1. Попри те, що в сучасному світі можна нарахувати десятки інтеграційних об'єднань з різним ступенем інтенсивності взаємодії, тільки Європейський Союз є унікальним прикладом втілення глибоких процесів інтеграції, які призвели до перерозподілу владних повноважень на різних ступенях політичної відповідальності. ЄС, який пройшов усі логічні етапи інтеграції, є моделлю глибокого взаємопроникнення політичних і економічних систем держав-членів. Сучасний етап європейського будівництва створює організаційні рамки для зародження і становлення нового етапу розвитку Новоєвропейської цивілізації, що знаходить втілення в формуванні "нової редакції" "європейської ідеї". 2. У різні часи ідею об'єднання Європи прагнули практично реалізувати імператори і диктатори, однак її успішне втілення стало можливим лише за умов використання демократичних методів та підходів. Паралельно ідея європейської єдності теоретично розроблялася і відстоювалася в працях філософів, знайшла втілення в художній літературі і духовній спадщині. Вона ґрунтується на принципах безсумнівної культурної та цивілізаційної спорідненості та єдності європейців і проходить скрізь всю історію європейських народів. В їхній суспільній свідомості простежується почуття "європейської ідентичності", яке базується на основі глибоко вкорінених спільних "європейських цінностей". 3. Використання в політичному дискурсі категорій "європейської ідентичності" і "європейських цінностей" показує, що цивілізаційний елемент є перманентно присутнім у відносинах європейських та низки інших країн як з ЄС, так і з НАТО. Останні фази розширення ЄС та НАТО на Центральну і Східну Європу з точки зору цивілізаційного підходу варто розцінювати як закономірний етап повернення народів цих країн у єдину європейську "родину". Проте варто зазначити, що останнім часом спостерігається значне посилення уваги до цілеспрямованої пропаганди "спільних європейських цілей та цінностей". Це знаходить втілення в освіті, офіційній пропаганді, відзначенні спільних свят, спрямуванні наукових досліджень, тощо. Таким чином, "європейська ідея", яка активно пропагується й поза межами ЄС, зокрема в країнах-кандидатах, має ширші просторові межі поширення в порівнянні з економіко-бюрократичними механізмами Європейського Союзу. Водночас воєнно-політичні структури та механізми ЄС, а також участь держав-членів у спільних воєнно-політичних та воєнних програмах є і досі елементом, який визначається згодою держав-членів, сформульованою на національно-державному рівні. Ця сфера має найвужче поширення порівняно з гуманітарно-цивілізаційною ("європейська ідея") та сферою економічної та політичної інтеграції (на рівні Європейських Співтовариств), яка визнається як базовий елемент взаємодії країн-членів інтеграційного угруповання. Таким чином, головна тенденція на рівні "чистого експерименту" полягає в співпадінні членства в НАТО і ЄС, яке означало б рівномірність поширення цивілізаційної спільноти з чинними інституційними механізмами. Однак на практиці спостерігається відмінність позицій низки середніх та малих держав, які поділяють спільні європейські цінності, проте беруть обмежену участь або повністю уникають участі у воєнно-політичних і воєнних програмах. Проте ця автономність поведінки окремих держав-членів західноєвропейських інституцій істотно не впливає на загальний перебіг інтеграційних процесів. 4. Цивілізаційний підхід дозволяє глибше зрозуміти загальні особливості європейської та трансатлантичної політики держав Західної Європи. Виходячи з методології цивілізаційної теорії С.Хантінгтона, а також цивілізаційної концепції Ю.Пахомова, Ю.Павленка та С.Кримського, активна зовнішня політика Німеччини та Франції зумовлена "серцевим" становищем цих держав у Західній Європі (зокрема спорідненість підходів цих країн до європейських та глобальних проблем в 2003 р. призвела навіть до появи ініціативи об’єднання Франції та ФРН у єдину державу). Така провідна роль Франції та Німеччини пояснює їх активну європейську політику та статус "держав-локомотивів" європейської інтеграції. Саме ці країни разом з багатьма пізнішими членами ЄС із числа малих та середніх держав є найбільшими протагоністами "європейської ідеї". Відтак можна прогнозувати, що саме Франція та ФРН здійснюватимуть найбільш активний інституціональний вплив на посилення цивілізаційної однорідності в рамках Європейського Союзу. Обережну політику Великої Британії та її особливі відносини з США значною мірою можна пояснити тим, що вона завжди відносилася до периферії Новоєвропейської цивілізації (причому не тільки географічно), а з іншого - слугувала провідною ланкою трансатлантичних зв’язків у загальноцивілізаційному вимірі. 5. В сфері воєнно-політичного співробітництва, НАТО як міжнародну воєнно-політичну організацію можна вважати структурним уособленням системи, на яку покладено функції воєнно-політичного співробітництва в загальному вимірі Новоєвропейсько-Північноамериканської цивілізації, тоді як ЄС виконує функції ключового органу воєнно-політичного співробітництва в рамках європейської складової Новоєвропейсько-Північноамериканської цивілізації. 6. Невідповідність "цивілізаційної ідентичності" та членства в міжнародній організації, яка відповідає за воєнно-політичне співробітництво на просторі певної цивілізації, ілюструє досвід Туреччини - члена НАТО і кандидата в члени ЄС. Саме невідповідність "європейській ідентичності" є чинником, який ускладнює відносини Туреччини з ЄС та, частково, з НАТО. Подібна ситуація частково спостерігається і у відносинах Росії та України з країнами та міжнародними політичними організаціями євроатлантичного простору. |
