Дисертація містить теоретичні узагальнення, пов’язані з вивченням механізму створення та функціонування економічних інститутів суспільства, поставлено і розв’язано питання про взаємозв’язок зовнішньоекономічної діяльності та інституційної трансформації. Проведений аналіз впливу зовнішньоекономічної діяльності на формування та дієвість окремих економічних інститутів, надається характеристика механізму ефективного імпорту інститутів, враховуючий вплив ЗЕД і міжнародної економічної інтеграції. В результаті дисертаційного дослідження проведено структуризацію системи інститутів. Виявлено, що остання поділяється на формальні інститути, супроводжувальні органи – силові та органи правосуддя, систему вбудованих інститутів, а також неформальні інститути, які складають основу для функціонування суспільства. Також розкрито вплив зовнішньоекономічної діяльності на механізм утворення і розвитку інститутів. Ефективний чинний інститут проходить еволюцію від сумісної стратегії через норму до правила, та, внаслідок цього, перетворюється на формалізований законодавчий акт. Формальні та неформальні інститути мають важливий канал для обміну, яким є імпорт інститутів. В умовах трансформаційної економіки імпорт інститутів набуває дуже важливого значення – під впливом міжнародної інтеграції різноманітні інститути просто імпортуються, а частіше за все імпортуються формально. Такий формальний підхід до імпорту інститутів залишає їх часто недієвими – вони мають формальну силу закону, але цей закон не вирішує поставлених завдань. Тому в дисертаційній роботі зроблено наголос на необхідності вироблення та використання ефективного механізму імпорту інститутів. Він полягає в підготовці на рівні ментальних моделей етичного підґрунтя ефективних інститутів та передбачає визначення і впровадження ефективної етичної моделі суспільства. Водночас, з іншого боку – на рівні силових органів повинна впроваджуватись така модель силової підтримки інститутів, що забезпечить зовнішнє супроводження функціонування інституту. Таким чином, в основі формального інституту повинно існувати два типи підґрунтя – внутрішнє підґрунтя та зовнішня примусова система. В цьому випадку інститут стає дієвим – він регулює відповідний процес, та, водночас, зазнає найменшого відсотку порушень і порушень, що залишаються без покарання. Схема А.1 Взаємодія зовнішнього і внутрішнього конкурентного середовища. Окрім формальних інститутів, існує велика кількість неформальних, що регулюють економічні відносини в сучасному суспільстві. За найважливіші з них ми вважаємо інститути конкуренції та соціальності. Ці інститути зазнають постійних кардинальних змін в результаті впливу зовнішньоекономічної діяльності на економіку окремих країн. Усі процеси, що належать до зовнішньоекономічної діяльності – зовнішня торгівля товарами, послугами, рух капіталів, робочої сили, бізнесу та інформації – прямо впливають на розвиток конкурентного середовища всередині країни. Наприклад, імпорт товарів збагачує внутрішнє конкурентне середовище ціновою, маркетинговою, технологічною та іншою інформацією, що пов’язана з торгівлею і виробництвом товару в країні-експортері (показано на схемі А.1). Рух бізнесу сприяє появі на внутрішньому стабільному та нединамічному ринку країни нового гравця, що приносить на цей ринок нові методи конкурентної боротьби, новий дух конкуренції. Вплив зовнішньоекономічної діяльності на соціальність здійснюється через прецедентальний механізм розвитку інститутів, пов’язаних з формуванням цін на ринку праці – поява іноземних компаній, що виплачують більш високу заробітну плату змінює структуру попиту на робочу силу, що, в середньостроковий період, призводить до підвищення галузевої середньої заробітної плати. Подібний вплив спричиняє і введення в компаніях з іноземним капіталом системи бонусів та соціальних пакетів. Через деякий час подібну систему можна знайти і в вітчизняних компаніях, що керуються іноземним менеджментом, а також менеджерами, що мають досвід роботи в іноземних компаніях. А ще через деякий час ці нововведення стають притаманними для всієї галузі та розповсюджуються в інших компаніях, пов’язаних з цією галуззю – постачальниках, посередниках та інших. Прецедентальний механізм розвитку інститутів має досвідне обґрунтування, якому притаманні дві особливості – інституційна телеологія, тобто мета створення окремих інститутів і процедурне оформлення інститутів, яке ґрунтується на світовому досвіді, а технологія інституційних перетворень – на власному вітчизняному досвіді. Подібний дисонанс в процесі інституційного розвитку призводить до численних негативних наслідків, у тому числі до створення неефективних інститутів, підвищення рівня злочинності та збільшення і поширення корупції. В дисертаційному дослідженні на підставі моделі „митник-імпортер” обґрунтований приклад формування та функціонування дієвого інституту, який базується на використанні системи вбудованих інститутів, що зазначені в дослідженні під назвою „етика”. Доведено, що дієвість етики є вищою, аніж дієвість підвищення винагороди посадовця, а дієвість загрози економічних санкцій проти порушників залежить від співвідношення розміру хабара та штрафу. Також, на нашу думку, дієвість етики повинна бути більшою, аніж дієвість загрози карних санкцій, тому що порушники мають можливість уникнути покарання, в той час, як від власної совісті немає сховища. Тому ми вважаємо за доцільне та необхідне наголосити на вкрай важливому значенні вбудованих інститутів, які повинні набути більшого значення в економіці країн, що трансформуються. Далі в дисертації показано механізм впливу номінальної та реальної міжнародної економічної інтеграції на інституційну трансформацію. Номінальну інтеграцію ми визначаємо як чисту інституціоналізацію міжнародних відносин між учасниками інтеграційних процесів. Водночас, конкретні територіально-економічні угрупування, у тому числі і Європейський союз, на теперішній час є системами, які склалися під впливом численних історико-географічних та геополітичних і геоекономічних умов. В цьому контексті, інтегрування України в ЄС не є бажаним з позицій самого ЄС – досить тільки поглянути на ситуацію в Союзі, що склалася після приєднання 10 нових членів в 2004 р. До того ж, умови приєднання України до ЄС є досить важкими – приведення вітчизняного законодавства у відповідність з європейським. Але, на нашу думку, це означає не тільки прийняття відповідних законів, а, в першу чергу, їх дієвість, чому вітчизняні реформатори законодавчої бази в теперішній час не приділяють достатньої уваги. Тому, на нашу думку, приведення законодавчої бази України до повної відповідності європейським нормам не приведе її до інтеграції в ЄС, оскільки це законодавство не буде дієвим. Реальна інтеграція, перш за все, є інтеграцією на мікроекономічному рівні, яка виступає процесом об’єднання двох чи більше компаній чи економічних суб’єктів, що об’єднуються за принципом концентрації або централізації капіталу, чи технологічної кооперації. Тобто реальною інтеграцією на міжнародному ринку є об’єднання шляхом злиття, поглинання, утворення концернів та консорціумів та інших шляхів створення міжнародних компаній і поширення діяльності існуючих компаній на території інших країн. Реальна інтеграція має непрямий вплив на інституційну трансформацію через створення умов для розвитку міжнародного розподілу праці, що призводить до розвитку економічних відносин між країнами. Внаслідок функціонування такого механізму розвивається внутрішня інституціоналізація, пов’язана з зовнішньоекономічною політикою держави, яка втілюється в окремі податкові, митні, структурні та інші інститути. Українська економіка не спроможна звільнитися від значної залежності від імпортних енергоносіїв – зміна залежності від російської нафти на іракську чи на аргентинську чи будь-яку іншу не є рішенням цієї нагальної проблеми. Єдиним ефективним рішенням є інноваційна спрямованість розвитку національної економіки. Але інновації неможливо ініціювати за допомогою законів чи наказів – інновації мають два можливих шляхи втілення в національну стратегію розвитку, а також в реальний та фінансовий сектори національної економіки. Першим шляхом є створення державної програми інноваційного розвитку державних підприємств та галузей, яка здійснюється за рахунок державного бюджету. Другим шляхом є створення сприятливих умов вільної конкуренції, яка самотужки здатна втілити інноваційні здобутки в економічні процеси. Таким чином, актуалізується розвиток основного неформального інституту вільної конкуренції, що відповідає за підтримку розвитку інноваційної діяльності. З іншого боку, актуальним стає розвиток інституту соціальності, який спрямовано на стримування розвитку негативних наслідків розвитку інституту конкуренції – підвищення рівня соціальної та економічної диференціації, занепад виробництва суспільних благ та інших проблем. Однією із основних ідей роботи постає наступна: надмірна та невчасна формалізація інститутів здатна призвести до численних негативних наслідків, які, в свою чергу, зменшують ефективність функціонування економічних інститутів. Надмірна формалізація призводить до ускладнення інституційної системи, що, в свою чергу, збільшує витрати бюджету на органи правосуддя та правозахисні органи, а також збільшує трансакційні витрати компаній, що пов’язані з юридичними питаннями. Невчасна формалізація – це створення формального інституту, який не має під собою ніякого підґрунтя – ані ефективно функціонуючих органів, що забезпечать дієвість цього інституту, ані вбудованих інститутів, пов’язаних з підтримкою останнього. Тому, пропонуємо наступну модель формалізації економічних інститутів – створення вбудованих інститутів повинно здійснюватися не менш ніж за 2 – 3 роки до прийняття відповідного формального документа, та не менш, ніж за рік повинні проходити перевірки відповідних органів, що забезпечують супроводжувальну діяльність, з приводу здатності контролювати відповідні правоохоронні дії. І тільки після подібної підготовки можна приймати відповідні документи. |
