Проведений аналіз теоретико-методологічних та практичних засад впливу глобалізації на систему державного управління дав змогу розробити новий парадигмальний підхід до її розуміння та запропонувати принципово нову методологію розв’язання цієї дослідницької проблеми. Отримані узагальнюючі положення дають можливість сформулювати відповідні висновки та розробити окремі пропозиції: 1. На основі систематизації основних передумов (глобальні форми взаємодії людства, інтернаціоналізація, американізація, індустріалізація, крах комунізму, капіталізм) та факторів (економічний, соціокультурний, ментальний, політичний, глобальні проблеми розвитку світу, розвиток інформаційно-комунікативних технологій, поширення інтеграційних тенденцій на регіональному, субрегіональному та міжрегіональному рівнях) виникнення сучасних процесів глобалізації розкрито її сутність у контексті сучасних дослідницьких підходів (глобалізму і антиглобалізму) та виокремлено четвертий етап становлення, який у часовому інтервалі починається після 11 вересня 2001 р. – дня, коли кардинально змінилась стратегія геополітичного розвитку світу, а глобалізація набула нового науково-практичного значення. У межах цього аналізу розкрито сутність, розроблено структуру та проаналізовано складові елементи ідеології глобалізації, що дало можливість розмежувати сутність ідеї глобалізації (безпосереднє розуміння сутності та змісту глобалізації, обґрунтування доцільності глобалізації як нового типу суспільного розвитку), ідеології глобалізації (характеризує модель сприйняття світу в умовах глобалізації певними соціальними групами або транснаціональними інституціями), ідеології глобалізму (система ідей, які спрямовані на перетворення світу відповідно до певного глобалізаційного стандарту). Виходячи з цього визначено основні форми ідеї глобалізації як структурного елемента ідеології глобалізації: 1) ідея глобальної ідентичності; 2) ідея глобалізаційної толерантності; 3) ідея глобальної автономізації; 4) ідея глобальної інтеграції та конкретизовано особливості їх впливу на систему державного управління. 2. Проведений аналіз нормативізму дозволив ідентифікувати його як універсальний інструментарій управління суспільним розвитком та ціннісно-імперативний механізм оптимізації управління суспільним розвитком, відповідно до чого розкрито зміст глобального права як основного структурного елемента інструментарію нормативізму та основні рівні глобальної правосвідомості (первинний, вторинний, третинний), на основі чого досліджено ідеологічні засади нормативізму, який регламентує розвиток суспільства та держави в умовах глобалізації. У контексті аналізу особливостей розвитку та функціонування суспільства ідентифіковано основні форми соціальної організації в умовах глобалізації, що дало змогу виокремити: глобальне суспільство, глобальне масове суспільство, глобальне суспільство ризику, глобальне мережеве суспільство. 3. Обґрунтовано зміну місця, ролі та функцій національної держави, яка більшу частину з них (ідеологічну, політичну, соціальну, економічну) передає по горизонталі (глобальним міждержавним та міжнародним об’єднанням) і по вертикалі (територіальним, регіональним та муніципальним органам), відповідно до чого нарощується відкритість, яка супроводжується пошуком нових форм ефективного співробітництва в загальносвітовому масштабі в усіх сферах суспільного життя, що зумовлює появу нових владних структур і дає змогу ідентифікувати два типи транснаціонального співробітництва держав (наглядові держави та відкриті світові держави), а також трьох груп держав відповідно до їх рівня розвитку та перспектив (країни першого світу, нові постіндустріальні держави, які здійснити прорив у 60-90 рр. ХХ ст.), “подаючі держави” (держави – жертви безкінечних конфліктів, “розсадники” міжнародного тероризму, наркоманії тощо). На основі чого визначено альтернативні форми національної держави (глобальна, “сильна”, корпоративна). 4. Новою формою суспільного розвитку є глобальна інтеграція як засіб об’єднання держав, що забезпечує структурно-морфологічну трансформацію сучасної системи міжнародних відносин і сприяє паритетному розподілу соціально-політичного, економічного та культурного потенціалу між державами в умовах спільного глобалізаційного вектора розвитку. Глобальна інтеграція включає: основні типи (глобальну індивідуальну інтеграцію, глобальну колективну інтеграцію), механізми взаємодії (партнерство, добросусідство), етапи: 1) (глобальне включення (глобальна інклюзія), що включає такі рівні, як мезорівень та рівень налагодження глобальних взаємозв’язків; 2) глобальне взаємозближення; 3) глобальна взаємозалежність (складовим елементом якої є глобальний аутизм); рівні (глобальна кооперація, глобальне партнерство); форми (економічна, політична, культурна, інформаційна). Визначено основні форми глобальної інтеграції: 1) “розширення проти інтеграції”, яке характеризує односторонній процес реалізації інтересів конкретної держави шляхом “розширення” нею своїх інтересів, що приводить до виникнення “геокультурних та геополітичних зон” та формування нових просторово-часових вимірів світу, суб’єктами якого виступають депресивні райони; 2) “глобальна контракція” (акумулювання національних ресурсів (інтересів) з метою вироблення ефективної стратегії розвитку держави та утвердження своєї конкурентоспроможності у світі шляхом приєднання до чужої території та формування нової системи кордонів). Державне управління в умовах глобальної інтеграції здійснюється за допомогою відповідних засобів – адаптації, трансформації та модернізації. Адаптація являє собою засіб прилаштування, пристосування та облаштування системи управління окремої держави до нових умов глобалізаційного розвитку шляхом встановлення відповідності у відносинах між державами в межах глобального простору; трансформація характеризує різні форми радикальних змін, яких зазнає система державного управління; модернізація, змінюючи умови взаємовідносин між державами, відрізняється від осучаснення, оскільки передбачає наявність певного еталона сучасності, порівняння з яким породжує прагнення досягти або зрівнятись з вищим рівнем. Основними механізмами управління інтеграційним процесом є: 1) глобальне (узгоджена взаємодія держав та ТНК у загальносвітовому масштабі), яке включає відповідні форми (двосторонні та багатосторонні угоди) і 2) державне (узгоджена діяльність органів державної влади, політичних партій) управління, яке здійснюється за допомогою державної інтеграційної політики. Кореляція механізмів глобального і державного управління інтеграційним процесом дає можливість виокремити основні: етапи (інтеграція на рівні глав держав, міждержавних інститутів, суспільства); засоби (стратегія моніторингу громадської думку, стратегічне інформування громадськості); форми (нормативно-правова та реальна) реалізації інтеграційної стратегії держави. 5. Дослідження основних глобалізаційних викликів суспільного розвитку дало змогу визначити особливості їх виникнення та вплив на систему державного управління. Виокремлено обернені форми глобалізації та визначено їх виклики суспільному розвитку, серед них: регіоналізацію (приводить до асиметричності політико-територіальної структури окремих регіональних об’єднань), американізацію (централізований вплив (екстремістський та ліберальний) США на розвиток сучасного світу); китаїзацію як одну з форм боротьби Китаю з міжнародною гегемонією; бразилізацію як нову тенденцію стандартизації соціально-економічного розвитку західного світу. Чітко розмежовано поняття глобальних проблем (позбавлені чіткої часової регламентації, охоплюють усі сфери людської життєдіяльності, протягом всієї історії розвитку людства майже не змінювалися) і світових проблем (постають перед окремою спільнотою на певному етапі її суспільного розвитку, регламентуються певними умовами та факторами відповідної ситуації); сформульовано зміст осьових проблем, які призводять до змішування мов, культур, цивілізацій та різних ментальних систем цінностей, що породжує умови цивілізаційної невизначеності людства. Доведено, що головним викликом суспільного розвитку в умовах глобалізації стає підміна національного інтересу глобальним інтересом, який позбавляє окрему національну державу можливості реалізації власної стратегії суспільного розвитку. Глобальний інтерес має транснаціональний характер, оскільки відображає зміст національного інтересу кожної окремої держави і є чітким індикатором спільних потреб суб’єктів глобального простору, які належать до різних національних держав. Процеси глобалізації породжують дві форми викликів національної безпеки: зовнішні (пов’язуються зі спробами світових держав підпорядкувати собі окрему національну державу) та внутрішні (зумовлені змістом внутрішньої політики окремої національної держави), які спричиняють нестабільність суспільного розвитку, одним із механізмів протистояння їм є механізми забезпечення “динамічної стабільності” (який забезпечує відповідність національної безпеки системі глобальної безпеки). Її основними показниками є здатність системи державного управління протистояти та нейтралізувати негативні глобалізаційні виклики національної безпеки. Одним із викликів суспільного розвитку є глобальний тероризм (сукупність інструментів силового характеру, спрямованих на досягнення провокаційних цілей у межах загальнопланетарного масштабу), основними механізмами його подолання є офіційно-дипломатичний рівень визнання терористичних загроз та створення спеціальних інституційних структур (антитерористичних альянсів); засобами – формування ефективної системи державного управління, створення потужної міжнародно-правової основи. До важливих викликів суспільного розвитку також належить глобальна міграція, яка прискорила процеси міжцивілізаційної взаємодії, призвела до розпорошення людського потенціалу, змішення мов та конфесій у пошуках реалізації відповідних інтересів, що дало змогу визначити її основні фактори (глобальний тероризм, економічна нестабільність, низький рівень життя, масове безробіття, війни, різні форми політичних експансій, порушення прав людини, соціально-економічна нерівність). Розроблено механізми подолання глобалізаційних викликів, серед яких: а) механізм стратегічного партнерства (злагоджена система співробітництва між державами); б) створення відповідних державно-управлінських структур; в) механізми інтегрованої міграційної політики (захист державних кордонів від небажаних міграційних потоків), її основним інструментом має стати “система міграційної фільтрації”, яка б забезпечувала ідентифікацію міграційних потоків та механізми управління ними. Основним інструментом протистояння глобалізаційним викликам має стати трирівнева інтегрована взаємодія суб’єктів глобального управління: національних, регіональних та транснаціональних структур. 6. Проведений аналіз особливостей впливу глобалізації на систему державного управління перехідних суспільств дав змогу обґрунтувати глобалізацію як універсальну форму історичної динаміки, відповідно до якої утверджуються єдині принципи, фактори, інструментарії динамізації розвитку світу та синхронізації функціонування перехідних суспільств. На основі цього визначено основні глобалізаційні фактори (вплив ТНК, форми глобальної інтеграції, різні соціальні та культурні зразки поведінки тощо), стратегії (націоналізації, глобалізування), типи відносин між суспільствами в межах інтеграційних об’єднань (єднання та розкол), які охарактеризовано за допомогою “ефекту метелика”, відповідно до чого ідентифіковано форми синхронізації історичної динаміки перехідних суспільств (глобальна об’єктивна реальність, єдиний соціальний простір, єдині форми соціальної поведінки, глобальна ментальність) функціонування перехідних суспільств. Систематизовано основні форми розвитку перехідного суспільства в умовах глобалізації, зокрема: 1) спіралевидний розвиток, який характеризує повтор певних історичних типів у розвитку глобального світу і базується на відповідних принципах (повторюваність, закономірність, передзаданість, детермінованість та неминучість), формах (відкрита, закрита) тенденціях (модернізаційна, контрмодернізаційна), критеріях (депресія, стагнація); 2) наздоганяючий розвиток, який проходить майже кожне перехідне суспільство, передбачаючи підтягування його до політичних та суспільно-економічних стандартів розвиненого суспільства, забезпечує оптимізацію функціонування системи державного управління, що дозволяє виокремити його рівні (економічний, політичний, технологічний, культурний), форми (співрозвиток), стратегії (цілісна, диференційована) критерії (вибір альтернатив наздоганяючого розвитку) та засоби (зрівняльний, стрибкоподібний, випереджальний); 3) сталий розвиток, який характеризує здатність соціальної системи протистояти деструктивним викликам глобалізаційних процесів і розглядається через механізм сталості, який забезпечує максимальну впорядкованість процесу зміни стану системи, враховуючи її мінливість, сталість та стійкість з метою досягнення її стабільного функціонування. Доведено, що одним із засобів розвитку системи державного управління перехідних суспільств в умовах глобалізації є вплив “глобальної демократії” (всезагальна система політичних цінностей, яка впроваджується окремою мега-державою в межах будь-якого суспільства незалежно від рівня його геополітичного розвитку та стратегії його внутрішньої чи зовнішньої політики), що дало змогу виокремити “глобальну керовану демократію”, яка включає відповідні рівні (революційної доцільності, військової необхідності, демократичної маніпуляції) та критерії (творення національної політики). 7. Визначено концептуальні засади Кодексу взаємовідносин держав в умовах глобалізації, що дозволило чітко класифікувати стандарти вимог, якими керуються держави у ставленні одна до одної в умовах реалізації спільної інтеграційної політики, а також форми відносин між державами (ліберальні, авторитарні) та розробити “норми глобалізування” держав, до яких вони вдаються, аби досягнути максимального впливу на світовий розвиток. 8. Розкрито особливості функціонування системи державного управління України в умовах глобалізації, відповідно до чого обґрунтовано її високий рівень геостратегічної відкритості до глобального простору, який не має відповідного ресурсного забезпечення, внаслідок чого вона максимальною мірою підпадає під виклики глобалізації, не отримуючи від неї майже жодних переваг (втрачає свою стійкість та відповідну геостратегічну стабільність). Запропоновано шляхи подолання деструктивних проявів впливу глобалізації на систему державного управління України, відповідно до чого обґрунтовано необхідність приведення її у відповідність із глобалізаційними стандартами суспільного розвитку шляхом реалізації стабілізаційних механізмів, що надасть можливість забезпечити захист та посилення національної ідентичності, протистояти глобальній експансії, сприяти розв’язанню глобальних проблем розвитку (шляхом створення відповідних інституційних структур). Розроблено систему критеріїв спільних інтересів (стабільність, несуперечливість, самоузгоджуваність, чітка визначеність та консолідованість у відносинах між державами) як основу інтегральної стратегії національної безпеки, відповідно до чого визначено основні геополітичні пріоритети у сфері національної безпеки України в умовах глобалізації. Обґрунтовано механізми захисту фундаментальних цінностей України в умовах глобалізації (що включає прийняття відповідних національних і державних програм та концепцій розвитку). Розроблено механізми оптимізації процесу інтеграції (науково-технічна, економічна, євроатлантична) України в глобальний простір; запропоновано основні принципи формування державної політики інтеграції, наведено основні етапи включення України в глобальний простір; класифіковано основні проблеми, які необхідно розв’язати, аби претендувати на повноправне членство у відповідних глобальних структурах; наведено механізми творення відкритої державної інтеграційної політики та причини, які перешкоджають її реалізації; обґрунтовано основні інтеграційні імперативи, які мають бути покладені в основу розробки відповідних Концепцій суспільного розвитку України в умовах глобалізації. Доведено, що місце та роль України в сучасних глобалізаційних процесах залежать від: її геополітичної стратегії (внутрішньодержавна консолідованість), яка б забезпечила її входження у світовий простір та дала б можливість розробити відповідну модель геополітичного позиціонування; можливостей модернізації основних сфер суспільного життя, що і визначає її конкурентоспроможність у світі та можливість перетворення на повноправного суб’єкта глобалізаційного розвитку. Отримані наукові результати в контексті дисертаційного дослідження дали змогу запропонувати окремі практичні рекомендації для органів державної влади України. 1. З метою подолання глобалізаційних викликів суспільного розвитку доцільно: а) запровадити механізми злагодженої системи співробітництва між державами (механізм стратегічного партнерства); б) створити відповідні державно-управлінські структури (Міністерство глобалізаційної політики України, Міністерство боротьби з тероризмом України), посилити діяльність спецслужб щодо забезпечення протидії глобалізаційним викликам; 2. З метою посилення суспільної та міждержавної стабільності необхідно: а) розробити Національну програму забезпечення державної стабільності в умовах глобалізації, Програму збереження соціокультурної індивідуальності України, що включало б створення організаційно-управлінських структур, які мають забезпечити відповідну координацію розгортання глобалізаційних процесів; б) створити: Міждержавну координаційну раду держав, яка б чітко виписала критерії збігу та розбіжностей інтересів між державами, а відповідно до цього дозволила розробити оптимальну формулу взаємодії та розвитку держав в умовах глобалізації; Центр з вивчення етнічних конфліктів в умовах глобалізації та Центр з вивчення проблем стратегічного розвитку, Національний комітет з питань попередження глобального тероризму. 3. З метою оптимізації функціонування перехідних суспільств в умовах впливу “глобальної демократії” доцільно розробити Концепцію внутрішньої та зовнішньої політики в сучасних глобалізаційних умовах, яка б виступала концептуальною основою для стратегії реалізації загальнонаціональних та міждержавних інтересів. 4. З метою оптимізації функціонування системи державного управління України в цілому запропоновано розробити: механізми захисту національного державно-управлінського ресурсу в умовах глобалізації; систему наукового моніторингу суспільних проблем; Стратегію захисту людського ресурсу в умовах глобалізації; Програму стратегічного розвитку України в умовах глобалізації; створити Громадську раду з питань глобалізаційного розвитку України. 5. Для подолання деструктивних проявів впливу глобалізації на систему державного управління України запропоновано: а) сформувати державну політику перспективного розвитку; б) розробити та прийняти Державну програму попередження глобальних ризиків; в) Програму підтримки життєдіяльності мігрантів в умовах глобалізації; г) Національну програму подолання глобальних проблем (поклавши її реалізацію на відповідні міністерства та відомства); д) Національну стратегію розвитку України в умовах глобалізації (у межах якої мають бути чітко виписані основні критерії розвитку України в умовах глобалізації); є) провести громадські слухання з питань впливу глобалізаційних викликів на суспільний розвиток. 6. Для оптимізації процесу інтеграції України в глобальний простір необхідно розробити: Концепцію (Стратегію) науково-технологічного розвитку України в умовах глобалізації, Стратегію сталого розвитку України в умовах глобалізації, Стратегію інтеграції України в умовах глобалізації; здійснити моніторинг громадської підтримки політики вступу України у глобальний простір; запровадити науково-практичний комплексний проект “Громадські ініціативи глобалізаційного розвитку України”. 7. З метою перетворення України на самостійний інтегративний центр запропоновано: розробити Загальнонаціональну концепцію “Відкритої регіональної інтеграції України”, яка б забезпечила включення України у глобальний простір як самостійного суб’єкта розвитку; підписати Меморандум про геостратегічний вектор розвитку України в умовах глобалізації, який забезпечить узгодження інтересів між різними гілками влади щодо зовнішніх векторів розвитку України; прийняти Національну програму геополітичного самовизначення України, яка забезпечить відповідний рівень геостратегічної самоідентифікації держави. |
