Сучасні лінгвістичні тенденції, зумовлені комунікативно-функціональним підходом до вивчення людського спілкування, визначили доцільність та необхідність даного дослідження, мета якого полягала у здійсненні комплексної характеристики висловлювання з іллокутивним значенням відмови у структурному, семантичному та прагматичному аспектах. Відмова як мовленнєва дія, що цілеспрямовано виражає заперечно-негативну реакцію мовця, належить до заперечних мовленнєвих дій, оскільки репрезентує опозитивні відношення “ствердження – заперечення” наявністю різниці в інтерпретації комунікантами реальної ситуації. Ці процеси, функціонуючи у свідомості, мають результатом актуальні установки мовця. Установка конфлікту втілюється в основних заперечних інтенціях, одним з типів яких є інтенція відхилення, що реалізується в іллокутивному потенціалі відмови. Таким чином, іллокутивна сила відмови здійснює засновану на заперечних установках мовця реакцію санкціонального плану на попередньо висловлений проспективним актом пропозиційний зміст або іллокуцію мовця з метою відхилення. При продукуванні відмови основна інтенція - відхилити пропозицію - може бути зовнішньою (полягати у відхиленні пропозиційного змісту, апелюючи до зовнішньої по відношенню до мовця інстанції чи об’єктивної причини) або внутрішньою (коли мотив до нездійснення запропонованої дії залежить виключно від індивідуальних бажань мовця). Основна інтенційна установка часто супроводжується імпліцитними мотивами: враження партнера, використання власного становища або ствердження влади, припинення недоречного процесу, небажання продовжувати беззмістовну розмову, збереження недоторканості внутрішнього світу. Спроба вирішення питання про місце акту відмови в існуючих класифікаціях, здійснена на основі секвенційної залежності ініціального та реактивного актів, дала можливість стверджувати, що: 1) мовленнєвий акт з іллокутивною силою відмови, який функціонує в парах «прохання - відмова», «запрошення - відмова», «пропонування дії - відмова», належить до класу комісивів; 2) мовленнєвий акт відмови, висловлений у відповідь на пропонування послуги, - до класу директивів. На основі ознаки відповідності/невідповідності структурно-семантичних особливостей висловлювання його іллокутивній функції визначені два основні види відмов (пряма та не-пряма), а також їхні підвиди (перформативна та пряма, непряма експліцитна та імпліцитна). Розгляд висловлювань з іллокутивною функцією відмови на тлі мовних засобів дав змогу виявити її видові особливості. Перформативна відмова є мовленнєвим актом, іллокутивна функція якого знаходить втілення через відповідне перформативне дієслово або функціональний індикатор - мовну одиницю з семою “негативна реакція”. Індикаторами прямої перформативної формули виступають дієслова з лексичною семантикою відмови absagen, anlehnen, verzichten, а її модифікаціями - модально-дієслівні вирази, безособові пасивні речення з перформативним дієсловом та деякі субстантивовані форми. У випадку, коли індикаторами іллокутивного значення відмови виступають лексичні одиниці (заперечення або заперечні форми модальних та допоміжних дієслів), які в сполученні з одиницями граматичного порядку формують сприятливі умови для утворення компонента “відмова” в її прямому розумінні, йдеться про прямий експліцитний акт відмови. Лексичними індикаторами прямої відмови є заперечення та заперечні частки, заперечні слова, прислівники з семою заперечення та заперечні прислівникові речення. Невідповідність семантики речення його іллокутивному значенню є ознакою здійснення не-прямого мовленнєвого акту. Функціонування не-прямої відмови здійснюється за тактикою, обраною мовцем - заперечення, критикування, оскарження, обґрунтування нелогічності або хибності якогось з компонентів або пропозиційного змісту у повному обсязі або ж ствердження хибності установки/дії партнера. Підвидами не-прямого акту визначені непряма експліцитна відмова та імпліцитна відмова. Непряма експліцитна відмова містить лінгвістичні індикатори, які є маркерами «заперечно-негативної» іллокутивної сили або «протилежності» здійснюваної іллокуції попередньо висловленій (іменників, дієслів та прикметників із значенням заперечної реакції, заперечних займенників, сполучника aber, підсилювальних часток та вигуків) і потребує здійснення певного логічного умовиводу для її коректного дешифрування. Імпліцитна відмова характеризується наявністю значення, яке мається на увазі (вторинної іллокуції), у внутрішній структурі висловлювання, незважаючи на те, має воно чи ні словесно оформлене вираження в найближчому контексті та розуміється лише на основі об’єму та референтної стосовності контексту. Модифікації прагматичного значення акту відмови можуть здійснюватися як на лексичному рівні, так і в межах мовленнєвих актів. Інтенсифікація значення відмови досягається за рахунок підсилювальних часток, прислівників, вигуків, мовленнєвих актів прохання, наказу, вимоги або несхвалення, докору, обурення, звинувачення. Послаблення іллокутивної сили здійснюється з метою нейтралізації або зменшення ризику «втрати обличчя» для комунікантів і досягається вживанням модальних дієслів, звертань, обставинних індикаторів, мовленнєвих актів подяки, вибачення, жалкування, а також аргументації. Здійснений на основі диференціації ситуативно детермінованих та ситуативно індиферентних складових мовленнєвої взаємодії опис комунікативно-прагматичних особливостей функціонування висловлювання відмови дав змогу констатувати наступне. Перформативна відмова характеризується надзвичайно низьким ступе-нем частотності, що пояснюється загальною стратегією завуалювання «негативного» змісту з метою недопущення виникнення конфліктної ситуації. Перформативна форма функціонує, насамперед, як інституційно пов’язаний мовленнєвий акт та фіксується як унормована форма комунікації в юридично-правових дискурсах. Прагматичною умовою конвенційного вживання прямої відмови є відсутність факторів, під впливом яких мовець намагається приховати свої негативні емоції. Пряма відмова зумовлюється ситуативно пов’язаними цілями: підкреслити категоричність та безсумнівність реакції; не допустити подвійного трактування сказаного; висловити різкий протест проти здійснення пропозиційного змісту; підкреслити “негативне” ставлення до співрозмовника. Ситуативно незалежні характеристики прямої відмови зосереджуються на статусній рівності мовців. Здійснюючи непрямий акт, мовець має причину для імплікації іллокутивної мети - пом’якшити перлокутивний ефект відмови або поінформувати комунікативного партнера про обставини, що спонукають його негативно реагувати (на площині ситуативно детермінованих складових). Фактор побічної інтенції - ефектно оформити основну інтенцію відхилення - виступає основним у межах розгляду ситуативно індиферентних характеристик непрямої відмови. Імпліцитна форма вимагає від учасників певного інтелектуального рівня, що забезпечує, з одного боку, можливість продукування імпліцитного акту та впевненість у досягненні розуміння партнера, а, з іншого, - адекватне декодування імплікованої інформації. Основна інтенція мовця полягає у: висловленні максимально завуальованого відхилення пропозиційного змісту; кодуванні змісту акту таким чином, щоб його розшифрування було недоступним для інших учасників мовленнєвої ситуації; підкресленні емоційного ступеня здійснюваного акту; вказівці на невизначеність думки мовця з приводу пропозиційного змісту. Ситуативно індиферентною характеристикою імпліцитної відмови є наявність допоміжної інтенції мовця, що втілюється у відповідних тактиках кодування наявних у мовця (негативно забарвлених) почуттів до співрозмовника. Одержані результати не вичерпують досліджувану проблематику і стосуються характеристики мовленнєвого акту з іллокутивною силою відмови у структурно-семантичному та комунікативно-прагматичному аспектах. Феномен мовленнєвого акту в цілому та відмови зокрема значно ширший, його повне розкриття потребує подальшої системи досліджень. Одержані результати про пріоритетну роль факторів ситуативного ядра у процесі функціонування секвенцій з відмовою можуть бути застосовані та продовжені шляхом зіставного аналізу функціонування секвенцій з відмовою у мовленні представників різних культур. Доцільним у подальших дослідженнях вважаємо розширення та аспектизацію спектру ймовірних факторів впливу на форму акту відмови, розробку логіко-лінгвістичних моделей секвенційних послідовностей з реактивним актом відмови, що дозволятимуть прогнозувати мовленнєву поведінку комунікантів у різноманітних проявах секвенцій “ініціальний акт – відмова” та забезпечуватимуть вибір найбільш адекватної в конкретній ситуації форми як ініціального, так і реактивного висловлювань. |
