Впродовж ста років існування КДА утвердилась як чільний заклад у системі духовної освіти та богословської науки на українських землях, що перебували у складі Російської імперії. Основні напрями розвитку Академії реалізувалися через регламентацію її діяльності статутами, загальними для всіх російських духовних академій. Одним із напрямів навчальної та науково-дослідної роботи Академії було вивчення історико-богословської спадщини Візантії. Цей комплекс знань, умовно означений як візантиністика, чи візантинознавство, мав для КДА особливе значення, оскільки заклад існував на українських землях, що успадкували здобутки цивілізації ромеїв, одним із найважливіших надбань якої стала православна церква та культура. Візантиністика в КДА була представлена, насамперед, у навчальних курсах. До цієї проблематики зверталися при читанні лекцій з догматичного богослов’я, гомілетики, загальної церковної історії, російської (руської) церковної історії, загальної цивільної історії, патристики–патрології, літургіки, церковної археології, канонічного (церковного) права та ін. Викладання цих предметів регламентувалось підручниками та конспектами, затвердженими Святійшим Синодом Російської Православної Церкви. Разом з тим, окремі викладачі при читанні лекцій користувалися власними конспектами. До впровадження статуту духовних академій 1869 р., згідно з яким оформилися спеціалізації, більше уваги почало приділятися дисциплінам церковно-історичного спрямування, викладання яких перебувало на невисокому рівні. Особливо позитивно це позначилося на предметах з елементами візантинознавства, завдяки чому студенти отримали змогу значно глибше вивчати візантійську історію та культуру. У 1906–1910 рр. у КДА відбувався процес створення кафедри історії греко-східної церкви. Заснування цієї кафедри хоч і свідчило про зростання консервативних настроїв серед деякої частини академічної корпорації, все ж об’єктивно сприяло поглибленому вивченню історії церкви у Візантії, а отже, і візантинознавства загалом. Завдяки структурно-організаційним змінам статуту 1910–1911 рр., студенти отримали можливість докладніше опановувати візантинознавчі дисципліни. Підтриманню в КДА належного рівня підготовки студентів та наукових досліджень у галузі візантиністики сприяло комплектування бібліотечних збірок. Вони поповнювалися як виданнями джерел, так і найновішими дослідженнями з візантійської історії та культури російських та західних учених. Найкращі студенти КДА, сферою наукових зацікавлень яких була візантиністика, продовжували науково-дослідну роботу як професорські стипендіати, досліджуючи обрану тему протягом року. Логічним завершенням таких студій ставали захисти магістерських праць. Окремі дослідники візантиністичної проблематики з числа викладачів та молодих науковців КДА мали змогу стажуватись у спеціалізованих наукових інституціях. Як приклад – співпраця в цьому напрямі КДА з Російським археологічним інститутом у Константинополі. Учені Академії також здійснювали тривалі закордонні наукові відрядження для роботи у бібліотеках та архівних сховищах на теренах колишньої Візантії і в Західній Європі. Під час таких наукових подорожей вони працювали з оригіналами джерел та ознайомлювались із найновішими здобутками в царині візантиністики. Результати візантиністичних досліджень у КДА найповніше відображені у доробку її учених (професорів та викладачів), представленому численними публікаціями джерел, монографіями, статтями, рецензіями, відгуками та бібліографічними оглядами. Їх уважний огляд дає змогу виділити кілька пріоритетних напрямів візантиністичних дос-
ліджень у КДА, які здійснювалися в галузі історико-богословських наук. Такими були, передусім, загальна церковна історія, патрологія, літургіка та церковна археологія. Окремі учені академії працювали одразу у кількох напрямах, що свідчить про різнобічність їхніх зацікавлень. Дослідники з КДА завжди проводили ґрунтовну і кропітку роботу з джерелами, які вони всебічно використовували. Увівши до наукового обігу малознані та невідомі документи, вони суттєво збагатили джерельну базу візантиністики. Ці публікації особливо активно видавали учені-патрологи та літургісти КДА (“Описание литургических рукописей”, “Блаженный Диадох (V в.), епископ Фотики Древнего Эпира, и его творения” та ін.), сприяючи таким чином розширенню поля досліджень як для візантиністів Російської імперії, так і закордонних. Дослідники церковної історії, вчені КДА, збагатили історичну науку довідником (Ф.Терновський), що містив огляд історії та історіографії Візантійської церкви в епоху Вселенських соборів, публікаціями наукових розвідок про формування церковно-державних відносин в епоху правління династії Комненів (М.Гроссу), а також історії раннього сирійського монашества (ієром. Анатолій (Грисюк). КДА мала суттєві здобутки також у розробці кирило-мефодіяни – проблеми на стику візантиністики та славістики. У дослідженнях О.Воронова та І.Малишевського доводилася достовірність окремих джерел, питання повноцінного залучення яких у науковий обіг дискутувалося у науковому світі. Основні результати досягнень згаданих дослідників лягли в основу православної історіографії кирило-мефодіївської проблеми і стали засадничими для наукових дискусій. У галузі патрологічних досліджень КДА була відома, передовсім, перекладами творів західних отців церкви, однак тут проявився також значний інтерес до життя та спадщини східних отців церкви. Дослідження у цій галузі особливо активізувалися в останні роки існування КДА з приходом в її стіни нового покоління молодих учених (М.Гроссу,
Т.Лященка, М.Оксіюка, С.Єпіфановича). Ці дослідники збагатили візантиністику фаховими працями про вчення та діяльність визначних постатей Східної церкви. Особливо успішно розвинулися в КДА студії з історії візантійської літургіки та спорідненої з нею церковної археології. Вони проводилися під керівництвом професора О.Дмитрієвського, який підготував в Академії кількох учнів у цій галузі. Окремішно від цієї групи вчених стояв М.Скабалланович – фахівець з проблем історії Типікону та церковних свят. Чимале значення для візантиністичних студій в Академії мали матеріали Церковно-археологічного музею. Його багаті збірки досліджували не лише працівники КДА, а й учені з інших наукових інституцій Російської імперії. Пам’ятки візантійського мистецтва були предметом дослідження директора музею М.Петрова. Доповіді з візантиністичної тематики виголошувались на засіданнях Церковно-археологічного та історичного товариства КДА. Окремий пласт до цього часу не дослідженого в історіографії матеріалу становлять дисертації студентів КДА. Аналіз їхніх праць переконливо свідчить про вагомий внесок окремих молодих учених у розробку найрізноманітніших, часто малодосліджених аспектів візантиністики. Проаналізовані матеріали дають підставу порушити питання про існування у КДА наукових шкіл візантиністичного напряму. Однак єдиним класичним зразком наукової школи з візантиністики у КДА був колектив науковців під керівництвом О.Дмитрієвського – так звана
“київська школа літургістів”, у середовищі якої склалися типові стосунки “учень–учитель”. Про існування шкіл інших напрямів візантиністики у КДА можемо говорити лише умовно. Такими можна вважати науковців, об’єднаних працею в одній науковій інстиуції, якою була КДА. Наявність значної групи науковців, що досліджувала зазначену проблематику, свідчить про існування в КДА потужного візантиністичного осередку. Аналіз візантиністичних досліджень у КДА доводить безпідставність нігілістичного стереотипу, згідно з яким церковній візантиністиці, порівняно зі світською, відводилась вторинна, другорядна роль. Це твердження ґрунтувалось на хибній думці про вторинність для науки розроблюваної в духовному середовищі історико-богословської проблематики, що, нібито, відокремлювало такі дослідження від решти та відносило їх до розряду неактуальних. Однак уважне вивчення доробку вчених КДА дає підстави стверджувати про вагомість наукових здобутків у царині візантиністики. Наукові студії в галузі візантійської церковної історії, дослідження вчення та життєвого шляху східних отців церкви, аналіз візантійської літургічної спадщини органічно доповнювали політичну та соціально-економічну історію Візантії. Не зовсім відповідає дійсності твердження про конфесійну та політико-ідеологічну заангажованість візантиністів з ученої корпорації КДА. Такі випадки мали місце, однак більшість дослідників стояла на позиціях об’єктивної наукової критики і дотримувалася їх навіть у випадку полеміки з неправославними авторами. Результати проведеної у стінах Академії великої дослідницької роботи, яка різнобічно розкривала минуле церкви – однієї з головних складових візантійського суспільства – не втратили актуальності донині. Про це свідчать праці сучасних візантиністів, які з культурної спадщини КДА нерідко черпають матеріал для своїх досліджень на різноманітну візантинологічну тематику. З огляду на це візантиністика КДА повинна трактуватись як одна з вагомих рівноправних складових як російської, так й української візантиністичної науки XIX–початку XX ст. та тогочасної історичної науки загалом. | 