Анотація до роботи:

Шапошніков Д.С. Відшкодування шкоди, завданої здоров’ю та життю особи, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Одеська національна юридична академія, Одеса, 2005.

Робота присвячена комплексному дослідженню зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, і відшкодуванням шкоди, завданої здоров’ю та життю особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи.

Вперше на науковому рівні аналізуються формування та розвиток інституту, норми якого регулюють відшкодування шкоди, що виникла у зв’язку з рятуванням майна іншої фізичної або юридичної особи, узагальнюються та систематизуються положення норм цивільного законодавства України, що стосуються відшкодування шкоди, на підґрунті врахування специфічних правомірних дій, спрямованих на рятування майна іншої особи.

Робота містить обґрунтування теоретичної логічності і практичної доцільності формування у вітчизняному цивільному законодавстві концепції відшкодування шкоди, завданої особі, яка вчиняла дії, спрямовані на відвернення загрози цивільним правам та інтересам іншої фізичної або юридичної особи. Досліджується формування у сучасному цивільному праві України диференційованої за суб’єктивними та об’єктивними критеріями системи зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи. Аналізується існування двох подібних за сутністю і зовнішніми ознаками інститутів: зобов’язання, що виникають у зв’язку із завданням каліцтва, іншого ушкодження здоров’я або смерті фізичної особи у зв’язку з рятуванням нею майна іншої особи, і зобов’язання, що виникають у зв’язку із завданням шкоди майну фізичної або юридичної особи внаслідок рятування нею майна іншої особи.

Обґрунтовується існування у цивільному праві України специфічного виду зобов’язань, що виникають у зв’язку із завданням шкоди здоров’ю або життю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи, яке має істотну цінність; особливості суб’єктного складу зобов’язань, які виникають у зв’язку із заподіянням шкоди здоров’ю особи, яка рятувала майно іншої особи; особливості змісту зобов’язань, які виникають у зв’язку із заподіянням шкоди здоров’ю та життю особи, яка рятувала майно іншої особи. Виявляються особливості пред’явлення регресних вимог до осіб, винних у завданні шкоди здоров’ю або життю рятувальника.

Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення діючого цивільного законодавства України.

У Висновках підсумовуються результати аналізу, узагальнюються проміжні висновки, сформульовані при загальній характеристиці зобов’язань, що виникають внаслідок рятування майна іншої особи, умов виникнення зазначених зобов’язань, обсягу та порядку відшкодування завданої при цьому шкоди.

В результаті дослідження зроблено висновок, що зобов’язання, які виникають внаслідок рятування майна іншої особи, є частковою новелою ЦК України, а необхідність удосконалення правового регулювання таких відносин вже давно підкреслювалася у вітчизняній цивілістичній літературі. Аналіз ст. 1162 ЦК України дозволив визначити, що суб’єктами зобов’язань, які виникають внаслідок рятування майна іншої особи є особа, що вчиняла рятувальні дії (рятувальником може бути як фізична, так і юридична особа), і держава в особі відповідних державних органів. Змістом зобов’язань, що виникають внаслідок рятування майна іншої особи, є право рятувальника на відшкодування зазнаної ним шкоди і обов’язок держави відшкодувати шкоду, зазнану рятувальником, у повному обсязі (втрачений заробіток, пошкоджене майно, витрати на лікування тощо). Відшкодування шкоди, зазнаної рятувальником (або відмова у відшкодуванні), державними

органами не позбавляє особу, якій належало майно, права на компенсацію шкоди рятувальнику.

Умовами виникнення зобов’язань внаслідок рятування майна іншої особи, як випливає зі змісту ст. 1162 ЦК України, є: 1) наявність реальної загрози для майна іншої особи; 2) відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні дії; 3) спрямованість дій на рятування майна іншої особи; 4) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо майна іншої особи.

Автором зазначено, що проблеми практичного характеру можуть виникнути при вирішенні питань визначення обсягу та порядку відшкодування шкоди, завданої внаслідок рятування майна іншої особи. Це пов’язано з тим, що ст. 1162 ЦК України не містить ані прямої вказівки, ані відсильного правила стосовно того, в якому обсязі і в якому порядку має відшкодовуватися шкода, завдана внаслідок рятування майна іншої особи. На думку автора, вирішення цих питань є можливим шляхом застосування в порядку аналогії закону правил глави 82 ЦК України. присвячених зобов’язанням, які виникають внаслідок заподіяння шкоди правопорушенням (деліктним зобов’язанням). Обґрунтована пропозиція щодо доцільності прийняття відповідних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України з питань відшкодування шкоди, завданої при вчиненні правомірних дій (зокрема, дій, спрямованих на рятування майна іншої особи).

Оскільки практично важливим є вирішення питань відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому у зв’язку із вчиненням рятувальних дій, автором проаналізована ст. 1167 ЦК України, яка визначає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду лише стосовно випадків, коли вона завдана винними протиправними діями відповідача. Проте, для відшкодування державою моральної шкоди, завданої особі, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи, з’ясування протиправності поведінки взагалі не є актуальним. Це випливає з того, що дії рятувальника за своєю сутністю є правомірними і такими, що спрямовані на досягнення корисного результату. Що ж стосується протиправності поведінки особи, якою створена загроза майну, відвертаючи яку зазнав шкоди рятувальник, то встановлення її має значення не для відшкодування моральної шкоди, а для встановлення можливості подання державним органом, який відшкодував шкоду, регресного позову до особи, яка створила зазначену загрозу. Крім того, за загальним правилом, відповідальність настає тільки за винне заподіяння моральної шкоди, що окремо підкреслюється у частині першій ст. 1167 ЦК України. Однак, стосовно випадків відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому, який рятував без відповідних повноважень від реальної загрози майно іншої особи, відповідачем є не особа, яка завдала шкоди потерпілому, а держава.

На думку автора, це дає підстави для застосування правил частини другої ст. 1167 ЦК України, де йдеться про відшкодування моральної шкоди, зокрема, органами державної влади незалежно від їх вини у виникненні такої шкоди. Однак вказана норма, поміж спеціальних випадків відшкодування моральної шкоди за відсутності вини не згадує відшкодування такої шкоди, завданої особі, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи від реальної загрози, у зв’язку з чим автором внесено пропозицію щодо доповнення частини другої ст. 1167 ЦК України пунктом 4 такого змісту: «якщо шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність».

Визначено такий новий вид відшкодування моральної шкоди як вибачення, яке пропонується розглядати як немайнову компенсацію страждань, зазнаних потерпілим, у зв’язку з чим зроблено пропозицію щодо внесення відповідних доповнень до ст. 16 ЦК України.

Публікації автора:

1. Шапошніков Д. Поняття та характеристика зобов'язань, що виникають внаслідок рятування майна іншої особи за Цивільним кодексом України 2003 р. //Актуальні проблеми політики. - Зб. наук. праць. - Одеса: Фенікс, 2004. - Вип. 22. - С. 115 - 121.

2. Шапошніков Д. Умови виникнення зобов’язань внаслідок рятування здоров’я та життя фізичних осіб, за новим Цивільним кодексом України //Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. - Одеса: Юрид. л-ра, 2004. – Вип. 22. – С. 577 – 585.

3. Шапошніков Д. Формування зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, в цивільному законодавстві //Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. - Одеса: Юрид. л-ра, 2004. – Вип. 23. – С. 317 – 325.