1. Екологічна ситуація, що її переживає сучасна світова спільнота, зумовлена негуманістичним відношенням людини до природи. Тому вимагається зміна і у відношенні, і у спрямованості людського пізнання та діяльності. Це зумовлено тим, що риси негуманістичного відношення поширилися не лише на сферу взаємодії людини та природи, а й тим що людські домагання у сфері пізнання та діяльності поширилися вже на сферу самої людини. І проблема існування людини залежить тепер вже не лише від можливості екологічної катастрофи як довершеного факту, а від неї самої, від втручання в існування її сучасників та майбутнього покоління. Тому маємо проблему позбавлення самоцінності не лише природи, а й людини. 2. Разом із прагненням довести наше відношення до природи до рівня суб’єкт-суб’єктних відносин (що мали б стати умовою гуманістичного відношення людини) нас не повинно залишати прагнення виправити ситуацію, коли вже можна говорити про те, що суб’єкт-об’єктні відносини людини з природою поширилися на сферу міжособистісних стосунків. Ми мусимо зробити спробу виправити ситуацію з інструменталістським поводженням із природою, та уникнути поглиблення подібної ситуації в людській сфері. 3. Оскільки у суспільній свідомості цілеспрямовано формується уявлення про те, що сучасні відкриття в галузі дослідження людини лише розширять її можливості, та й, взагалі, поле свободи та вибору людини, мусимо працювати над межами втручання в сферу особистого, щоб уникнути остаточного нівелювання особистості, з метою уникнення дегуманізацій культури, суспільства та самої людини. Втративши уявлення про гуманістичні взаємовідносини між людьми, ми втратимо орієнтир, на який мали б спиратися, вносячи зміни у відносини людини до природи. Крім того, на основі яких етичних цінностей ми будемо змушені будувати ці відносини, якщо етичні цінності людського співіснування зазнають непоправних змін? Тому, прагнучи виробити нову етику поводження з природою, мусимо зберігати й етику міжлюдських взаємин. 4. Слід шукати засобів виходу не лише з екологічної, а й антропологічної кризи. І зміни мають стосуватися всіх сфер життя, а не окремо етики, екологізації науки, освіти і т.д. 5. Нам необхідно докластися до формування нового типу відношення людини до природи та самої людини, яка має центруватися не на одній стороні проблеми (як це пропонують екоцентристи чи антропоцентристи), а будуватися на розумному балансі задля збереження існування не лише людини чи природи зокрема, а їх разом. 6. Задля досягнення гуманістичного відношення до природи слід переглянути дуальний поділ (на „суб’єкт” та „об’єкт”, де „суб’єкт” – людина, а „об’єкт” – природа), що властивий класичній науці, яка тепер піддалася критиці як причина екологічної кризи, та надати їм етичного забарвлення з тенденцією наближення природи до позиції самоцінного, повноправного „суб’єкта”. 7. Ми мусимо не лише змінити установку щодо світу та форму взаємовідношень людини та природи (з суб’єкт-об’єктної на суб’єкт-суб’єктну), а переглянути етичні засади людського співжиття, сприяти формуванню нової етики, нового світогляду та нової філософії (філософії природи, екофілософії), а також здійснювати на їх основі соціально-практичну діяльність. |
