Проведене дослідження європейської інтеграції України в контексті її відносин з Російською Федерацією дає підстави для таких висновків. Бурхливі зміни протягом останніх десятиліть на європейському континенті ознаменували глобальні зрушення в Європі і світі в цілому. Спільні зусилля народів сходу та заходу континенту, в їх числі України та Росії, сприяли подоланню блокового протистояння та відкрили можливості для реального формування об’єднаної Європи і нарощування інтеграційних процесів й розширення географічних меж демократії (західно)європейського зразка як цивілізаційного поступу, до якого прагнуть приєднатися все більше число країн і народів континенту. Україна, здобувши незалежність, стала результатом і уособленням трансформаційних зрушень на континенті, тому закономірним було визначення нею своїми стратегічними цілями входження до європейського простору, утвердження демократії, верховенства прав людини та інших норм і цінностей, яких дотримуються у об’єднаній Європі. Відповідна політика офіційного Києва, визначені стратегічна мета і євроінтеграційний курс отримали не лише схвалення, але й конкретну підтримку Європейського Союзу, що об’єднує нині 27 держав континенту і в результаті останніх розширень якого Україна має майже одну п’яту свого державного кордону з цим об’єднанням. Динаміка і масштаби змін спричинили активізацію інтеграційних процесів в загальноконтинентальному масштабі, еволюцію концепцій і теорій європейської інтеграції, що існували і розробляються в Євросоюзі з урахуванням масштабів всього континенту і в контексті розширення взаємозалежності його складових. Вони відбивають реально існуючі потреби формування нового геополітичного розкладу в Європі і світі, а також прагнення до піднесення полюсу сили, який уособлює Європейський Союз. Різні підходи, пошуки концептуальних засад облаштування континенту відображають появу нових проблем і суперечностей вже в період постбіполярного розвитку Європи і вихід інтеграційних процесів на загальноконтинентальні географічні межі. Особливістю більшості концепцій є теоретичний пошук та обґрунтування оптимальних шляхів розв’язання конкретних і нагальних проблем розвитку європейського континенту, набуття ним нових якостей глобального актора в період сучасних змін в світі. У ЄС іде пошук найбільш прийнятних шляхів реалізації стратегічних завдань, визначених останніми договорами, а наявність великого кола концепцій щодо реформ механізму та інституцій співпраці покликана вирішити завдання як поглиблення інтеграції, так і варіантів розширення її на Схід та Південь, а також надати підстави для знаходження взаємоприйнятих рішень, в тому числі й стосовно перспектив України. Прагматизм і критичне осмислення пройденого шляху дозволяють знаходити компроміси з метою досягнення більш високого рівня економічного й політичного об'єднання європейських держав, посилення їх взаємодії в загально континентальних масштабах. Європейський Союз відводив і відводить важливу роль і місце Україні у своїй східноєвропейській політиці, свідченням чого є високий постійний політичний рівень взаємин, реальна допомога демократичним перетворенням, визнання за вітчизняною економікою ринкового статусу, включення до європейської стратегії сусідства та різнобічного сприяння досягнення Україною відповідних якісних характеристик і відповідності вимог до країн-аплікантів. Ефективність досягнення Києвом інтеграційної мети залежить від реальних, а не уявлюваних результатів демократизації і європеїзації українського суспільства, досягнення не лише соціально-економічних стандартів, а й неухильного дотримання європейських демократичних цінностей, правових норм й приведення вітчизняної політико-правової практики у відповідність з європейськими. Політологічний аналіз свідчить про неповну демократизацію українського суспільства, його політико-правової бази, судової системи, як рушійних чинників у досягненні високих європейських стандартів та забезпечення прав людини. Євроінтеграція України має розглядатися не лише як мета, але й як засіб широкої політики європеїзації суспільного буття в нашій країні. Виходячи із об’єктивних умов, а саме своєрідної «стратегічної паузи» Євросоюзу після його останніх розширень та передбачуваних інституційних змін, спрямованих на набуття ЄС відповідних якостей, а також з огляду на існуючі проблеми досягнення Україною високих стандартів об’єднаної Європи, нині імперативно постала необхідність коригування стратегічних засад і шляхів досягнення мети інтеграції до Європейського Союзу. Суть корекції засад досягнення стратегічної мети може пролягати у двох взаємопов’язаних напрямах: посилення курсу на досягнення відповідних критеріїв та стандартів демократичного розвитку і більш активного позиціонування у широких межах Великої Європи, спираючись на діяльність як на Заході, так і на Сході європейського континенту, оптимізуючи взаємодію з Росією. Для України, виходячи із засад цілісного обстоювання національних інтересів, найбільш вірогідним шляхом в реалізації стратегічної мети інтеграції в Європейський Союз постає такий, коли її зовнішня політика буде значно тісніше поєднуватися з поступом і потребами розвитку інтеграційних процесів на континенті в цілому, коли внутрішні перетворення твердо спиратимуться на справді європейську економічну політику, дотримання демократичних європейських норм і цінностей. Теоретичним підґрунтям такої реалістичної політики постають загальноконтинентальні виміри проблем та шляхи їх вирішення в Європі і в світі. Саме парадигма Великої Європи повертає Україні її природне місце в центрі загальноєвропейських процесів, надає можливості природного об’єднуючого ланцюга, системоутворюючої ланки. Головними вимогами та перевагами формування цілісної стратегії взаємовідносин України з Європейським Союзом та Російською Федерацією є піднесення її рівня впливу разом з цими визначальними гравцями сучасної Європи, а теоретичною базою є загальноєвропейські доктрини і загально континентальні характеристики. Дієвими засобами реалізації такої політики можуть стати систематизація існуючих проблем взаємин України та РФ з Євросоюзом, виявлення тенденцій процесу поглиблення взаємовідносин у формуванні спільних просторів (в економічній, енергетичній сфері, галузях науково-технічного й освітнього співробітництва) та посилення євроінтеграційних перспектив України шляхом створення зони вільної торгівлі, спільної діяльності у зміцненні транскордонних відносин. Україна має систематизувати й об’єднати підходи Євросоюзу до поглиблення міжнародного політичного співробітництва у напрямі політичної асоціації, які впливають на розробку Європейської політики сусідства ЄС до держав-аплікантів і держав партнерів. Першими кроками у даному напрямі може стати: інституціалізація механізму приєднання України до відповідних зовнішньополітичних рішень і заяв Євросоюзу, а також наступна участь з правом дорадчого голосу на відповідних форумах Євросоюзу. Українська дипломатія має більш активно використовувати селективний підхід до країн-членів Євросоюзу, сприяючи росту заангажованості політичної еліти і громадян й тим самим формуючи потужну проукраїнську підтримку. |
