У Висновках відповідно до мети дисертації автором зроблено узагальнення та підбито підсумки виконаного дослідження.
Дослідниками була проведена значна робота з вивчення проблем, пов'язаних з історією єврейського населення Південно-Східної України. Проте, робіт, які б комплексно та послідовно простежували історію єврейського населення Південно-Східної України протягом 1861 - 1917 рр., поки створено не було.
Формування єврейської громади Південно-Східної України, що відбувалося у період, коли більша частина українських земель входила до складу Російської імперії, пройшло у своєму розвитку 2 етапи: початковий (з кінця XVIII ст. до 1861 р.) і основний (з 1861 до 1917 р.).
Початковий етап характеризується зародженням основних інститутів громадського життя. З 1861 до 1917 р. відбувалося становлення єврейської громади досліджуваного реґіону. Даний процес характеризувався модернізацією всіх сторін життєдіяльності єврейського населення, його швидкою акультурацією, що відрізняло його від інших реґіонів України, які входили до межі осілості. Специфіка єврейської громади Південно-Східної України була обумовлена рядом чинників, що впливали на її формування (правові, економічні, політичні, етнокультурні, географічні). У зв’язку з чим Південний Схід України став моделлю простору особливої політичної, економічної і культурної взаємодії.
Географія розселення євреїв у Південно-Східній Україні чітко зафіксувала вплив центральної влади на цей процес. У другій пол. ХІХ ст. у реґіоні виділилися 2 центри єврейської активності - сільський і міський. Створення першого – це наслідок політики уряду. Поява другого відбивала прагнення євреїв. Встановлено, що у 1864 р. у містах, містечках і 17 єврейських землеробських колоніях Катеринославської губернії мешкало 26069 євреїв. Ситуація змінюється наприкінці століття, коли приріст єврейських громад Південного Сходу України становив 338%. У 1897 р. в Катеринославській губернії вже мешкало 101088 євреїв.
Сільські єврейські громади були основою єврейського життя реґіону. Єврейські землеробські колонії Олександрівського і Маріупольського повітів, розташовані в степах, далеко від основних міських, вузлових центрів (залізничних станцій, доріг) зберігали традиції патріархального єврейського життя. На відміну від сільських, міські осередки єврейської громади Південного Сходу України внаслідок поліетнічності міських населених пунктів, швидкого розвитку промисловості активніше адаптувалися до процесів акультурації та модернізації.
Модернізація єврейської громади позначилася на характері зайнятості єврейського населення. Єврейське населення Південно-Східної України становило до 30% серед інтелігенції міського населення наприкінці ХІХ ст., понад 30% серед зайнятих у виробництві предметів особистого споживання, велика кількість євреїв були зайняті на шахтах і заводах. Проте, усе ж значна частина євреїв через політико-правові й економічні чинники традиційно опановувала торгівлю і ремесло. Після скасування кріпацтва певний відсоток російського й українського селянства був позбавлений землі і змушений йти на фабрики, але в єврейській громаді Південно-Східної України навпаки спостерігається процес виділення стійкого сільськогосподарського ядра.
Єврейське населення разом з представниками інших етносів (росіянами, українцями, німцями і багатьма іншими) брало активну участь у господарському розвитку Південного Сходу України, у становленні реґіону як головної паливно-металургійної бази Російської імперії.
Побут і громадське життя євреїв Південного Сходу України характеризувалися збереженням більшості ознак і особливостей єврейської традиції, замкнутістю і незалежністю від оточуючого населення. Але з кінця ХІХ ст. відбувається адаптація традиційних інститутів виховання й освіти до буржуазного характеру економічної системи імперії. Основною ознакою модернізації цих соціальних інститутів був синтез релігійних форм і методів із світськими. Свідченням свідомого, осмисленого прагнення до змін було те, що духовне керівництво єврейської громади реґіону (М.А. Огуз, рабин Дін та інші) цілеспрямовано запроваджувало реформи у національній освіті, спрямовані на професійну підготовку, вивчення російської мови, світських дисциплін у громадській школі.
Таким чином, відзначені трансформації у соціально-політичному, економічному та культурно-побутовому житті єврейського населення свідчать про його перехід від традиційного суспільства до індустріального в означений історичний період.
Вищевикладені висновки дозволяють авторові сформулювати наступні практичні та наукові рекомендації:
слід звернути особливу увагу на реґіональні, історичні особливості етнічних громад у процесі розробки законів України, державних і реґіональних програм, що стосуються національних меншин в Україні;
вважаємо за потрібне рекомендувати державним виконавчим органам проводити систематичний моніторинґ етнопроцесів в Україні з метою своєчасної корекції державної етнополітики, попередження конфліктів на етнічному ґрунті і формування у суспільстві толерантного погляду шляхом надання неупередженої інформації про єврейське населення;
для успішного здійснення програм, що стосуються етнокультурного відродження, необхідна фінансова підтримка держави;
результати дослідження доцільно використати при підготовці узагальнюючих публікацій з історії єврейського населення України, розвитку народів і національних меншин нашої країни.
| 