1. Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити ряд висновків та рекомендацій методологічного, теоретичного та науково-практичного спрямування. Кожна стратегія розвитку підприємства передбачає визначені темпи зростання обсягів ринку і, відповідно до цього, обсягів виробництва, шляхів зростання конкурентоспроможності продукції та відповідної політики розвитку основного виробництва. При цьому масштаби та можливості фінансування впливають на ефективність сукупної економічної діяльності. Таким чином, потенційні можливості підприємства та можливість їх реалізації залежать від фінансової стратегії підприємства. 2. Фінансова стратегія визначає можливості залучення фінансових ресурсів підприємства (внутрішніх та зовнішніх) та напрями використання фінансових потоків з метою забезпечення реалізації загальної стратегії розвитку підприємства. Фінансові потреби визначаються потребами стратегій розвитку підприємства: поточні для поповнення обігових коштів та потреби у довгостроковому фінансуванні для удосконалення існуючих виробничих процесів, впровадження новітніх технологій виробництва, менеджменту, маркетингу. Це передбачає різні варіанти фінансування та різний вплив в майбутньому на фінансовий стан підприємства. 3. Підприємства харчової промисловості є одними із основних споживачів кредитних ресурсів у країні (18,2% кредитів, наданих промисловим підприємствам). Темпи приросту кредитування підприємств харчової промисловості значно виросли за останній рік – на 73,2%, а за період, що розглядається, сума одержаних кредитів збільшилась майже у 2,5 раза, але якість використання кредитів погіршилась, про що свідчить погіршення відносних показників використання позикових коштів. Рентабельність позикового капіталу на підприємствах харчової промисловості значно нижча, що викликано необхідністю зменшення рівня рентабельності виробництва продуктів харчування для підтримання попиту населення на продукти харчування на достатньому рівні. 4. Реалізація фінансових стратегій, які передбачають залучення зовнішніх джерел фінансування, пов’язані з процедурою оцінки кредитоспроможності позичальника. Єдиної методики оцінки кредитоспроможності позичальника на сьогодні не існує. Враховуючи специфіку діяльності підприємств харчової промисловості, яка заключається в яскраво вираженій сезонності, значній матеріалоємкості виробництва пропонується включити до складу показників, що характеризують рівень кредитоспроможності підприємств харчової промисловості, коефіцієнти оберненості оборотних активів та термін їх обертання через питому вагу окремих видів оборотних активів та обсягів випуску продукції протягом 1 доби. Дані показники дають можливість оцінити ефективність використання оборотних коштів, якість управління оборотними активами та з’ясувати реальну потребу у додаткових фінансових коштах. 5. Проведений аналіз фінансового стану підприємств харчової промисловості та їх кредитоспроможності дав можливість визначити особливості формування поточних фінансових потреб та виникнення ризиків, які виникають при залученні зовнішнього фінансування на підприємствах галузі із урахуванням виробничих особливостей, особливостей споживання та реалізації продукції. 6. Дослідження підтверджують, що кредитоспроможність підприємств харчової промисловості значно знижується у зв’язку із відсутністю високоліквідного майна, яке може виступати заставним об’єктом при підписанні кредитної угоди. Основні засоби підприємств харчової промисловості мають значну ступінь зношеності (по окремих підприємствах до 60 %), товарно-матеріальні запаси мають обмежені строки зберігання, або ж їх вилучення призводить до дестабілізації діяльності підприємства, цінні папери підприємств не мають високого ступеню ліквідності. Все це являється причиною завищених вимог банківських установ щодо заставної вартості обєктів. 7. Цілі при здійсненні операцій кредитування у кредитора і позичальника суттєво різняться. Якщо для позичальника головними критеріями одержання позики можуть виступати: мінімізація вартості кредитних ресурсів, своєчасність їх надходження та вплив на фінансову стійкість підприємства, то для позикодавця – це мінімізація ризику, своєчасність повернення та забезпечність кредиту. З метою уніфікації підходів до обгрунтування вартості застави доцільною була б розробка методики вибору та оцінки вартості об’єктів застави, яка б давала можливість підприємствам реально оцінювати свої позиції і в певній мірі усунути суб’єктивізм, притаманний кредитним відносинам. 8. Частковим вирішенням проблем, пов’язаних із процесом кредитування підприємств харчової промисловості, може бути створення на галузевому або регіональному рівні фондів взаємного кредитування- добровільних об’єднань підприємств з метою акумулювання вільних грошових коштів підприємств-учасників і подальшим наданням їх в позику. Основними перевагами організації даних фондів є: невисокий коефіцієнт покриття застави, нижча, аніж на ринку кредитних ресурсів ставка відсотку, доступ до об’єктивної інформації про стан бізнесу позичальника та конкуренцію на ринку. Реалізація зазначених заходів дозволить активізувати процес стратегічного розвитку підприємств харчової промисловості з використанням зовнішніх джерел фінансування. Це сприятиме успішному вирішенню проблем, пов’язаних із розширенням масштабів промислового розвитку підприємств, розширенням ринків збуту, підвищенням конкурентоспроможності продукції. |