У висновках узагальнені результати дисертаційного дослідження, визначені загальні перспективи розвитку інституту кримінальної відповідальності спеціальних суб’єктів злочину в законодавстві України. Необхідність розгляду проблеми залежності між відносинами, що існують у суспільстві, кримінально-правовими нормами і їхніми учасниками обумовлені механізмом дії кримінально-правових норм, що включають характеристики особистості правопорушника, відношення якого до правової норми визначається його соціальними властивостями й іншими значимими факторами. Зазначена обставина визначає розширення кола суб’єктів кримінально-правових відносин. Дана тенденція пов'язана і з особливостями реалізації принципу соціальної справедливості в його зрівняльній і розподільній формах, а також сутністю і значенням характеристик кримінальної відповідальності в пануючій правовій доктрині. Криміналізуючи діяння, диференціюючи й індивідуалізуючи кримінальну відповідальність, законодавець керується не стільки принципом економії кримінальної репресії, скільки сукупністю факторів ідеологічного, політичного, системно-правового, соціально-психологічного, духовного характеру і опосередкованої станом і закономірностями функціонування девіантної активності громадян на конкретно-історичному етапі розвитку конкретного суспільства, що належить до конкретної правової родини. Зазначена обставина і виявляється в тенденціях розвитку відповідальності спеціальних суб’єктів у кримінальному праві України. Криміналізація суспільних відносин у слов'янській правовій родині проводиться в основному по ознаках соціальних властивостей і характеристик носіїв "кримінальності". Багато в чому це пов'язано з роллю і значимістю особистісних цінностей, статусу особи в процесі кримінально-правового регулювання, багато в чому, - з особливостями розвитку слов'янської правової родини, культурно-історичною специфікою правових цінностей у слов'янських громадах, патологією права в колективістських суспільних відносинах. При цьому орієнтація законодавця на виділення "лідерів" кримінальних відносин виправдувала раніше і виправдує зараз процес криміналізації злочинів зі спеціальним суб’єктом. Уявляється доцільним, щоб властивості діяння і реакція суспільства на них були основними передумовами криміналізації. Тоді як властивості особи, - додатковими підставами криміналізації. Додатковість особистісних властивостей і якостей при криміналізації припускає урахування їх у процесі індивідуалізації відповідальності, але не в процесі криміналізації. Ступінь досягнення цілей кримінального права (ефективність кримінально-правових заходів) за зверхспеціалізацією Кримінального кодексу мінімальна. Отже, у сучасному кримінальному праві України суб'єктні елементи кримінально - правових відносин надмірно впливають на диференціацію змісту кримінальної відповідальності безпосередньо (за наявності ознак, що належать до властивостей спеціальних суб’єктів основних та кваліфікованих складів чи ознак суб'єктів злочинів, об'єднаних правовою можливістю впливати на кваліфікацію діяння і кримінальну відповідальність) або опосередковано, - здобуваючи значення факультативних ознак, що відносяться, як правило, до особи суб’єкта злочину. Поняття суб’єкту злочину описує сукупність ознак, на підставі яких фізична осудна особа, що вчинила суспільно-небезпечне діяння, підлягає кримінальній відповідальності. Необхідність формування кримінально-правового тезауруса в цій області припускає вирішення питань про правила відповідальності військово-службовців, представників юридичних осіб, вікової (спеціальної) осудності неповнолітніх як підставах конкретизації кримінальної відповідальності окремих видів спеціальних суб’єктів злочину. Розглядаючи склад злочину як ансамбль складових елементів, у своїй єдності утворюючих інтегроване, нерозривне ціле, відзначимо також, що виділення визначених спеціальних ознак суб’єктів злочинів здійснюється на підставі взаємодії суб’єкту злочину з іншими елементами його складу. Так, спеціальний суб’єкт злочину, будучи елементом функціонування соціального інституту, зсередини руйнує своєю діяльністю систему забезпечення безпечного існування особи, суспільства, держави тоді, коли він замість виконання визначених його соціальною роллю (станом) корисних функцій шляхом дії чи бездіяльності, пов'язаного з його статусними характеристиками, заподіює шкоди перерахованим об'єктам кримінально-правової охорони. Класифікація злочинів зі спеціальним суб’єктом повинна відображати як закономірності криміналізації діянь зі спеціальним суб’єктом; диференціації кримінальної відповідальності злочинів зі спеціальним суб’єктом (що дозволяє розподілити злочини зі спеціальним суб’єктом по видових ознаках), так і логіку і спосіб закріплення ознак спеціального суб’єкта в законодавстві, що відображує розподіл спеціальних суб’єктів у залежності від способу закріплення ознак спеціального суб’єкта в правовій нормі. При кваліфікації злочинів зі спеціальним суб’єктом практика виходить з послідовної необхідності закріплення специфічних ознак спеціальних суб’єктів злочинів, криміналізація діянь яких відбувається за допомогою постановки під охорону конкретної групи правових благ і цінностей, безпосередньо в кримінальному законі. Спеціальні правила кваліфікації злочинів зі спеціальним суб'єктом встановлюються у випадках, коли криміналізація діяння спеціального суб’єкта виходила з необхідності диференціації кримінальної відповідальності, виділення кваліфікованих складів злочинного посягання. При цьому відсутність спеціальних властивостей і якостей суб’єкта могла служити підставою для притягнення особи до відповідальності як універсального суб'єкта. Здійснений аналіз показав що визначена "розмитість" кримінально-правової термінології при конструюванні існуючого визначення спеціального суб’єкта може спричинити неправильну кваліфікацію значної кількості злочинів. Викладене дозволяє зробити висновок про те, що спеціальним суб’єктом злочину повинна визнаватися особа, яка володіє поряд із загальними ознаками суб'єкту, додатковими, передбаченими Особливою частиною Кримінального кодексу. |
