У висновках підведено підсумки дослідження, які дозволяють говорити про вирішення наукового завдання дисертації, тобто про проведення теоретико-філософського аналізу категорії внутрішньої форми, розмежування її з іншими, близькими за значенням поняттями, про розкриття її методологічних та евристичних можливостей, що дозволяє включити внутрішню форму в науковий дискурс як категорію філософсько-гуманітарного пізнання. Головні висновки такі: 1. Розгляд та аналіз існуючих концепцій внутрішньої форми в історії філософської думки, лінгвістиці, логіки, філософії культури, естетиці, а також різних міждисциплінарних сферах дозволив реалізувати підхід до проблеми внутрішньої форми на філософському, загальнонауковому та приватнонауковому рівнях. а) Встановлено, що на філософському рівні розгляду проблеми категорія внутрішньої форми існує як складна образно-понятійна конструкція, яка здійснює взаємодію та взаємозв’язок між двома онтологічно нерівноцінними сферами буття, світом ідеальних сутностей та світом емпіричних об’єктів. б) На приватнонауковому рівні (у даному разі мова йде про функціонування внутрішньої форми у сфері такої дисципліни, як лінгвістика) ми змогли виявити дві тенденції у розгляді проблеми внутрішньої форми. Пов’язано це, у першу чергу, з тим, що у сфері лінгвістиці категорія внутрішньої форми має відношення не тільки до сфери мови взагалі, але і до окремого слова, зокрема. У першому випадку внутрішня форма грає роль фундаментального принципу мовної організації, який фіксує усталеність взаємозв’язку між глибинними та поверхневими структурами мови. У другому – позначає структурно-семантичні зв’язки між певним словом та його первинною оболонкою та значенням. в) Також вперше було встановлено, що на загальнонауковому рівні категорія внутрішньої форми може бути представлена у якості складної методологічної структури, яка має вигляд певної символічної конструкції (символічної форми). Сутність даної конструкції може бути зведена до дії загального закону опосередкування, який здатен розповсюджувати сферу своєї діяльності на нескінченно широкі предметні галузі. 2. Поряд з цим, було встановлено, що значимість внутрішньої форми для гуманітарного пізнання визначається, перш за все, її особистісним суб'єктним характером, здатністю враховувати позицію реального емпіричного суб'єкта, позицію, яку дуже складно враховувати у сфері діяльності природничих та точних наук. При цьому автор не заперечує можливості застосування категорії внутрішньої форми за межами гуманітаристики, хоч і вважає, що це питання повинно стати предметом зовсім іншого дослідження. 3. Зафіксовано неправомірність ототожнення внутрішньої форми з такими спорідненими з нею категоріями як форма і структура, а також продемонстровано відмінності даної категорії від таких значущих для гуманітарного пізнання понять, як символ, сутність, образ та установка. У результаті ретельного аналізу нами були виявлені фундаментальні властивості досліджуваної нами категорії, а саме: апріорність; залежність від вільної гри творчої уяви суб'єкта, що пізнає; здатність до нескінченного розширення і прирощування смислу; неемпіричний характер існування і ряд інших, а головне – ми змогли представити внутрішню форму як особливий закон породження будь-якої зовнішньої даності. Причому дія цього закону обумовлена свідомою діяльністю суб'єкта, що пізнає, у якому онтологічно закладена здатність структурувати дійсність і переводити її в процес смислоутворювання. 4. Вивчення генезису внутрішньої форми дозволило позначити основні етапи її розвитку, а також зафіксувати, що проблема внутрішньої форми була представлена у філософському пізнанні ще у період його становлення. У результаті проведеного у даній дисертаційній праці дослідження було встановлено, що включення внутрішньої форми у структуру філософського дискурсу, в першу чергу, було обумовлено її особливим онтологічним статусом. 5. Поряд з цим, ми змогли з’ясувати, що своє теоретичне наповнення категорія внутрішньої форми отримала у сфері лінгвістики. Зв’язано це було, у першу чергу, з особливостями функціонування мовного простору під яким традиційно розуміють особливу пограничну сферу, яка розташована між світом зовнішніх явищ та внутрішнім світом людини. 6. На прикладі філософського вчення І. Канта ми змогли показати, що у рамках теоретичної філософії внутрішня форма виконує важливу когнітивну функцію, а саме є необхідним засобом отримання апріорних синтетичних суджень, як єдиних джерел наукового знання. 7. Також встановлено, що внутрішня форма є важливою смислоутворюючою конструкцією, яка відповідає за процес встановлення смислу. Аналіз філософської концепції Л. Вітгенштейна дав нам можливість позначити внутрішню форму у якості своєрідного метода проекції, який встановлює логічну відповідність між мовою, мисленням та дійсністю. Наявність такої структурної єдності дозволяє зафіксувати логічні правила відтворення реальності, завдяки яким можуть бути встановлені межі осмисленості, межі виразу смислу у мові. 8. Виявлено, що внутрішня форма може бути представлена як складна методологічна конструкція, схема інтерпретації, яку суб’єкт накладає на дійсність, завдяки чому виникає особистісний ракурс бачення та сприйняття реальності. Ця обставина ще раз показує, що зростання значущості внутрішньої форми в структурі пізнання та культури зв’язано зі зростанням ролі суб’єкта (автора) у різноманітних культурних та когнітивних процесах. 9. Вперше була встановлена взаємозалежність внутрішньої форми від домінуючої в певному культурно-історичному просторі фундаментальної схеми суб’єктно-об’єктних відносин. Це дало можливість виявити роль внутрішньої форми у багатомірному процесі історичного розвитку пізнання та культури. 10. Зроблено висновок про те, що внутрішня форма здатна здолати обмеженість традиційних форм та методів осягнення реальності, породжуючи, таким чином, «діалогічну» модель пізнання, яка заснована не на тотальному протиставленні суб’єкта та об’єкта, а на со-творчості та взаємодії автора і героя. Завдяки цьому, категорія внутрішньої форми була позначена як самостійна методологічна структура, мета якої полягає у розкритті сутності різних культурних та когнітивних процесів та явищ. У цьому й полягає одна із основних евристичних функцій досліджуваної нами категорії. 11. Використання внутрішньої форми на різних рівнях буття суб’єкта дозволяє зробити висновок про універсальний статус та значення цієї концептуально-теоретичної конструкції, яка дозволяє встановлювати змістовні та внутрішньологічні зв’язки між різними, зовнішньо достатньо віддаленими друг від друга галузями та проблемами гуманітарного пізнання. 12. Отримані результати можуть використовуватися фахівцями різних сфер знання, зокрема, фахівцями в організації різних форм вищої освіти, при розробці навчальних курсів з історії філософії, філософії мови, філософської герменевтики, філософії мистецтва, соціології знання, а також для подальшої розробки методології вивчення категорії внутрішньої форми з тим, щоб у подальшому отримати можливість розповсюдити її дію на інші сфери наукового пізнання та людської життєдіяльності. |
