Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у розробці механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади в регулюванні соціального захисту населення на засадах державної соціальної політики, засобах її державного забезпечення і способах її реалізації на місцевому рівні, що дало підстави для наступних висновків і пропозицій. 1. Специфічною особливістю політичної ситуації в Україні була й досі залишається відсутність єдиної стратегії у соціальній сфері, що призводить до прийняття ситуативних рішень, обумовлених політичною кон'юнктурою та спрямованих на тимчасове поліпшення життєвого рівня окремих категорій населення. У зв’язку з цим, визначено недостатність теоретичного підґрунтя для формування соціальної політики для України, суттєвою стратегічною помилкою якої була орієнтація на соціальний захист без першочергового забезпечення прав та інтересів працюючого населення, що спричинило брак мотивації до праці, і внаслідок цього – спад виробництва. Зважаючи на існуючий світовий досвід, єдиним перспективним шляхом соціальної політики є відмова від узагальненої дотаційної моделі соціального захисту на користь принципу заохочування ініціативи активного населення й цілеспрямованої допомоги. 2. Узагальнення теоретичних розробок дало підстави тлумачити поняття соціального захисту населення у вузькому та широкому значенні. У вузькому значенні соціальний захист виступає як державно-регіональна система підтримки соціально-прийнятного рівня життя населення. У широкому значенні соціальний захист населення – це солідарна, державно-регіональна, багатофункціональна система підтримки благополуччя населення на рівні не нижчому від діючих стандартів і нормативів, яка попереджує з метою досягнення суспільної стабільності на основі використання механізмів законодавчого, економічного, інформаційного та організаційно-програмного забезпечення нагромадження соціальних дефіцитів. Вона має поєднувати соціальне страхування, державне забезпечення та надання соціальних пільг і послуг окремим категоріям населення за рахунок державного бюджету, соціальну допомогу та соціальну підтримку непрацездатних громадян – за рахунок державного і місцевого бюджетів. 3. Застосування оптимізаційного підходу до організації соціально-захисного процесу на підставі поєднання діагностичного соціологічного моніторингу з боку органів місцевого самоврядування з важелями державного бюджетного регулювання дозволить привести в дію механізм управління системою соціального захисту населення регіону. Критерієм оптимальності в цьому випадку для найбільш вразливих верств населення має бути недопущення зниження прожиткового мінімуму, для працездатних верств - досягнення максимуму рівня благополуччя. 4. Актуальним стає впровадження оцінки чинників соціальних процесів, що є більш чутливими до економічних та соціальних змін у суспільстві. Тому методологією оцінки соціального захисту замість статистики цифр стає моніторинг чинників, за допомогою яких з’являється можливість одержати оціночні показники, що характеризують соціальні явища більш поглиблено та взаємопов’язано. 5. На основі аналізу Концепції соціального забезпечення населення України, а також світового досвіду виділено найважливіші принципи соціального захисту населення на виробництві, на основі яких і було визначено методологічний підхід до механізмів соціального захисту населення. 6. Визначено і обґрунтовано, що в основі формування бюджету повинні бути не соціальні мінімуми, як це є сьогодні, а розроблені і впроваджені в бюджетну практику соціальні стандарти для кожної категорії населення: дітей, пенсіонерів, студентів, інвалідів тощо. Доведено, що реалізація соціальних стандартів не можлива без удосконалення взаємовідносин держави, регіонів та органів місцевого самоврядування пріоритетними завданнями соціальної політики яких сьогодні є підвищення життєвого рівня громадян на основі підвищення економічного потенціалу держави. Зусилля органів законодавчої та виконавчої влади усіх рівнів мають бути спрямовані на те, щоб перебороти критичну ситуацію у соціальній сфері, яка викликана хронічним заниженням заробітної плати, пенсій, соціальної допомоги за рахунок соціального страхування. 7. Визначено методологічний підхід до механізмів соціального захисту населення, а також формування системи соціального управління. При моделюванні та інформаційному забезпеченні такої системи слід опиратися на такі соціогуманістичні засади, як, по-перше, соціально-індивідуальна оцінка трудового внеску людини, актуального стану її життєвої ситуації, інтересів тощо; по-друге, визначення її місця в загальному процесі відтворення суспільства; по-третє, забезпечення збалансованості між індивідуальними запитами і устремліннями особистості та реальними можливостями, зумовленими рівнем економіко-правової організації суспільства. 8. На основі визначеного методологічного підходу запропоновано концептуальну схему удосконалення механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади в регулюванні соціального захисту населення. Удосконалення механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади в регулюванні соціального захисту населення має відбуватись в наступних напрямах: стимулювання соціального та економічного розвитку депресивних міст; соціальне страхування; запровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів та прожиткових нормативів; соціальний моніторинг, прогнози, програми; забезпечення законодавчої бази управління соціальним розвитком; надання соціальних пільг та послуг; формування ефективної структури соціального управління; ефективний розвиток продуктивних сил на регіональному рівні та першочергове забезпечення прав та інтересів працюючого населення; соціальна допомога та соціальна підтримка непрацездатних та малозабезпечених громадян; сприяння розвитку підприємництва та формування середнього класу; створення вільних економічних зон і територій спеціального розвитку; розробка регіональних програм подолання бідності. | 