Анотація до роботи:

Лепіхов О.В. Відносини державної власності на засоби виробництва в перехідній економіці. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01. - Економічна теорія – Київський національний економічний університет, Київ, 2002 р.

У дисертації досліджена система відносин державної власності на засоби виробництва в перехідній економіці як діалектичне поєднання соціально-економічних, техніко-економічних та організаційно-економічних відносин. Такий підхід дозволяє виділити логічну послідовність в еволюційному процесі зміни форм власності, закладає методологічну основу для визначення раціональних меж державного сектора в матеріальному виробництві.

Аналізом процесу приватизації та функціонування державних підприємств показано, що в Україні держава значною мірою втратила контроль над приналежними їй засобами виробництвами і вони використовуються в “тіньовому перерозподілі” національного багатства, чим завдається шкода формуванню ефективної ринкової системи та прогресивної соціальної структури. Досліджено нові форми державних підприємств, методи управління ними в умовах переходу від адміністративно-командної до змішаної економіки та показано, що низька ефективність державних підприємств обумовлена кризою в управлінні, яка носить системний характер. В основі цієї кризи лежить самоізоляція управлінського апарату від контролю з боку суспільства, монополізація ним права управління суспільною власністю.

На основі проведених теоретичних досліджень державної власності на засоби виробництва, та аналізу стану державного сектору у виробничій сфері в Україні зроблено такі висновки та пропозиції:

1. Для визначення закономірностей розвитку державної власності на засоби виробництва, вивчення відносин власності слід проводити в діалектичній єдності з відносинами організаційно-економічними та техніко-економічними. Це дає методологічну можливість розмежувати ті факти наявності державної власності на засоби виробництва, які були випадковими з точки зору загальних тенденцій в еволюційному процесі змін форм власності, від тих, коли наявність державної власності проявляється як неминуча форма організації виробництва, яка розкриває нові можливості розвитку продуктивних сил у порівнянні з приватною власністю.

2. Такий методологічний підхід дає можливість теоретичного обґрунтування раціональних меж державного сектору у виробничій сфері. В дисертації доводиться, що масштаби державного сектору України повинні обмежуватися наявними штучними та природними монополіями – сферою, в яких знижено вплив конкурентних ринкових відносин.

3. Розрахунки, проведені на основі даних з звітів підприємств державного і приватного секторів, які звітували у 1998-1999 рр. перед статистичними органами свідчать, що економічна ефективність державних підприємств в сучасних умовах нижча від ефективності підприємств приватного сектора і до того ж має тенденцію до падіння. Для виходу з цього стану необхідно:

- оперативно і ефективно приватизувати державні підприємства, які за їх масштабами і роллю в економіці недоцільно утримувати у державній власності;

- діючі державні підприємства поставити під жорсткій контроль громадськості, вивести їх діяльність з інформаційної “тіні”;

створити умови економічного та юридичного характеру, за яких керівництво державних підприємств, з одного боку, мало б ступінь свободи, відповідний функціям державного підприємства в ринковій системі, з іншого – забезпечили б рівень контролю з боку суспільства, який би захищав інтереси власника цього підприємства, тобто українського народу.

4. Вивчення процесу приватизації державної власності показує, що держава значною мірою втратила контроль над процесом приватизації. Для ефективної реалізації права власності держави на засоби виробництва, які передаються у приватну власність необхідно здійснити повний перехід до ринкових методів оцінки державного майна. Встановлення ціни на державні підприємства, які підлягають продажу, повинне базуватися на конкурсних засадах, які б виключали можливість змови між чиновницьким апаратом і представниками приватного сектору.

5. В умовах перехідного періоду державний сектор повинен бути засобом держави в наданні національній економіці більшої стійкості, динамічності, здатності до оновлення, соціалізації та гарантування національної безпеки. Разом з тим надмірні масштаби державного сектору, ведуть до послаблення контролю над ним з боку громадянського суспільства, до падіння загальної ефективності національного господарства, росту бюрократизації і корупції як у сфері безпосереднього виробництва, так і в сфері державного управління.

6. В економічній теорії і господарсько-правовій діяльності не сформовано чіткого уявлення про місце, масштаби і роль державного сектору в перехідній економіці. Відсутня методика віднесення підприємств до числа державних, методика управління ними в умовах ринкової системи. Необхідно розробити та прийняти закони “Про державне підприємство”, “Про державне підприємництво”, які б чітко і однозначно визначили функції державного сектору у ринковій економіці України.

7. Існуюче законодавство, статистичні звітності і рівень інформативності не дають повного уявлення про процеси, які відбуваються в діяльності державного сектору, що призводить до значних зловживань з боку державних службовців у питаннях використання державної власності в особистих інтересах. Для усунення негативних наслідків такої діяльності документація, яка відображає господарську діяльність держпідприємств повинна бути максимально прозорою для громадськості, а законодавство - надавати більше можливостей для контролю з боку недержавних установ.

8) Форми підприємств, в яких державна власність на засоби виробництва здатна набувати конкретного виразу можуть бути різноманітними, але їх функції повинні відповідати завданням державного втручання у господарську діяльність – надання національному господарству стабільного, динамічного розвитку на основі поєднання приватної ініціативи та державного регулювання.

9) У більшості документів, які видаються центральними органами влади, закріплюється норма, яка накладає відповідальність на управлінський апарат за низьку якість управління. Але, як правило, вони не конкретизуються і не доводяться до логічного завершення.

10) З метою підвищення якості управління підприємствами державного сектору необхідно створити систему підготовки кадрів відповідного профілю і рівня. Програма підготовки повинна передбачати вивчення досвіду управління державними підприємствами в країнах з розвинутою економікою.

Публікації автора:

У наукових фахових виданнях:

1. Лепіхов О.В. До проблеми ефективності управління державними підприємствами // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. - Вип.51. - С.33 - 43. (0,4 д.а.).

2. Кривенко К.Т., Лепіхов О.В. Функції державної власності на засоби виробництва у перехідній економіці // Економіка та підприємництво: Зб. наук. праць молодих учених та аспірантів. – Київ: КНЕУ, 2000. – Вип.5 – С.8 - 10. (0,2 д.а.). Особисто автору – 0,1 д.а., проаналізовано функції відносин державної власності.

3. Лепіхов О.В. Сутність державної власності на засоби виробництва в різних економічних системах // Економіка та підприємництво: Зб. наук. праць молодих учених та аспірантів. – Київ: КНЕУ, 2001. – Вип.7 – С.42-46. (0,25 д.а.).

4. Музиченко А.С., Лепіхов О.В. Соціально-економічний зміст державної власності на засоби виробництва у перехідній економіці // Вчені записки. Наук. збірник. – К.:КНЕУ, 2001. – Вип.3 – С.30-33. (0,3 д.а.). Особисто автору – 0,18 д.а., розглянуто специфіку економічних відносин державної власності на засоби виробництва в перехідній економіці.

В інших виданнях:

5. Лепіхов О.В. Деякі проблеми державного підприємництва в умовах трансформації економіки України // Вісник Технологічного університету Поділля. / Спецвипуск з нагоди Міжнародної конференції “Гуманітарні науки на рубежі третього тисячоліття: досягнення, проблеми, перспективи”. – 2000. - №6 – Ч.2. - С.30. (0,1 д.а.).