Розкриття природи давньогерманського концепту wyrd/rlg розв’язується в дисертації у етнокультурному аспекті. Ми визначаємо давньогерманський концепт wyrd/rlg як поняття практичної (життєвої) філософії, що є одиницею колективного знання (свідомості), має мовне вираження (у західних германців представлене двн.-англ. іменником wyrd, у північних – двн.-ісл. іменником rlg) та відмічене етнокультурною специфікою. Доля у розумінні давніх германців – універсальна сила, яка визначала майбутні події. Соціальна роль індивіда та його внутрішня сутність знаходилися у цілковитій залежності. Матеріальне благополуччя, багатство були компонентами удачі, доброї долі воїна, найважливішою життєвою метою якого було отримати славу під час битви. Спорідненими концепту wyrd/rlg є давньогерманські концепти слава, удача та багатство. Давньогерманський концепт wyrd/rlg у дохристиянський період має три семантичні ознаки: феноменалізм (підпорядкованість людини уявній силі), неагентивність (пасивність у значенні неспроможності й небажанні людини змінити свою долю) та ірраціоналізм (обмеженість логічного мислення). За часів раннього християнства цей набір ознак залишається таким самим за винятком ознаки неагентивності. Ця зміна пояснюється тим, що для германців-християн характерне розуміння долі як Божого провидіння – на "християнську" долю можливо вплинути, навіть поліпшити її благими вчинками, доклавши при цьому певних зусиль. Давньогерманський концепт wyrd/rlg за язичницьких часів маніфестований двома групами лексем: західногерманською та північногерманською. За часів Раннього Християнства у західногерманських мовах з’являються нові лексеми на позначення нових християнських понять або розвиваються нові значення у слів, які раніше позначали язичницькі феномени. Через повільне поширення християнства в північному ареалі такі мовні явища виявляються не характерними, що пояснює відсутність слів на позначення християнських понять у скандинавських творах досліджуваного періоду. У нашому дослідженні виокремлено дві моделі концепту wyrd/rlg, що відображають зміни у світосприйнятті германців під впливом нової релігійної системи. Перша модель – доля-дистриб’ютор – представлена скандинавськими Норнами, які визначають майбутнє людей та богів. Проведене дослідження надало змогу розширити цю модель трьома групами: (а) доля як початок (народження); (б) доля як час (розгортання присуду долі) та (в) доля як кінець (смерть). У моделі доля-режисер християнський Бог виступає єдиною могутньою силою, якому підпорядковане усе, навіть язичницька доля. Для цієї моделі характерним є співіснування двох антагоністичних світосприйняттів – язичницького та християнського. На мовному рівні це позначилося вживанням в одному контексті лексем, які представляють різні вірування. Цю модель актуалізують лексичні протиставлення: (а) доля-смуток :: бог-порятунок; (б) доля-подія :: бог-творець та (в) доля-слуга :: бог-господар. Виявлення лінгвосеміотичної специфіки давньогерманського концепту wyrd/rlg є можливим через інтерпретацію скандинавських Норн як знак-символ уявлень давніх германців про долю, а також через тлумачення назв Норн, жінок-пророчиць і застосовуваних ними магічних технік як знаки-індекси (за Ч. С. Пірсом). Етимологічно назви скандинавських богинь позначають наступне: Urr "минуле; те, що вже встановлене", Verandi "теперішнє", Skuld "майбутнє; обов’язок, те, що має відбутися". Лексеми на позначення присуду Норн складають дві групи: (1) ті, що репрезентують мотив "відрізання долі" та (2) ті, що представляють мотив "прядіння долі". На скандинавському ґрунті лексемами на позначення магічних технік, застосовуваних жінками-пророчицями, є: seir "чари, ворожіння, магічне закляття", sp "віщування долі" та galdrar, galrar "ворожіння, заклинання". Залежно від магічної техніки, яку застосовували пророчиці, у давньоісланській мові фігурують такі іменники зі значенням "пророчиця, чаклунка", як seikona (= магія сейт); spkona, spds, spkerling, vlva (= магія спа); galdrakind, galdrakona (= магія гальдра). У давньоанглійській мові назви жінок-пророчиць представлені цілим набором лексем, проте ключовими серед них є тільки дві: wicce та hgtesse. Таким чином, в результаті нашого дослідження була виявлена етнокультурна специфіка давньогерманського концепу wyrd/rlg. Вивчення особливостей концепту wyrd/rlg на матеріалі давньогерманських пам’яток писемності є перспективною для подальших досліджень. Отримані результати не вичерпуються проблематикою, висвітленою у роботі. Актуальним уважаємо продовження вивчення лексем на позначення давньогерманського концепту wyrd/rlg у лінгвосеміотичному ракурсі. |