1. Особливості вірулентності популяції Erysiphe graminis f. sp. tritici на території України обумовлені переважно дією доборів, що створюють своєю стійкістю сорти пшениці. Останні, очевидно, за ознакою стійкості до збудника є генетично однорідними. Крім того, вони характеризуються істотною неспецифічною стійкістю. Така стійкість обумовлює особливості розвитку хвороби (її ступеню та швидкості наростання) і є однією з причин залежності прояву імунологічних реакцій сортів від зовнішніх умов. 2. Популяції Erysiphe graminis f. sp. tritici з різних грунтово-кліматичних зон України характеризуються високою генетичною подібністю за ознакою вірулетності (I коливається від 0,94 до 0,99) і генетичні відстані між ними є невеликими (D не перевищує 0,06). Це пов’язано з відсутністю генетичного різноманіття стійкості сортів пшениці, що вирощуються. Найбільш генетично віддаленою за ознакою вірулентності є популяція з Івано-Франківської області, що, можливо, є результатом міграції генів вірулентності з сусідніх країн Європи. Популяція зі степової зони України (Херсонська обл.) є джерелом формування окремих "диферентів" (субпопуляцій) єдиної популяції. 3. Гени стійкості Pm5 та Pm8 є неефективними на території всіх обстежених грунтово-кліматичних зон. Ефективними слід вважати гени стійкості Pm3а, Pm3b та комбінацію генів Pm2+mld. Коливання частоти визначення ізолятів, вірулентних до ефективних генів стійкості, більш істотне, ніж коливання частоти визначення ізолятів, вірулентних до неефективних генів стійкості. 4. Ступінь вірулентності ізолятів, що долають окремі гени стійкості, відрізняється в залежності від їх ефективності. Серед ізолятів, здатних долати неефективні гени стійкості, переважають низьковірулентні. Ізоляти, здатні долати ефективні гени стійкості, є високовірулентними. Домінуючими расами збудника борошнистої роси пшениці є 2, 4, 58 та 61. 5. На сучасних сортах пшениці української селекції за три роки досліджень спостерігався достатньо низький ступінь розвитку борошнистої роси при дуже малій швидкості наростання інфекції. Остання, очевидно, обумовлена переважно імунологічними властивостями сортів, хоча вплив погодних умов також не можна повністю виключити. Незначний ступінь розвитку хвороби обумовлений низькою швидкістю наростання інфекції, а не відсутністю достатньої кількості ефективного інокулюму. 6. Стійкість сучасних вітчизняних сортів є значною мірою неспецифічною, що має довгострокову дію. Ефективність наявних в сортах генів специфічної стійкості може також досить довго зберігатись на фоні дуже низьких швидкостей розвитку інфекції. 7. Серед обстежених за три роки сортів пшениці, на основі бальної оцінки, можна виділити щонайменше три групи: 1)стійкі, 2)відносно стійкі та відносно сприйнятливі, 3)сприйнятливі. Ці групи статистично достовірно відрізняються одна від одної за ступенєм розвитку хвороби та її розповсюдженням. В залежності від умов вирощування, ступінь розвитку хвороби в межах груп і на окремих сортах може значно варіювати. В зв’язку з цим необхідне порівняння бальної оцінки з середнім ступенєм розвитку хвороби на сорті, а також розмахом варіювання цієї ознаки. 8. Найбільш стійкими можна вважати сорти, що при відносно низьких середніх значеннях ступеню розвитку хвороби, мають незначний розмах варіювання цієї ознаки. Серед зареєстрованих та перспективних сортів такими можна вважати наступні: Вікторія одеська, Київська 7, Київська 8, Крижинка, Леля, Любава одеська, Миронівська 67, Находка 4, Ніконія, Перлина лісостепу, Поліська 90, Селянка, Херсонська 86, Херсонська остиста та Ятрань 60. |
