Анотація до роботи:

Вус О.В. Військово-інженерне забезпечення оборонної політики Візантії у Північному Причорномор’ї (кінець IV – початок VII ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – Всесвітня історія. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2006.

У дисертації, на основі джерельних матеріалів та сучасної історіографії, здійснене дослідження військово-інженерної практики візантійського уряду у Північному Причорномор’ї в кінці IV – на початку VII ст. Після того, як Кримський і Таманський півострови увійшли до сфери інтересів Візантії, ромеї розгорнули масштабне військове будівництво, метою якого було створення інженерного прикриття головних форпостів Імперії (Херсона і Боспора) та населеного візантійськими союзниками Південно-Західного Криму (“країни Дорі”). Ромеї відновили укріплення приморських фортець, утворили систему інженерної оборони на південному узбережжі півострова та звели захисний рубіж на межі Кримських гір і степу.

Результатом військово-політичної та інженерної діяльності візантійців стало створення у Тавриці та на Боспорі окремого прикордонного округу (дукату). У VI–VII ст. оборонні комплекси дукату стали головними осередками візантійських впливів у Північному Причорномор’ї.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження та викладено основні положення, що виносяться на захист:

– в кінці IV – на початку VII ст., намагаючись утримати стратегічно важливі пункти Таврики та зберегти свій вплив у Північному Причорномор’ї, уряд Візантії ініціював низку військово-політичних акцій, внаслідок яких до складу Імперії увійшли міста Херсон, Боспор та низка фортець на берегах Керченської протоки; була утворена система інженерного захисту на південному узбережжі Таврики та зведений передовий інженерний рубіж у Кримських горах;

– на рубежі IV–V ст., наприкінці V ст., у першій половині VI ст., останній третині VI – на початку VII ст. було значно посилено оборонний комплекс Херсона. Після кількох етапів військово-будівельних робіт Херсон став найбільш захищеним містом Таврики та головним осередком розповсюдження візантійських впливів у Північному Причорномор’ї;

– між 518–527 рр. візантійська адміністрація встановила політичний протекторат над Боспорською державою, використавши при цьому військово-інженерну практику. Після того як у 534 р. було відбито напад гуннів-утігурів, Боспор увійшов до складу Тавроскіфської епархії Візантії, а імперські воєначальники, спираючись на відновлені оборонні вузли, закріпилися на Таманському півострові;

– у другій чверті VI ст. у Південно-Західному Криму розпочалося будівництво “довгих стін” – головної складової гірських оборонних комплексів, відомих у Візантії під назвою клейсур. Ці захисні рубежі зводились у вузьких гірських ущелинах, у тих місцях, де річки Бельбек, Кача, Чорна, Чурук-Су проривають Внутрішнє пасмо Кримських гір. Тим самим була визначена північна межа візантійського військово-політичного впливу у Південно-Західній Тавриці;

– у 530 р. візантійські союзники, які охороняли клейсури, отримали статус milites limitanei (воїнів-прикордонників), формування яких уперше з’явилися в Римській імперії внаслідок реформи імператора Діоклетіана (III ст.). Інша частина союзників входила до складу мобільного угруповання (milites comitatensis), призначеного для ліквідації прориву нападників;

– між 534–565 рр., з метою захисту морських комунікацій, візантійські інженери утворили систему інженерної оборони на південному узбережжі Таврики. До складу цієї системи увійшли фортеці (фрурії) Алустон, Горзувіта та невеликі укріплення (бурги), розташовані в бухті с. Уютне поблизу м. Судака та на мисі Ай-Тодор II поблизу с. Гаспри;

– між 552–565 рр. візантійським володінням у Тавриці було надано статус окремого прикордонного округу – дукату. До складу дукату увійшли головні опорні пункти Імперії у Північному Причорномор’ї – Херсон, Боспор та їхні адміністративні округи. У другій половині VI – першій половині VII ст. вся повнота військової, цивільної та судової влади в Криму і на Тамані належала візантійському командувачу – дуксу;

– наприкінці VI ст. розпочався черговий етап інженерної практики ромеїв у Тавриці. На межі Кримських гір і степу, в тилу клейсур, візантійці побудували додаткові оборонні комплекси – бурги та фруріни. Бурги зводили задля охорони кордону та забезпечення спостереження за ситуацією у степах. Великі опорні фортеці (фруріони) призначалися для дислокації військ, накопичення запасів, а також захисту мирного населення та збереження майна на випадок прориву кордону “варварами”. Таким чином, візантійська інженерна оборона отримала ешелоновану структуру, передовий рубіж якої складали опорні фортеці у горах, а тиловий – приморські оборонні комплекси;

– на початку VII ст. у горах Південно-Західної Таврики закінчилося зведення потужного військово-інженерного рубежу, що стало реалізацією ідеї Юстиніана I про створення повноцінного дуката-лімітона. Зусиллями цього правителя та його наступників частина Кримського півострова перетворилася на добре укріплену “прикордонну область”, інженерні споруди якої протягом кількох століть давали притулок місцевому населенню під час ворожих
нападів.

Публікації автора:

1. Вус О.В. Армія Візантійської імперії в добу Юстиніана I // Військово-науковий вісник. – Львів, 2002. – Вип. 5. – С. 28-42.

2. Вус О.В. Фортифікаційна практика Візантійської імперії в гірському Криму. “Довгі стіни” Юстиніана I // Народознавчі зошити: Інститут народознавства НАНУ. – Львів, 2002. – Зошит 3–4 (45–46). – С. 253-262.

3. Вус О.В. Приморські фортеці Візантійської імперії у Південному Криму // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Збірник наукових праць. – Львів, 2003. – № 5–6. – С. 33-41.

4. Вус О.В. Військово-інженерний аспект відновлення praetentura imperii Юстиніаном I у Південному Криму (VI ст.) // Військово-науковий вісник. – Львів, 2004. – Вип. 6. – С. 43-60.

5. Вус О.В. Візантійська військова присутність на Європейському та Азійському Боспорі в VI ст. Інженерне прикриття протоки Боспор Кіммерійський // Військово-науковий вісник. – Львів, 2006. – Вип. 8. – С. 35-51.

6. Вус О.В. Гідротехнічні оборонні комплекси VI ст. у візантійській фортеці Кирк-Ор (Чуфут-Кале) // Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре. Материалы II Судакской международной конференции. – Киев–Судак: Академпериодика, 2004. – С. 40-50.

7. Вус О.В. Византийская армия – основной инструмент восстановления Orbis Romanus в эпоху Юстиниана I (527–565 гг.). // Кондаковские чтения–I: Проблемы культурной преемственности. Материалы I международной научной конференции. – Белгород: Изд-во БелГУ, 2005. – С. 130-148.

8. Вус О.В. Утворення окремого прикордонного округу (дукату) Візантії у Тавриці в другій половині VI ст. // Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре. Материалы III Судакской международной конференции. – Киев–Судак: Академпериодика, 2006. – Т.II. – С. 64-69.