1. Формування та реалізація європейської політики Австрії, що розуміється автором як політика Австрії щодо європейських інтеграційних структур, є результатом дії комплексу внутрішніх чинників та явищ, до найбільш суттєвих з яких слід віднести механізми досягнення міжпартійного та міжгрупового консенсусу в умовах парламентської форми правління, специфіку партійної системи та зовнішньополітичних позицій австрійських партій, особливості зовнішньоекономічних зв’язків Австрії та нормативно закріплений статус постійного нейтралітету. Система ухвалення зовнішньополітичних рішень у Австрії подібна до інших парламентських демократій. Специфіка полягає у надзвичайно тісному взаємозв’язку партій із суспільством і його структурами та існуванні комплексу формальних та неформальних механізмів, відомого як «консоціаційна» демократія, що змушує урядові партії досягати консенсусу з принципових державних питань та залучати до цього опозицію. Важливим аспектом цієї системи є відносна самостійність міністрів за обмеженості повноважень федерального канцлера, наслідком чого є широка сфера компетенції Федерального міністерства закордонних справ – головного центру прийняття зовнішньополітичних рішень у Австрії. Особливості суспільно-політичного розвитку Австрії обумовили наявність відносно стійких зовнішньополітичних позицій провідних австрійських партій, відмінність між якими обумовлювалася різницею їхньої соціальної та ідеологічної основи і полягала насамперед у різному баченні характеру відносин Австрії з європейськими та євроатлантичними інтеграційними структурами та місця статусу постійного нейтралітету в європейській політиці країни. Ключовим елементом європейської політики Австрії Соціал-демократична партія Австрії тривалий час вважала статус постійного нейтралітету. Однак під впливом змін у зовнішньому оточенні та внутрішньопартійних трансформацій СПА поступово лібералізувала свою позицію з цього питання, що стало важливою передумовою вступу Австрії до ЄС та її активної участі у поглибленні та розширенні європейської інтеграції. На сьогодні СПА посідає помірковані проєвропейські позиції. Австрійська народна партія є найпослідовнішим прихильником європейської інтеграції Австрії, що визначається ключовим чинником розвитку австрійської економіки та збереження Австрії у західному ареалі. Протягом «холодної війни» АНП стримано ставилася до постійно нейтралітету та виступала за його максимально вузьке тлумачення. Із входженням Австрії до ЄС АНП активно підтримала процеси поглиблення європейської інтеграції, у т.ч. у воєнно-політичній сфері. Найпринциповішими позиціями Вільної партії Австрії є негативне ставлення до постійного нейтралітету та підтримка вступу Австрії до НАТО. Її позиція щодо інтеграції Австрії до ЄС зазнавала кардинальних змін, обумовлених насамперед внутрішньопартійними чинниками. На сьогодні ВПА підтримує процеси поглиблення та територіального розширення європейської інтеграції, однак наполягає на пріоритетності національних інтересів перед загальнокомунітарними. Значний вплив на формування європейського курсу Австрії справляють представники австрійської економіки, що має суттєвий експортний та інвестиційний потенціал і практично повністю орієнтована на ринки країн ЄС. Важливим засобом такого впливу є система «соціального партнерства», що дозволяє доволі ефективно доводити інтереси ділових кіл до відома осіб і установ, що приймають рішення. Протягом практично всього післявоєнного періоду ключовим елементом європейської політики Австрії був статус постійного нейтралітету. Кардинальні зміни у зовнішньому оточенні Австрії викликали дискусію щодо змісту цього статусу в нових умовах та необхідності його збереження як основи європейської політики країни. Особливого значення вона набула із посиленням військово-політичного виміру ЄС і на сьогодні не завершена. Враховуючи характер нормативного закріплення постійного нейтралітету та його підтримку населенням, рішення про відмову від нього може бути прийняте лише в разі консенсусу провідних політичних сил. 2. Ключове місце Європейських Спільнот у європейській політиці Австрії до 1995 р. обумовлене насамперед тісними економічними зв’язками Австрії з країнами-членами ЄСп. Головними чинниками політики Австрії щодо ЄСп у цей період слід вважати особливості міжнародних відносин у Європі, динаміку інтеграційних процесів у межах ЄСп, ставлення до євроінтеграційних кроків Австрії з боку провідних країн ЄСп, партійний склад федерального уряду, трансформації позицій австрійських партій та тлумачення статусу постійного нейтралітету австрійськими юристами. Переведення дискусії щодо членства Австрії у ЄСп у практичну площину на початку 1980-х років та відмова від подальшої реалізації політики глобально орієнтованого активного нейтралітету були пов’язані з початком формування Спільного ринку ЄСп, що суттєво загрожувало конкурентоспроможності австрійської економіки, утворенням Європейської економічної зони, що передбачало інкорпорування Австрією близько 2/3 aquis communautaire за відсутності можливостей впливати на їхній зміст, кризою успішної австрійської економічної моделі, завершенням одноосібного правління СПА, її поступовим переходом на проєвропейські позиції тощо. Ключову роль у цьому процесі відіграли представники австрійської економіки, які через систему «соціального партнерства» ініціювали відповідне обговорення та тиснули на найвпливовіші політичні партії. Подання Австрією заяви на вступ до ЄСп у 1989 р. стало наслідком усвідомлення правлячою коаліцією неможливості реалізації економічних та політичних інтересів Австрії без повноцінного членства в Європейських спільнотах з огляду на зростаючу залежність від процесів, що відбувалися в межах ЄСп. Головними передумовами цього рішення стали внутрішньокоаліційний компроміс щодо застереження про нейтралітет та відсутність заперечень проти інтеграції Австрії в ЄСп з боку СРСР. Водночас лібералізацію позиції СРСР автор вважає лише одним з чинників, що сприяв наближенню Австрії до ЄСп, оскільки принципове рішення про входження до ЄСп було прийняте насамперед під впливом економічних чинників і до завершення «холодної війни». Зазначені висновки мають бути враховані при розробці євроінтеграційної стратегії України, яка, на думку автора, повинна ґрунтуватися передусім на об’єктивному аналізі переваг і недоліків членства в ЄС для економіки України, а вже потім для її політичного статусу, безпеки, просторової та культурно-цивілізаційної самоідентифікації. 3. Завдяки високому рівню соціально-економічного розвитку та інкорпоруванню більшої частини aquis communautaire Австрія стала найбільш підготовленим кандидатом на вступ за всю історію розширення ЄС, що суттєво полегшило переговори. Це, а також значний фінансово-економічний та інвестиційний потенціали Австрії, її стратегічне територіальне розташування, можливість набуття ЄС додаткових можливостей у відносинах з ЦСЄ тощо надавали Європейському Союзу значних переваг від вступу Австрії. Однак наведене не дозволило Австрії як країні з незначними зовнішньополітичними ресурсами відстояти більшість висунутих у поданій заявці застережень, зокрема щодо вантажного транзиту та торгівлі нерухомістю в альпійських регіонах, сільського господарства. Наслідком цього стало швидке завершення переговорів і одностороннє прилаштування політики у відповідних сферах до норм і стандартів ЄС. Особливості австрійської системи державного управління, свідома політика правлячих кіл із замовчування недоліків членства у ЄС, неспроможність ВПА об'єднати навколо себе противників такого кроку та інші чинники обумовили відсутність у Австрії консолідованої опозиції щодо вступу до ЄС. 4. Активізація зусиль з розбудови спільної зовнішньої, безпекової і оборонної політики ЄС та трансформація характеру зовнішніх загроз Австрії викликали серйозну внутрішню дискусію щодо подальшої долі постійного нейтралітету та участі країни у воєнно-політичних структурах, що відбувалася насамперед у межах обговорення Доповіді про варіанти політики оборони та безпеки Австрії (1996 р.) та Доктрини оборони та безпеки Австрії (2002 р.). Під час цієї дискусії провідним партіям не вдалося досягти цілковитої єдності щодо концепції подальшої політики оборони і безпеки країни та місця у ній постійного нейтралітету. Існуюча на сьогодні доктрина є відображенням насамперед позиції АНП та ВПА. У той же час кроки, здійснені коаліціями СПА-АНП та АНП-ВПА (підписання та ратифікація Амстердамського договору та договору про Конституцію ЄС та деякі конституційні зміни), свідчать про те, що на сучасному етапі австрійська політична еліта головним принципом політики оборони і безпеки розглядає солідарність у межах ЄС. Це позбавляє Австрію можливості виконувати вимоги, що накладає статус постійного нейтралітету. Отже нині Австрія може розглядатися виключно як позаблокова країна. Збереження постійного нейтралітету де-юре обумовлене насамперед підтримкою його населенням, відсутністю консенсусу щодо його усунення між провідними партіями й відповідних вимог з боку ЄС, можливістю посилатися на цей статус для уникнення участі Австрії у бойових діях тощо. Скасування цього статусу та вступ Австрії до НАТО у середньостроковій перспективі слід вважати малоймовірними. 5. Політика Австрії щодо країн Центральної та Південно-Східної Європи у 1990-х рр. орієнтувалася переважно на жорстко прагматичне обстоювання власних інтересів та розширення економічної присутності, що виявлялося як у двосторонніх відносинах, так і під час переговорів щодо вступу країн ЦСЄ до ЄС. Подеколи така політика створювала напруженість у взаємних відносинах та загрожувала загальмувати розширення ЄС. Криза між Австрією та 14 країнами ЄС 2000 року та загроза дипломатичної ізоляції країни в Європі змусили Австрію переглянути не лише підходи до відносин з країнами ЦСЄ, а й політику щодо Європейського Союзу. Всупереч прогнозам криза посилила прагнення Австрії довести свою відданість європейським цінностям та європейському інтеграційному проекту загалом, що виявилося у підвищенні її активності в інституціях ЄС та сприятливішому ставленні до розширення і поглиблення інтеграції у межах ЄС. Безпосереднім наслідком кризи 2000 р. став пошук Австрією надійних партнерів з-поміж країн-членів ЄС та країн-сусідів, метою чого слід вважати отримання додаткових засобів реалізації національних інтересів Австрії як невеликої держави та поліпшення її міжнародного іміджу. Найяскравіше зазначені зміни виявилися в ініційованому Австрією «регіональному партнерстві» з країнами Центральної та Східної Європи, головним завданням якого є колективне представлення та захист інтересів країн-учасниць на рівні ЄС, інтенсифікація взаємного співробітництва тощо. «Регіональне партнерство» активно використовується Австрією для наближення до ЄС країн Балканського півострова, вступ яких до ЄС є однією з важливих цілей європейської політики Австрії. Формат партнерства та можливість залучення до нього країн, що не є членами ЄС, надає Україні можливість використати цей механізм співробітництва для реалізації своїх інтересів як у межах регіону ЦСЄ, так і на рівні ЄС. Австрія загалом прихильно ставиться до наближення України до ЄС, однак її позиція щодо вступу України залежатиме насамперед від соціально-економічної ситуації в Австрії. 6. Характер участі австрійських представників у підготовці Конституції ЄС засвідчив, що Австрія на сьогодні є одним з найбільших прихильників поглиблення європейської інтеграції, водночас вона прагне зберегти свою ідентичність та рівень представництва в керівних органах ЄС. Для захисту своєї позиції Австрія використовує колективний тиск на ключових гравців у межах ЄС, узгоджуючи позиції як у межах «регіонального партнерства», так і з іншими невеликими країнами-членами. Такий спосіб обстоювання інтересів Австрії як невеликої держави у межах ЄС слід на сьогодні вважати провідним. Таким чином, вступ до ЄС справив суттєвий вплив на напрями, методи і засоби здійснення європейської політики Австрійської республіки та усвідомлення нею свого місця в Європі. Кардинально змінилася парадигма австрійської зовнішньої та європейської політики у бік відходу Австрії від особливого шляху на міжнародній арені на користь солідарної участі у функціонуванні Європейського Союзу, його територіальному та функціональному розширенні. Водночас Австрія доволі активно прагне зберегти механізми своєї участі у формуванні комунітарної політики, розширити свій вплив у регіоні ЦСЄ тощо. Таким чином, із одностайною ратифікацією Федеральними зборами Австрії Договору про Конституцію ЄС практично завершився період «європеїзації» Австрії та її європейської політики, що розпочався із розгортанням дискусії щодо членства в ЄС на початку 1980-х років. | 