Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Політичні науки / Політичні інститути, етнополітична конфліктологія, національні та політичні процеси і технології


Дешко Тетяна Валеріївна. Взаємозалежність між виборчою системою та партійною структуризацією суспільства (на прикладі посткомуністичних країн та України) : дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / Національний ун-т "Києво-Могилянська академія". — К., 2007. — 165, [22]арк. — Бібліогр.: арк. 154-165.



Анотація до роботи:

Дешко Т. В. Взаємозалежність між виборчою системою та партійною структуризацією суспільства (на прикладі посткомуністичних країн та України). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України. – Київ, 2007.

У дисертації пропонується алгоритм обґрунтування оптимальної виборчої системи для окремої країни, який поєднує два ключових підходи до виборчих систем та передбачає просування дослідника від загальних закономірностей взаємодії виборчої та партійної систем до статистичного аналізу регіональних тенденцій і потреб окремої країни.

У роботі із застосуванням кількісних, статистичних методів підтверджено справедливість закону та гіпотези М. Дюверже стосовно впливу виборчої системи на партійну для країн Центрально-Східної Європи та, меншою мірою, – колишнього СРСР.

Як результат дослідження запропоновано модель виборчої системи для проведення виборів у сучасній Україні, а саме: пропорційну модель за формулою Хейра із застосуванням регіональних закритих списків та 3-4-відсотковим електоральним бар’єром.

У результаті проведеного дослідження, у тому числі із широким застосуванням статистичних методів, було отримано такі наукові результати.

1. У більшості досліджуваних країн відбувався поступовий перехід від мажоритарної до пропорційної системи виборів. Те, яку виборчу систему було використано під час перших незалежних виборів, відображало співвідношення сил комуністичних партій та опозиції: комуністи в країнах, де вони залишалися організаційно потужними, віддавали перевагу одномандатним округам, опозиція запроваджувала пропорційність з низькими порогами або взагалі без них; змішані системи з’явилися в країнах, де склався баланс сил між комуністичною владою і народною опозицією.

Після першого досвіду проведення незалежних виборів більшість країн ЦСЄ більшою чи меншою мірою змінили свої виборчі системи. Ті країни, які одразу запровадили пропорційні системи, модифікували їх з метою надання додаткових переваг більшим партіям шляхом підвищення електоральних порогів та запровадження відповідних виборчих формул. Ті ж держави, де під час перших незалежних виборів систему змінено не було, у більшості випадків запроваджували системи з елементами пропорційності або пропорційні системи.

Сьогодні в країнах ЦСЄ поширені різноманітні моделі виборчих систем – від пропорційних систем із високим рівнем пропорційності та відсутністю порогів до мажоритарних систем. Найпоширенішою в регіоні є пропорційна система, яка запроваджена в 15 країнах, друга за рівнем поширеності – змішана модель – функціонує у 8 країнах регіону. У пропорційних моделях переважає частка тих, що застосовують багатомандатні регіональні округи, – лише 4 країни з 15 (Словаччина, Сербія, Молдова та Україна) застосовують єдиний загальнонаціональний округ. Найменше використовується мажоритарна система – лише п’ятьма країнами регіону.

2. Підтверджено існування причинно-наслідкового зв’язку між виборчими системами і партійними системами та результатами виборів в нових демократіях, які утворилися в результаті розпаду СРСР. Цей висновок не підтверджує тези деяких дослідників посткомуністичного простору про те, що демократичні інститути в цих країнах, включаючи інститут виборів, розвиваються за власним унікальним сценарієм і не підкоряються встановленим на матеріалі західноєвропейських демократій закономірностям.

Водночас було встановлено, що в країнах Центральної Європи зв’язки між елементами виборчої системи та результатами виборів є більш прогнозованими та більшою мірою повторюють закономірності, встановлені при дослідженні розвинутих демократій, аніж в країнах колишнього СРСР.

Встановлено існування таких взаємозалежностей між елементами виборчих систем та результатами виборів у розглянутих країнах:

пропорційна виборча система та мажоритарна система абсолютної більшості сприяють багатопартійності;

мажоритарна система відносної більшості чинить стримувальний вплив на партійну систему;

пропорційні системи продукують більш пропорційні результати виборів, ніж мажоритарні та змішані системи виборів;

пропорційні виборчі системи, які застосовують регіональні багатомандатні округи, сприяють більшому ступеню пропорційності результатів виборів та більшій ефективній кількості партій, аніж системи з єдиним загальнонаціональним округом;

високі електоральні пороги сприяють стабілізаційним тенденціям у підтримці виборцями політичних партій та стабілізації міжпартійного змагання;

високі електоральні пороги зменшують кількість голосів виборців, які враховуються при розподілі представницьких мандатів, і можуть сприяти абсентеїстським тенденціям;

спостерігається тенденція до зменшення кількості партій, які беруть участь у виборчому процесі, що є свідченням стабілізації партійних систем країн регіону.

3. Після перших незалежних виборів зміна моделі виборчої системи відбулась у 8 країнах регіону, які здійснили перехід від мажоритарної моделі до змішаної або навпаки. Найжвавішу динаміку зміни моделі виборчої системи продемонстрували 2 країни – Україна та Македонія, які за розглядуваний термін практикували застосування трьох моделей виборчих систем (мажоритарної, змішаної, пропорційної).

У результаті аналізу динаміки електоральних процесів в Україні було зроблено висновок про тенденцію до стабілізації партійної системи країни. Цей процес супроводжувався відповідним зменшенням показника ефективної кількості партій з 46,63 (вибори 1994 р.) до 5,57 (вибори 2006 р.). Незважаючи на такі стабілізаційні тенденції у кількісному вимірі, ще зарано говорити про якісну стабілізацію партійної системи: показник електоральної мінливості, який свідчить про нестабільність партійної системи, залишається високим: модифікований на рівні 50,85 під час виборів 2006 р., традиційний – 18,09. Також було відзначено, що в результаті виборів 2006 р. порівняно з попередніми підвищився показник диспропорційності результатів виборів – до 9,18. Це пов’язане із застосуванням пропорційної моделі в єдиному багатомандатному окрузі, яка в країнах регіону ЦСЄ сприяла більшим показникам диспропорційності, аніж пропорційна модель у регіональних багатомандатних округах.

4. Було визначено основні суспільно-політичні завдання, які стоять перед виборчою системою України: підвищення рівня партійності та структуризації представницьких органів влади, створення умов для реальної політичної конкуренції та ефективного представництва різноманітних суспільних (і особливо – регіональних) інтересів, сприяння формуванню стабільної урядової коаліції та підвищенню ефективності роботи парламенту, забезпечення зв’язку між типом виборчої системи та формою державного правління, забезпечення відповідальності представницького органу і політичних сил перед суспільством, деперсоніфікація виборів і водночас забезпечення особистої відповідальності депутатів перед виборцями, підтримка зацікавленості виборця у виборах.

У результаті застосування теорії суспільно-політичних «розламів» щодо України було зроблено висновок про важливість соціально-економічного, етнічного, зовнішньополітичного та частково релігійного вимірів, причому три з них (етнічний, релігійний та зовнішньополітичний) накладаються. Таким чином, використовуючи формулу А. Лійпхарта, можна говорити про показник оптимальної ефективної кількості парламентських партій для України на рівні 3,5.

5. Ключовим практичним висновком із дисертаційного дослідження є те, що в сучасній Україні доцільним видається застосовування пропорційної виборчої системи із електоральними порогами близько 3-4 % та регіональними закритими багатопартійними списками. Підґрунтям висновку про доцільність модифікації виборчої системи з урахуванням регіонального чинника стали світовий досвід співвідношення розміру округу й кількості населення країни, експертна та громадська думка щодо необхідності посилення зв’язку виборців із народними обранцями й посилення регіональної складової політики та досвід застосування такої моделі пропорційної системи в країнах регіону.

Відповідно до двох концепцій електоральної політології – раціонально-теоретичної та культурно-модернізаційної, – можна виділити два основних напрями розвитку тематики даного дослідження. По-перше, існує потреба у спостереженні за подальшим розвитком тенденцій і впливів виборчих систем регіону на результати виборів для підтвердження висловлених та виділення нових закономірностей. Часовий чинник та кількість незалежних виборів, проведених у країні, відіграють ключову роль у виділенні цих закономірностей. Таке дослідження дозволить робити узагальнені припущення стосовно подібності або відмінності процесів демократизації, які відбувались у кінці XIX – на початку XX ст. в західних демократіях та в кінці XX ст. у нових незалежних державах ЦСЄ. По-друге, необхідне постійне дослідження впливу на виборчий процес сегментів багатоскладового суспільства в країнах регіону та Україні зокрема задля чіткого виділення потреб посткомуністичних суспільств та розуміння контексту розвитку їхніх політичних систем.

Публікації автора:

1. Дешко Т. Проблеми соціально-політичного представництва // Наукові записки НаУКМА. Політичні науки. – 2004. – Т. 31. – С. 33-37.

2. Дешко Т. Пострадянська практика застосування виборчих систем у країнах Центральної та Східної Європи // Віче. – 2005. – № 6. – С. 26-31.

3. Дешко Т. Інструментарій аналізу виборчих систем // Наукові записки НаУКМА. Політичні науки. – 2005. – Т. 45. – С. 50-55.

4. Дешко Т. Пропорційна виборча система в Україні: передумови запровадження та основні характеристики // Віче. – 2005. – № 7-8. – С. 118-122.

5. Дешко Т. В. Еволюція виборчих систем посткомуністичних держав після розпаду Радянського Союзу // Дні науки філософського факультету 2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет». – 2006. – 4. ІV. – С. 78-79.