“Жодний Великий Інквізитор, – писав С.К’єркегор, – не мав напоготові таких жахливих тортур, що їх має тривога, жодний шпигун не вміє так майстерно нападати на підозрюваного в ту мить, коли він найслабший, не вміє так розставляти пастки, у які він повинен потрапити, як це вміє тривога; жодний найрозумніший суддя не розуміє, як потрібно допитувати обвинувачуваного – допитувати його так, як це робить тривога, яка ніколи не відпускає обвинувачуваного – ні в розвагах, ні в праці, ні вдень, ні вночі”. У дисертації розглянуто два різновиди тривоги: 1) ситуативна, або екзогенна, – емоційний стан, що виникає під впливом переважно зовнішніх чинників і є відносно швидкоплинним; 2) хвороблива, або ендогенна, – як наслідок внутрішніх подразників, психічний стан, що виступає як довготривалий і такий, що може призвести до трагічної розв'язки. Стан тривоги персонажа як особлива фізіологічна та психічна реальність відтворюється в художньому тексті за допомогою певних способів і засобів, що засвідчують конкретні форми вияву цього стану. Застосування в дослідженні статичного й динамічного підходів до моделювання стану тривоги виявляє специфіку його мовного і текстового втілення. Статичні моделі дозволяють розкрити способи осмислення тривоги носіями англійської мови з погляду того, як вона представлена в лексиці сучасної англійської мови та в досліджуваних художніх текстах. Динамічні моделі уможливлюють побудову лінгвопсихологічної моделі стану тривоги, репрезентованої в лексичній системі англійської мови, а також сприяють реконструкції поетапного представлення стану тривоги персонажа в художньому наративі. Відображення емоційного стану тривоги персонажа здійснюється в художньому тексті комплексно: 1) через його позначення за допомогою лексичних одиниць, які вказують на наявність цього стану в персонажа, та/або кінем, які виражають зміни в його психічному та/або фізичному стані; 2) через описи, словесну образність та символіку, що дають поштовх до метафоричного й метонімічного осмислення стану тривоги і спрямовані на відображення тривоги як маніфестації внутрішніх і зовнішніх фізіологічних змін в організмі персонажа, специфіки його розумової діяльності та поведінки. Виокремлені різновиди тривожності персонажа – його тривожно-боязкий/ гальмівний/фатальний стани – характеризуються специфікою психофізіологічних, поведінкових та розумово-психічних виявів. Ці різновиди тривожності відтворюються в художньому тексті через емоційно забарвлені описи поведінки, реакцій і роздумів персонажа, відповідну образність та символіку. Тривожно-боязкий стан персонажа асоціюється з боязню, постійними ваганнями в прийнятті рішень і роздратованістю персонажа, що виявляються в безпідставних фобіях і нервових зривах. Характерними рисами тривожно-гальмівного стану є суперечливість у діях і реакціях персонажа (замкненість, покірність на противагу до провокативної поведінки й схильності до своєрідної гри), недооцінка ним своїх можливостей, а звідси залежність від інших людей. Основними характеристиками тривожно-фатального стану, на відміну від тривожно-боязкого і гальмівного, є нестійкість нервової системи персонажа, неконтрольованість ним своїх поведінкових дій, поява непередбачуваних асоціацій і надмірної чуттєвості, що пов’язані з усвідомленістю ним скінченності свого існування. У плані подальших наукових студій перспективним видається емпіричне дослідження емоційних реакцій читача на особливості відображення стану тривоги персонажа в художній прозі та вивчення специфіки символіки сновидінь як ірраціональної форми художнього осмислення тривоги. |