Анотація до роботи:

Сирятська Т. О. Виконавська інтерпретація в аспекті психології музиканта-артиста. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 – Музичне мистецтво. – Харківський державний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського. – Харків, 2008.

Дисертацію присвячено вивченню психолого-аналітичного аспекту особистості виконавця, який є взірцем артистичної діяльності. Спираючись на динамічну концепцію особистості (за Е. Фроммом) та концепцію Іншого М. Бахтіна, екстрапольовані на матеріал виконавського мистецтва, автор опрацьовує теоретичні положення класичної характерології на матеріалі діяльності видатних музикантів минулого: К. М. Вебера, М. Глінки, піаністів А. Рубінштейна, С. Рахманінова, Г. Гульда, В. Софроницького та ін. Це уможливлює моделювання процесів та механізмів психології особистості через визначення її базових концептів („характер”, „темперамент”, „артистична енергія”).

Запропоновані авторські дефініції ключових понять: „інтерпретація”, „особистість інтерпретатора”, „артистична енергія”.

Виявилось, що усі творчі особистості мали той чи інший тип акцентуації (за типологією К. Леонгарда), який не лише пояснює особливості його психотипу, але й спрямовує та увиразнює семантику виконавської інтерпретації (через взаємодію рис темпераменту та характеру). Безумовно, цей процес не є лінійним, спрощеним: він впливає на трактовку авторського тексту й трансформує його зміст опосередковано, але закономірно й на об’єктивному підґрунті. Ідеалом є, коли „образ автора” співпадає з виконавським Я. В інших випадках виконавське мислення виокремлює трансформацію авторського Я, слухач відчуває певні зміни в традиції виконання (це простежено на чотирьох виконавських версіях Шостої прелюдії Шопена: А. Корто, С. Ріхтера, В. Софроницького, М. Аргеріх).

Психологічна структура особистості є енергетичною системою, що також увиразнює семантичну спрямованість інтерпретації як кінцевого результата діяльності музиканта-артиста. Закон структурної тотожності (конґруентності) між акцентуйованими рисами особистості та типом інтерпретації визначає характер взаємодії та доповнює усталену в інтерпретології типологію виконавців (в розвиток вже існуючих ідей К. Мартинсена, Е. Кречмера, Д. Рабіновича).

Розгляд загальних та спеціальних проблем дослідження, пов’язаних герменевтичним колом «виконавець – музичний твір – виконавська інтерпретація», вибудувався в методологічний аспект теорії особистості, яка інтерпретує.

Завдячуючи евристичній функції усталених типів темпераменту та акцентуацій, екстрапольованих на життєвий та творчий шлях великих музикантів з метою пошуку опосередкованих, але об’єктивно закладених ознак психолого-аналітичного змісту було розкрито системний зв’язок темпераменту особистості музиканта-виконавця з його виконавським стилем, яким він постає в окремому творчому акті (виконавській інтерпретації).

У відповідності до встановлених завдань дослідження розкрито структуру об’єкта музичної інтерпретації. Стійкий характер взаємодії визначених в роботі складових дозволяють розглядати об’єкт у функції інваріантного ядра усякого інтерпретаційного артефакту. Конкретні виконавські версії, зафіксовані в тому чи іншому вигляді (грамзапис, відеозапис, CD-диск), дозволяють дослідити варіативний потенціал не лише музичної семантики авторського тексту, але й виконавського втілення авторського тексту через трансформацію психологічних акцентуацій виконавця.

2. В дисертації визначено, що суб’єкт виконавської діяльності та музична інтерпретація як результат творчого процесу діалектично пов’язані. Це свідчить про можливість моделювання процесів музичної когнації через психологію особистості, яка інтерпретує музичний твір як текст культури.

У розвиток динамічної концепції особистості, запозиченої з досвіду аналітико-психологічної школи Е. Фромма та характерології К. Леонгарда, зроблено проекцію типологічних ознак особистості музиканта-артиста на семантику виконавської діяльності.

3. В роботі запропоновано низку дефініцій щодо вивчення специфіки діяльності музиканта-артиста, а саме: виконавська інтерпретація; особистість, яка інтерпретує; артистична енергія; об’єкт та предмет виконавської інтерпретації; акцентуації як риси характеру, що екстраполюються на семантику окремого артефакту та виконавського процесу в цілому; артистична енергія. Завдяки їхньому опрацюванню в аналітичних розділах роботи розкрито системний взаємозв’язок між типом темпераменту та психологічною структурою особистості, яка інтерпретує, та змістом інтерпретування (аспект генези виконавського стилю).

4. Інтерпретуюча особистість розглядається у єдності: 1) ціннісно-смислових, 2) духовно-етичних, 3) індивідуально-психологічних значень творчої діяльності музиканта-артиста.

Вивчення ролі інтерпретуючої особистості в процесі артистичної діяльності показало принципово психологічний характер виконавської діяльності. Помноження складових рівнів об’єкту та предмету виконавської інтерпретації на глибинні властивості психології інтерпретуючої особистості (зокрема артистичну енергію) визначає собою, якщо не весь зміст інтерпретації, то її «плідність» (за Е. Фроммом).

5. Типологія акцентуйованих рис особистості, сформована в аналітичній психології (за К. Леонгардом) та була спроектована на характеристику психологічної структури особистості музиканта-інтерпретатора. Міру впливу певного типу темпераменту визначають:

1) рівень волі й артистичний енергетизм, які, у свою чергу, впливають на феномен виконавського результату; 2) міра присутності автора.

6. Апробація запропонованих в дисертації понять та категорій аналізу виконавської інтерпретації (зокрема, „характерні акцентуації” и „артистична енергія”) є, умовно кажучи, психологічною проекцією людського темпераменту (ментальної структури особистості виконавця) на семантичну програму конкретної інтерпретаційної версії (моделі). В процесі актуалізації (виконання певного твору) той чи інший „склад властивостей” визначає ступінь артистичного впливу особистості музиканта-артиста на слухацьке коло. Звідси роль класичних розробок по характерології, зокрема, обраної методології (К. Юнг – Е. Фромм – К. Леонгард), яка дозволила виявити динамізм концепції особистості, яка інтерпретує.

7. Плідність виконавської інтерпретації полягає в обґрунтуванні художнього відкриття в аспекті психології особистості. Тобто „правильна орієнтація” (термін Е. Фромма) означає не „зустріч” в єдиному герменевтичному колі усіх трьох методологічних площин виконавської інтерпретації (ціннісно-смислових, духовно-етичних, індивідуально-психологічних), але й розшифровку останнього. Індивідуально-психологічний рівень аналізу виконавської інтерпретації збагачує історико-стильовий контекст надбанням особистісного досвіду творчого акту.

Узагальнюючий характер категорії міжособистісного спілкування в аспекті психології творчості дозволяє: 1) зрозуміти виконавство як спосіб діалогічного спілкування зі світом культури; 2) трактувати інтерпретаційну діяльність в цілому – як діалог традицій, історично обумовлений діалектикою психології особистості, – з одного боку, та об’єктивними тенденціями розвитку музичної культури як персони спілкування (за М. Бахтіним), – з іншого.

Формула Я = Я фіксує ідентифікацію типу виконавської інтерпретації з авторським Я композитора. В іншому випадку не відбувається повного збігу психології особистості виконавця з відбитими в музиці особливостями композиторського Я. Така «не-зустріч» не означає творчого провалу, або невдачі. Однак вона визначає зовсім інший шлях інтерпретації: тривалу роботу над виробленням усередині виконавського Я принципово іншої структури особистості. Так народжується інша формула міжособистісного спілкування музиканта-артиста з автором: «Я – Інший».

Отже, практичне значення міжособистісного спілкування полягає в здатності до моделювання виконавської рефлексії, зокрема до використання формул „Я – Інший” та „Я – Я” як дидактичних віддзеркаль навчального процесу (так само, як і наукової рефлексії при вивченні діяльності видатних митців).

Слід підкреслити прагматичний нахил (потенціал) запропонованого в роботі психолого-аналітичного підходу до вивчення феноменів виконавського мистецтва, зокрема, в музичній педагогіці вищої школи. Використання наукової бази психології особистості, впливу акцентуацій характеру та темпераменту на енергетику музично-комунікативного процесу – крок у майбутнє вітчизняної інтерпретології. Аналіз сумісництва (співпадання, конгруентності) композиторського та виконавського стилю за темпераментом та акцентуаціями характеру окреслює нові перспективи розвитку психології виконавського мистецтва.

Публікації автора:

1. Сирятська Т. О. Об’єкт виконавської інтерпретації / Т. О. Сирятська // Проблеми сучасного мистецтва і культури. Підготовка творчої особистості у мистецьких вищих навчальних закладах: зб. наук. пр. – Харків, 2003. – С. 45-55.

2. Сирятська Т. О. Предмет і матеріал виконавської інтерпретації та відтворення в них історичних відзнак музичної культури / Т. О. Сирятська // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистецтв ім. І. П. Котляревського. – Харків, 2003. – Вип. 12. – С. 251-260.

3. Сирятська Т. О. Артистична енергетика та її вплив на формування визначальних рис виконавського стилю / Т. О. Сирятська // Науковий вісник: зб. наук. пр. / НМАУ ім. П. І. Чайковського. – К., 2004. – Вип. 37: Стиль музичної творчості: естетика, теорія, виконавство. – С. 190-198.

4. Сирятская Т. О. Эмотивность как черта темперамента, обуславливающая исполнительские решения артиста (на примере личности К. Игумнова) / Т. А. Сирятская // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр./ ХДІМ ім. І. П. Котляревського. – Харків, 2004. – Вип. 14. – С. 261-269.

5. Сирятська Т. О. Гіпертимія як чинник, що зумовлює виконавське обличчя артиста (на прикладі Ар. Рубінштейна і В. Горовиця) / Т. О. Сирятська // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр. / ХДУМ ім. І. П. Котляревського. – Харків, 2005. – Вип. 15. – С. 235-240.

6. Сирятська Т.О. Поняття „енергія” у виконавському процесі // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття: матеріали наук. конф. молодих вчених / ХДАК. – Харків, 2006. – С. 134.