Пронченко Олександр Сергійович. Взаємодія ЗМІ і влади в контексті реалізації права громадян на інформацію. : Дис... канд. наук: 23.00.02 - 2009.
Анотація до роботи:
Пронченко О. С. Взаємодія ЗМІ і влади в контексті реалізації права громадян на інформацію. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, Київ, 2008.
У тексті дисертації та автореферату представлено результати комплексного дослідження стану, тенденцій та імперативів взаємодії ЗМІ і держави у контексті забезпечення права громадян на інформацію як важливого чинника демократизації політичного процесу в Україні.
Проаналізовано еволюцію взаємин ЗМІ з органами влади в період утвердження державного суверенітету України. Аналіз охоплював аспекти, пов’язані з законодавчим регулюванням функціонування українських мас-медіа, глобалізацією світового інформаційного простору, деклараціями і реаліями державної політики в інформаційній сфері, динамікою змісту, способів і форм взаємодії ЗМІ з державними інституціями та іншим суб’єктами політичних відносин і бізнес-утвореннями.
Сформовані упродовж 1991 – 2007 рр. політико – правові основи діяльності українських ЗМІ мали сприяти інформаційній захищеності України і забезпеченню права її громадян на отримання достовірної та неупередженої інформації, посиленню ролі ЗМІ у формуванні позитивного міжнародного іміджу країни. Однак через різні об’єктивні і суб’єктивні чинники досягти необхідної якості функціонування національного інформаційного простору не вдавалося. Насправді ЗМІ не стали ні «четвертою владою», ні надійним єднальним «ланцюгом» між владою і громадянами. Рудименти і рецидиви державно-адміністративного тиску на ЗМІ у поєднанні з впливом на них олігархічних груп з їхніми специфічними економічними та іншими інтересами стримували, а в окремі періоди навіть блокували становлення вітчизняних засобів масової інформації як ресурсу забезпечення права громадян на отримання оперативної і достовірної політичної інформації.
Часто не дотримувалися офіційно формалізовані гарантії права громадян на інформацію та свободи діяльності ЗМІ. Також мали місце випадки недотримання виправданих і необхідних обмежень цієї свободи з метою відвернення та усунення імовірних загроз інформаційній безпеці країни і стабільності в суспільстві. На законодавчому рівні досить ліберально унормовувалася відповідальність працівників телерадіоорганізацій і друкованих ЗМІ за викривлення інформації, подання інформації упередженої і такої, що провокує соціальну ксенофобію. Законодавство, де-факто, не регламентувало інформаційну діяльність Інтернет-ресурсів.
Важко, долаючи адміністративні та економічні перешкоди, еволюціонувала інформаційно – аналітична, комунікативна функції ЗМІ у політичній сфері. Найдинамічніше посилювалася роль мас-медіа у виборчому і конституційному процесах, формуванні іміджу політиків. Державні, комунальні, партійні, приватні ЗМІ утверджувалися як потужний чинник впливу на суспільну свідомість. Під час виборів розроблялися й реалізовувалися стратегії інформаційного та емоційного впливу мас-медіа на електоральну поведінку, що суттєво позначалося на перебігові та результатах виборчих кампаній. При цьому, хоча й різними за інтенсивністю, але постійними були спроби влади чинити тиск на ЗМІ, маніпулювати їх інформаційними можливостями, аж до застосування так званих «брудних технологій». Спротив суспільства таким спробам, виявлений під час Помаранчевої революції, мав результатом розширення меж свободи ЗМІ. Останні стали подавати інформацію менш упереджену, більш повну і правдиву.
Послаблення тиску на ЗМІ з боку влади сприяло розвиткові конкуренції у мас-медійному просторі. Органи законодавчої та виконавчої влади зробили низку кроків у напрямі формування правових регуляторів діяльності Інтернет-ресрсів. Урізноманітнювалися технології впливу на свідомість і підсвідомість громадян з метою формування іміджу політиків тощо. Якість політичного інформування підвищилася. Суспільство почало отримувати більший і різноманітніший масив інформації про осіб і групи осіб у владі та опозиції, а також про їхню політичну поведінку. Проте зміст і характер цієї поведінки виявилися такими, що спричинили падіння довіри громадян не тільки до багатьох осіб і груп осіб з політикуму, а й до державних інституцій як таких.
Економічна і політична ситуація в країні розвиваються таким чином, що залежність діяльності ЗМІ від їх власників і оплачуваних «замовлень», в тому числі в інтересах пов’язаних з великими бізнесом політиків і політичних утворень, залишається сильною. Більша частина вітчизняного медіа-простору контролюється олігархічними групами, приватним (часто тіньовим) капіталом і практично унезалежнена від громадянського суспільства.
Політизація суспільних відносин, медіалізація політики і посилення конфліктності у стосунках влади і опозиції загострили протиріччя між ЗМІ і владними структурами. Наприкінці 2004 р., коли в Україні доходила апогею кампанія з виборів Президента держави, в інформаційному і широкому суспільному просторі стався гострий публічний конфлікт між тодішньою центральною владою і журналістськими колективами. Поствиборна динаміка політичних, інформаційних та інших відносин показала, що цей явний конфлікт відбивав ще одну площину протистояння – між владою, що поєднувала адміністративний ресурс впливу на ЗМІ з фінансовими «стимуляторами» необхідної для себе інформаційної поведінки мас-медіа, і опозицією. Остання не мала владних важелів. Однак вона володіла значними фінансовими можливостями, на неї «працювало» неприйняття найактивнішою частиною загалу працівників мас-медійної сфери брутального тиску з боку структур державної влади. В результаті відбулися зміни не тільки у персональному складі владної вертикалі. Помітно лібералізувалися умови функціонування інформаційного простору та форми взаємодії влади і ЗМІ.
Вітчизняні політичні реалії такі, що державна влада змушена постійно шукати нові підходи у відносинах з мас-медіа. Зваживши на досвід Заходу, вона включила до арсеналу легітимних засобів поширення актуальної і важливої для неї інформації порівняно новий «інструмент» – прес-службу. Відтак остання стала не лише офіційним рупором владних структур і посадовців. Вона інституювалася як реальний гравець на інформаційному полі, інструмент формування суспільної думки і суспільних настроїв. Цей інструмент влада поєднує з фінансовими важелями та іншими ресурсами і способами впливу на редакційну політику ЗМІ, зокрема в інтересах власної легітимації.
Важлива для повномасштабної реалізації права громадян на інформацію взаємодія держави і мас-медіа вимагає дотримання певних принципів кожним з учасників цієї взаємодії. Для держави такими принципами мають бути: визнання пріоритету інтересів громадянина і суспільства над будь-якими іншими інтересами; вдосконалення правових регуляторів стосунків влади і ЗМІ; забезпечення контролю діяльності органів державної влади і посадовців у мас-медійній сфері правозастосовними органами і громадянським суспільством, зокрема, в частині неухильного дотримання законів і захисту професіональних свобод, прав і життя працівників ЗМІ; залучення авторитетних представників медійної сфери до формування виваженої національної інформаційної політики та її правових основ; захист економічних інтересів вітчизняних ЗМІ і національного інформаційного простору від деструктивних зовнішніх впливів і недобросовісної конкуренції з боку закордонних мас-медіа. Для ЗМІ принципами співпраці з державою мають бути: пріоритет інтересів громадянина і суспільства над будь-якими іншими інтересами, в тому числі власними фінансовими; строге дотримання законодавства і участь у роботі з його удосконалення; сприяння участі громадян у політичному житті, зокрема, практичними діями із забезпечення громадянам умов для реалізації ними свого права на отримання повної, достовірної і оперативної політичної та іншої інформації, зокрема, про діяльність владних органів і посадовців; самоорганізація ЗМІ на основі дотримання професіональної етики журналіста, приведення мас-медійної діяльності у відповідність до європейських стандартів; співпраця з державою в захисті економічних та інших інтересів національної медіа-індустрії.
Публікації автора:
Пронченко О. Політична складова функціонування сучасних засобів масової інформації // Сучасна українська держава: історичні імперативи становлення, тенденції та проблеми розвитку / Збірник / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. – К., 2006. – С. 303 – 317.
Пронченко О. Інтернет-видання в Україні: правовий статус та вплив на масову свідомість // Нова парадигма: [журнал наукових праць] / Нац. пед. ун-т імені М.П. Драгоманова; Творче об’єднання «Нова парадигма». – Вип. 70. – К., 2007. – 166 – 176.
Пронченко О. Політико-правові засади функціонування засобів масової інформації в Україні: стан та перспективи розвитку // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. – Вип. 9. – К., 2007. – С. 167 – 175.
Пронченко О. Політична складова функціонування сучасних засобів масової інформації // Історичний журнал: Наукове громадсько-політичне видання. – К., 2007. – № 6 (36). – С. 34 – 41.
Пронченко О. Роль засобів масової інформації у процесах демократизації влади // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – Київ; Миколаїв. – 2007. – Вип. 11. – С. 265 – 275.
Пронченко О. Вплив Інтернет-ЗМІ на політичну систему держави: світовий досвід та українські реалії // Історико-політичні проблеми сучасного світу. Збірник наукових статей / Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. – Чернівці, 2008. – Т. 17 – 18. – С. 48 – 54.
