірчого управління державною власністю в регіоні. Довірче управління є найбільш відповідним способом для довгострокового управління майном, із передачею об'єкта управляючої компанії, але зі збереженням за засновником управління права власності на об'єкт управління. 10. Запровадження у практику управління корпоративними правами держави організаційного механізму через функціонування регіональних управляючих компаній має забезпечити: ефективне використання інструментів фінансового ринку для залучення портфельних інвестицій у регіон; реструктуризацію виробничих підприємств і створення сучасних високотехнологічних виробництв; розвиток інноваційного й науково-технічного потенціалу регіону; проведення збалансованої цільової політики відносно приватизації й продажу часток державної власності; вдосконалення форм управління державними пакетами акцій. Складна та багатоаспектна тема дослідження не вичерпується питаннями, розглянутими в дисертації. Актуальним завданням подальших досліджень є наукове обґрунтування: законодавчого забезпечення діяльності регіональних управляючих компаній; розробки комплексної методики оцінки ризиків, що виникають в процесі їх функціонування; механізмів передачі управління корпоративними правами держави в регіони, а також підготовки рекомендацій по бізнес-плануванню діяльності РУК. | 