1. Доведено, що історіографія проблеми формування видавничо-бібліотечної інфраструктури української еміграції в ЧСР між двома світовими війнами має складний і суперечливий шлях. Якщо на першому етапі йшлося переважно про публіцистичний характер висвітлення теми самим учасником цих подій, то на другому відбувалось або замовчування, або з’являлись ідеологічно заангажовані праці, оскільки історична наука була політизованою, що суперечило природі наукового пошуку. Лише в останніх роках з’явились дослідження українських та зарубіжних авторів, в яких на новій джерельній базі висвітлено складне історичне явище, яким є еміграція та її книжкова діяльність. Встановлено, що джерельна база достатня для розв’язання, сформованих у дослідженні завдань. 2. Підкреслено, що основними чинниками, які забезпечували діяльність видавничо-бібліотечної інфраструктури української еміграції в ЧСР були економічні, суспільно-політичні, та державно-культурні, вони впливали і визначали діяльність цієї структури, що мала специфічну функцію конструювання самосвідомості української еміграції в ЧСР. Інфраструктура української еміграції характеризується різними рівнями соціальної активності – високим – (1920–1925), коли спостерігався інтенсивний розвиток видавничої та бібліотечної мережі української еміграції в ЧСР; середнім – (1926–1929), для якого характерне поступове закриття українських видавництв та бібліотек, зменшення кількості назв та накладів українських видань; низьким – (1930–1939), що позначається згортанням діяльності українських вищих шкіл, громадських організацій, бібліотек та видавництв, що призвело до різкого зменшення українських друків в ЧСР, зумовлене як економічною кризою в Європі, так і обмеженими фінансовими можливостями української еміграції в ЧСР; кризовим – що характеризується припиненням діяльності видавництв та видавничих осередків, бібліотек. 3. Видавничо-бібліотечна інфраструктура української еміграції в ЧСР сприяла збереженню її національної ідентичності як суб’єкта історичного процесу, вона стала механізмом соціального оприлюднення та укорінення національних властивостей у різноманітних формах засобів масової комунікації. В процесі примусової адаптації людей до умов тривалого перебування на чужих землях національне інформаційне середовище сприяло створенню соціокультурної єдності, збереженню етнічної ментальності, яка в свою чергу дозволяла етнічній спільноті протистояти в певній мірі натиску з боку чужих носіїв культури, а також уповільнювала асиміляцію. 4. Бібліотеки української еміграції як інформаційні заклади сприяли трансляції національної інформації, утворенню соціального середовища, в якому важлива роль належала “інформаційній” свідомості, а також формуванню соціально-історичної та територіальної бібліотечної мережі з включенням її в загальнодержавний та загальноосвітній інформаційний простір. 5. Видавнича мережа української еміграції складалась переважно із видавництв громадських, приватних та видавничих товариств, що сприяли поширенню українського друкованого тексту, в межах якого відбивався та втілювався пізнавальний досвід української інтелектуальної еліти. Книговидавничий репертуар української еміграції в ЧСР у міжвоєнний період було представлено переважно навчальними і науковими виданнями, майже з усіх галузей знань виходили наукові праці українських вчених, що були результатами багаторічних досліджень, наукові видання представлені працями, науковими записками, що репрезентували доробок українских наукових колективів. 6. Українські громадські структури сприяли розширенню видавничо-бібліотечної діяльності, застосовуючи різні форми і методи організації інформаційного процесу. В рамках громадських організацій визначався соціальний статус особистості, який є показником загального та професійного розвитку, політичної, наукової та громадської активності, самореалізації. Відбулося обєднання індивідів на основі групових інтересів, що є вирішальним для їх самоідентифікації. В ході комунікативної взаємодії особистостей традиції мовні та друкованого слова зберігались і відтворювались за рахунок міжособистісного спілкування (збори, лекції, доповіді), та діяльності (книговидавничої, книгопоширюючої, бібліотечної). 7. Найактивнішу роль в організації видавничо-бібліотечної інфраструктури української еміграції в ЧСР між двома світовими війнамивідігравали визначні громадські, політичні та культурно-освітні діячі: мовознавець і філолог С. Смаль-Стоцький, педагог і бібліотекознавець С. Сірополко, видавець і письменик В. Королів-Старий, бібліотекознавець і книгознавець Л. Биковський, історик мистецтва і театру Д. Антонович, музикознавець Ф. Стешко, публіцист М. Шаповал, історик церкви і джерелознавець В. Біднов, науковий і практичний доробок в галузі книжкової справи яких потребує подальшого вивчення |
