Проведене в дисертаційній роботі системне дослідження взаємозв'язку відносин власності та управління дозволило обґрунтувати місце і роль відносин управління як форми розв’язання протиріччя між правом власності та економічною владою в процесі сучасної ринкової трансформації державного сектора, а також з’ясувати інституційні засади розбудови ефективної держави в економіці України. Зокрема, проведений аналіз дозволяє сформулювати наступні теоретичні та науково-практичні висновки: 1. Трансформація держсектора в постсоціалістичних країнах стала серцевиною процесів ринкового реформування їх господарських систем наприкінці ХХ – початку ХХI ст. і призвела до корінної зміни прав власності в економіці. 2. Процеси реформування держсектора в Україні дотепер здійснюються без чітко визначеної стратегії; це дає підстави характеризувати їх як „ринковоцентричні”. 3. На післяперехідному етапі ринкової трансформації в Україні, коли об'єктами системної приватизації стають стратегічно важливі виробничі комплекси, особливу актуальність здобуває пошук нових методологічних підходів до дослідження відносин власності, влади і управління в структурі державного сектора. 4. Розвиток концепції спільно-розподіленої власності (А. Гриценко, Г. Задорожний, та ін.) у контексті вартісного підходу дозволило проаналізувати умови глобальної модифікації держсектора економіки від держави загального добробуту до ефективної держави. Модель ефективної держави реалізується у формі публічного сектора економіки – взаємозалежних відносин власності і управління в системі „держава – корпоративний сектор”. При цьому організаційна структура сучасних диверсифікованних промислових підприємств становить необхідну передумову ефективного керування фінансовими потоками, а взаємозумовленість інститутів менеджменту і корпоративного управління забезпечує розв’язання протиріччя між правом власності та економічною владою на мікро- і макрорівнях господарювання. 5. Стратегія ринкової трансформації державного сектора повинна включати короткострокові та довгострокові цілі. У короткостроковому періоді (до 2010 р.) необхідно оптимізувати держсектор економіки у вузькому розумінні і створити інституційні передумови формування держсектора в широкому розумінні. Зокрема, законодавчо слід активізувати можливості управління корпоративними правами, сприяти створенню зразкової корпоративної культури на держпідприємствах, позбавленню від корупції в державних структурах, шляхом створення їх більш прозорими для суспільства. У довгостроковому періоді (до 2025 р.) через механізми гнучкого взаємозв'язку відносин власності та управління в системі держава – корпоративний сектор варто забезпечити організаційно-економічні умови для відтворення ефективного власника та ефективної системи управління корпоративними правами. 6. З метою конкретизації стратегії реформування доцільно розмежовувати державний сектор у вузькому і широкому розумінні. Таке трактування державного сектора відповідає новому баченню структури національної економіки в моделі ефективної держави. 7. Підсумком ринкової трансформації державного сектора України у вузькому і широкому розумінні повинна стати реалізація моделі ефективної держави як системи спільно-розподілених відносин власності та управління, що складається в процесі взаємодії ринково сильної держави і державно орієнтованого корпоративного сектора економіки. | 