1. На основі дослідження й узагальнення історіографії та джерельної бази, залучення широкого кола архівних документів, простежено розвиток структури бібліотекознавства та визначено його історичну парадигму у XX ст., трансформацію системи поглядів у цій сфері, з’ясовано основні етапи розвитку бібліотечного читачезнавства в Україні. На цій основі доведено, що вивчення читача у різні історичні періоди було зумовлено суспільно-політичними та ідеологічними особливостями розвитку суспільства та роллю бібліотек у формуванні суспільної свідомості. Соціальна структура суспільства певною мірою відображалася й на структурі читацького контингенту бібліотек. 2. У становленні бібліотечного читачезнавства як галузі спеціального бібліотекознавства нами визначено основні історичні етапи: друга половина XIX ст. – 10-ті роки ХХ ст. – етап переднаукового збирання та осмислення широкого обсягу емпіричного матеріалу, пошуку та опрацювання необхідних методик вивчення читачів бібліотек, історичну передумову формування бібліотечного читачезнавства; 1920–1930-й р. стали етапом розробки теоретико-методологічних засад українського радянського бібліотечного читачезнавства, чому значною мірою сприяла діяльність Українського наукового інституту книгознавства; 1931–1959-й р. – етап гальмування бібліотечного читачезнавства, що був зумовлений зміною суспільно-політичної системи та ідеологічних засад у державі; 1960-ті – 1990-й р. є етапом формування наукового статусу удосконалення термінологічної бази читачезнавства, обґрунтування та дослідження основних його розділів: історії читача, психології читача, психології та соціології читання; 1991–2005 рр. стали етапом відносного завершення в українському бібліотекознавстві методологічного обґрунтування концепції бібліотечного читачезнавства як відносно самостійної галузі спеціального бібліотекознавства. 3. Передумовами формування сфери бібліотечного читачезнавства стала практична діяльність із вивчення читачів українськими освітянами, що історично було пов’язано з суспільним та просвітницьким рухом у країні. Його активізація спостерігається з 80-х років ХІХ ст. Досвід вивчення читача знайшов своє відображення на сторінках періодичних видань та в окремих працях. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. з’являються публікації, в яких було закладено основи наукового вивчення читачів у бібліотеках. Майже одночасно з дослідженнями освітян, аналогічна робота проводилась і в міських публічних бібліотеках, де цей напрям діяльності набув свого розвитку в процесі укладання та аналізу статистичних звітів. У дисертації ця діяльність визначається як етап переднаукового збирання та осмислення значних масивів емпіричного матеріалу, опрацювання й застосування різних методик його дослідження, серед яких особливе місце посідають методи збору та аналізу статистичних даних про склад читацького контингенту, зміст читацьких інтересів. 4. Рішення Першого Всеросійського бібліотечного з’їзду відкривають новий етап розвитку бібліотекознавства, оскільки у документах З’їзду започатковано принципи функціонування бібліотек: загальнодоступності та безкоштовності у користуванні їхніми книжковими фондами; організаційних форм побудови мережі бібліотек у містах, селах; визнання відносної самостійності дитячих бібліотек як культурно-освітніх осередків; планомірності підготовки бібліотечних кадрів; кваліфікаційні вимоги на заміщення посад у академічних бібліотеках; визначеності правових норм функціонування бібліотек; комплектування та схем розташування фондів різних типів бібліотек; краєзнавчої роботи в книгозбірнях, встановлені уніфіковані форми статистичної звітності для всіх типів бібліотек. Обов’язковими визнані показники, які віддзеркалювали стан бібліотечної роботи в конкретній місцевості. Оскільки бібліотекознавство було визнано галуззю наукових знань, тому воно отримало можливості для свого подальшого розвитку. 5. Внаслідок політики українізації актуалізується розвиток національної наукової думки, відбувається диференціація бібліотечних знань у багатьох його напрямах, у тому числі й у вивченні читачів, усвідомлення необхідності розробки теоретико-методологічних засад , удосконалення спеціальних методів досліджень, започаткування термінологічної бази та нових підходів до розробки типологічних характеристик читача та читацьких груп. Значні здобутки у формуванні теоретико-методологічних засад бібліотечної науки належали Кабінету вивчення книги і читача – підрозділу Українського наукового інституту книгознавства, співробітники якого (В. Іванушкін, Д. Балика, К. Довгань) здійснювали свої читачезнавчі дослідження впродовж 1926–1930-х років, що зрештою призвело до перейменування цієї структури на Кабінет читачівства. Таким чином, у 20-ті роки українськими науковцями було закладено категоріально-термінологічний фундамент подальшого розвитку теоретичного і практичного вивчення читачів. Дослідження читача в Україні мало свої особливості: по-перше, вони розкривали національну специфіку українського читача; по-друге, плідно працювала науково-дослідна установа, мета і завдання якої були спрямовані на вивчення різних соціально-демографічних груп читачів бібліотек; по-третє, сформована школа соціологічних бібліотекознавчих досліджень читача і читання, ознаками якої були існування і розвиток незалежної наукової думки, концептуально обґрунтоване поетапне структурування процесу досліджень (підготовчий, експериментальний, обробка інформації, формування висновків, упровадження результатів у практику), громадський характер діяльності, наявність фахових видань. На тлі соціально-історичних подій першого десятиліття існування радянської влади українське бібліотекознавство зазнавало впливу суперечливих тенденцій. З одного боку, продовжувався пошук нових теоретичних підходів у вирішенні проблем галузі, розгортався процес українізації, що стимулювало подальші наукові дослідження. З іншого, було встановлено жорсткий контроль тоталітарного режиму за всіма сферами суспільного і професійного життя, у тому числі й у сфері бібліотечної діяльності. 6. Одним із найскладніших етапів існування бібліотечної галузі стали 30–50-ті роки ХХ ст., коли державна ідеологія ігнорувала потребу в багатоаспектних дослідженнях процесу читання та читацьких інтересів. Здобутки науковців Кабінету читачівства були піддані нищівній «критиці» та засуджені як прояви так званого «буржуазного націоналізму» і переслідувалися радянською владою, що призвело до припинення теоретичних досліджень. Було припинено діяльність фахових часописів «Бібліологічні вісті» (1927–1931), «Журнал бібліотекознавства та бібліографії» (1927–1930), на сторінках яких оприлюднювалися результати читачезнавчих досліджень українських науковців. До статистичних звітів бібліотек цілеспрямовано не подавалися дані про читачів, відсутніми вони були і у статистичних зведеннях управління народно-господарського обліку при Державній плановій комісії УРСР з масових бібліотек усіх відомств, що унеможливлювало їх фахове вивчення. Статистичні дані про читачів та їх соціально-демографічні характеристики з’явилися у звітах бібліотек лише наприкінці 1953-го р., що сприяло формуванню джерельної бази бібліотекознавчих досліджень з вивчення читача. 7. Період 60–80-х років XX ст. характеризується посиленням дискусій та відновленням інтересу науковців стосовно дослідження проблем загального радянського читачезнавства, його методів і теоретичних засад. Активізуються історичні, соціологічні, психологічні й педагогічні напрями дослідження читача, висловлюються думки про можливість існування читачезнавства не лише як галузі суто літературознавчих досліджень, але і як міждисциплінарної галузі гуманітарного знання; з’являються наукові праці з історії вивчення читачів, наслідком чого у довідково-інформаційних виданнях із літературознавства, журналістики, книгознавства та бібліотекознавства стало вживання терміну «читачезнавство». Зроблено спробу структурувати цю галузь знань, уточнити та доповнити відповідний термінологічний апарат, виявити притаманні читачезнавству функції, форми, методи та засоби вивчення читачів. Водночас, єдності науковців щодо віднесення читачезнавства до певної галузі знань досягнути не вдалося. Так, книгознавці доводили, що читачезнавство входить до книгознавчих дисциплін, обґрунтовуючи своє розуміння трактуванням складу об’єкта книгознавства: «книга – книжкова справа – читач». Бібліотекознавці вважали, що читачезнавство є складовою бібліотекознавства, оскільки основною джерельною базою для досліджень читачів є бібліотеки. Обидва напрями не заперечували комплексного характеру цієї галузі, підкреслюючи її зв’язки з соціологією, психологією, філософією та іншими науками, що досліджують процес читання, читаюче суспільство, особливості читацької діяльності, читацькі інтереси. Проте, поза увагою науковців залишилося теоретичне осмислення об’єкта, предмета і завдань бібліотечного читачезнавства та перспектив його розвитку. 8. Значний внесок у розвиток українського бібліотечного читачезнавства належить українським науковцям, як бібліотекознавцям, так і дослідникам інших галузей знань. Зокрема, Х. Алчевська, Б. Грінченко, М. Павлик, І. Франко на рубежі XIX–XX ст. зібрали та проаналізували значний обсяг емпіричного матеріалу та започаткували читачезнавчий напрям досліджень, який у 20-ті роки XX ст. отримав своє наукове обґрунтування у роботах Д. Балики, Б. Боровича, А. Вияснівського, К. Довганя, В. Іванушкіна, Я. Керекеза, Ю. Меженка, С. Сірополка, Н. Фрідьєвої. У 60–80-ті роки відновлюються теоретичні та практичні дослідження основних розділів цієї комплексної галузі знань, завдяки працям російських науковців В. Аскарової, Й. Баренбаума, В. Крейденка, В. Таловова, Б. Умнова, В. Стельмах та українських дослідників читача Т. Богуш, М. Ігнатенка, Л. Любаренко, А. Макарової, О. Мастипан, Л. Одинокої, В. Пілецького, З. Савіної, О. Семашка, Г. Сивоконя, В. Студенкової, А. Чачко, більшість із них і на сучасному етапі активно вивчають читацьку діяльність. В останнє десятиліття XX на початку XXI ст. значно активізувалося дослідження українського читача, та його інформаційних потреб. Різні аспекти проблеми розробляють О. Воскобойнікова-Гузєва, Т. Долбенко, П. Гапченко, Г. Гич, С. Зворський, Н. Каліберда, Т. Ківшарь, Т. Коваль, Г. Ковальчук, Л. Ляшенко, В. Медведєва, Г. Моліцька, С. Навродська, Л. Петрова, А. Ручка, М. Слободяник, Г. Соловій, І. Тимошенко, Н. Чепелєва, В. Ярощук, що зумовило постановку питання про виокремлення в бібліотекознавстві галузі бібліотечного читачезнавства,. 9. Сучасний етап розвитку науки характеризується активізацією теоретичних та прикладних досліджень, тематика яких охоплює різні напрями діяльності бібліотек. Аналіз досліджень дозволив відтворити читацьку аудиторію бібліотек різних типів: національних, обласних універсальних наукових, міських, сільських, показати зміни в інформаційних потребах, читацьких інтересах, відповідність інформаційних ресурсів бібліотек запитам читачів. Науковий та практичний досвід дослідження читачів бібліотек значно розширив інформаційне поле бібліотекознавства та зумовив обґрунтування концепції вивчення читачів, що дозволило виокремити набуті історичні та теоретичні знання в самостійну дисципліну, узагальнити їх поняттям «бібліотечне читачезнавство». Введення такого поняття обумовлене розвитком українського бібліотекознавства та відсутністю теоретичних розробок бібліотечного читачезнавства як комплексної галузі спеціального бібліотекознавства. Теоретичний аспект проблеми розроблено в історичному контексті національної своєрідності українського бібліотекознавства, він нерозривно пов’язаний також із об’єктивною необхідністю осмислення напрацювань науковців різних галузей знань упродовж XX ст. з вивчення читачів бібліотек. 10. Запропонована концепція українського бібліотечного читачезнавства включає всі найраціональніші аспекти теоретичних бібліотекознавчих, книгознавчих, літературознавчих, соціологічних і психологічних концепцій та спрямована на безпосереднє застосування науково-обґрунтованих підходів методології та методів вивчення читачів у бібліотеках різних типів. Теоретична база стає підґрунтям практичної роботи у відділах обслуговування бібліотек. Таким чином, бібліотечне читачезнавство, як і бібліотекознавство, ми поділяємо на теоретичне й практичне. Отже, створені теоретичні і практичні засади бібліотечного читачезнавства як окремої галузі спеціального бібліотекознавства, закладено базові положення історії, теорії та практики вивчення читачів, осмислення їх психологічних та соціологічних особливостей. |
