У висновках дисертаційної роботи підводяться підсумки та узагальнюються дослідження в цілому, а також вказуються перспективи і напрямки подальшої розробки проблеми. Результати дослідження конкретизовано в наступних положеннях: 1. Військово-професійна проблематика є складовою загальної професійної проблематики і належить до основних проблем соціальної філософії як безпосередньо пов’язана з основами суспільної життєдіяльності. Її становлення і розвиток органічно взаємопов’язаний з історичним процесом і набуває подальшого розвитку в ході перетворення людини в активного суб’єкта історичного розвитку. Військово-професійна проблематика значною мірою активізується в умовах соціальних трансформацій та кризових етапів. Військова праця виступає основою військової професіоналізації, яка, в свою чергу, об’єктивно є залежною від рівня розвитку суспільства. Держава визначає соціально-політичну спрямованість процесу професіоналізації військової діяльності, що знаходить своє відображення у воєнній доктрині, а також визначає модель формування військового професіонала. Особистість військового професіонала відрізняється від інших особливістю інтересів та обов’язків у соціальній та інших сферах життєдіяльності суспільства, опосередкованих статусом і функціональним призначенням збройних сил як соціального інституту; специфікою військово-професійної діяльності, яка полягає у використанні засобів збройного насильства; високим ступенем регламентації життєдіяльності, що, у свою чергу, відображається на змісті основних соціально значущих якостей військовослужбовців. Особистість військового професіонала розглядається як певний соціальний (соціально-професійний) тип особистості, як сукупність властивостей особистості, що виражає належність особистості до певної військово-професійної соціальної групи. Формування особистості військового професіонала західних країн постає складним і суперечливим процесом набуття та трансформації індивідуальних соціокультурних і соціально-типологічних якостей соціуму, соціально-професійних груп і відповідної ментальності для реалізації індивідуальних і суспільних життєвих стратегій. Запропоновано нове визначення поняття „військовий професіонал”, який є значущою фігурою в суспільстві і має високий соціальний та професійний статус. Він виступає носієм професіоналізму, а професіоналізм матеріалізується в діях військового професіонала. Встановлені чинники, які впливають на формування особистості військового професіонала. Це, по-перше, особливості військової діяльності; по-друге, типи армії, що визначаються принципом комплектування; по-третє, моделі військового управління, які визначають механізм формування парадигми військової освіти. 2. У результаті соціального-філософського дискурсу проблеми формування особистості військового професіонала доведено, що в умовах трансформації всіх сфер життєдіяльності соціуму почалася трансформація поглядів західних учених на проблему формування особистості військового професіонала. Західна парадигма постійно збагачується новим змістом, детермінованим як сучасними тенденціями в розвитку соціуму, так і вдосконаленням озброєння та військової техніки, еволюцією воєн і військового мистецтва. Проведення компаративного аналізу моделей військового управління дозволило встановити, що у військовій сфері склались певні моделі військового управління: „англо-саксонська модель” із принципом децентралізованого управління та „пруська модель”, яка ґрунтується на принципі централізованого управління. Вони на потребу забезпечення армії професійними кадрами детермінують моделі військової освіти. Самі ж моделі військового управління народжуються як наслідок визначення типу суспільства. Пошук оптимальної моделі військового управління виступає рушійною силою кардинальних змін у царині зарубіжного військового будівництва загалом та у царині військової освіти, зокрема. Модель військового управління виступає визначальним принципом у механізмі формування парадигми військової освіти. На підставі компаративних аналізів військової діяльності та військової освіти визначено провідні тенденції та особливості формування особистості військового професіонала провідних західних країн. Доведено залежність розвитку військової освіти від типу армії та існуючої в ній моделі військового управління; характер прояву особливостей військової діяльності детермінований способом комплектування армії. Цей аналіз дозволив дослідити різні особливості військової діяльності і з’ясувати, в яких типах армій вони протистоять один одному, а в яких – виявляються разом. Прояв особливостей військової діяльності в Україні має риси одиничного та загального, а тому повністю приймати або ігнорувати досвід інших країн навряд чи виправдано. Лише творче осмислення досягнень армій інших країн дозволить вийти на головні напрями у пошуках пріоритетів для Збройних Сил України. 3. Соціально-філософська рефлексія сутності та змісту процесу формування військового професіонала має конкретно-історичну модифікацію, обумовлену політичними, економічними, соціокультурними, суто військовими, технічними й технологічними чинниками розвитку суспільства та її важливого соціального інституту – армії. Під впливом глобалізаційних процесів трансформується ієрархія детермінант в системі чинників формування особистості військового професіонала. Системний підхід дозволив висвітлити систему військової освіти як підсистему загальнодержавної системи освіти та як таку, що перебуває в постійному розвитку й взаємодії з оточуючим середовищем та іншими соціальними системами. Соціально-філософський аналіз дозволив визнати військову освіту провідних західних країн доволі гнучкою й здатною у досить обмежений термін змінюватись відповідно до нових динамічних вимог реалій. Система військової освіти має, з одного боку, цільову спрямованість на успішне отримання освіти вищого професійного рівня, а з другого – на всебічний розвиток й саморозвиток особистості; система військової освіти, що існує є цілісний, безперервний, досить ефективний та прагматичний процес. У всьому світі спостерігається зміна як самого поняття „військова освіта”, так і вимог до системи військової освіти, які зумовлені такими чинниками. По-перше, високотехнологічна зброя і способи ведення бойових дій, а також поширення масштабів використання збройних сил за межами національної території, гостро ставлять питання про необхідність підготовки високоосвічених офіцерів. Вирішальною тут є ефективність системи освіти. По-друге, виникнення нових знань і технологій обумовлює появу нових військових професій і фахів, що призводить до зміни показників престижу військових професій, а також до флуктуацій щодо військово-професійної орієнтації на офіцерські професії. По-третє, специфіка офіцерської кар’єри постійно вимагає засвоєння нових спеціальностей, спеціалізації та підвищення кваліфікації. Це, в свою чергу, спонукає офіцерів до неухильного дотримання принципу: „Навчатися протягом усієї служби”. По-четверте, поширення географічної мобільності офіцерів веде до розриву соціальних зв’язків, що загострює проблеми соціалізації мілітарного соціуму. А тому, набувають актуальності питання про роль освіти у соціалізаційному контексті. 4. Соціальний механізм формування особистості військового професіонала західних країн постає як механізм дії законів і являє собою спосіб реалізації об’єктивних законів функціонування та розвитку суспільства, збройних сил, взаємозв’язку армії та суспільства, загального формування та розвитку особистості, взаємозв’язку особистості зі світом. З метою осмислення дії цього механізму саме у військовому середовищі, здійснено спробу порівняльного аналізу систем цивільної та військової освіти, висвітлено особливості їх прояву. Розкрито складові соціального механізму формування особистості військового професіонала в військово-освітньому західному середовищі. 5. Система військової освіти України вимагає прискореного реформування, з урахуванням світового досвіду та вимог сучасності. Така мета передбачає виконання деяких завдань у сфері військової освіти, головними з яких вважаємо такі: розвиток військової освіти повинен випереджати військову практику; кожний етап змін у військовій справі повинен знаходити певне віддзеркалення у військовій освіті; випереджений розвиток військової освіти передбачає спирання на наукове прогнозування розвитку військової справи. Акцентовано увагу на консерватизм у підготовці військових фахівців, розглянуті сучасні тенденції в системах військової освіти провідних західних країн. Узагальнені основні недоліки в системі національної системи військової освіти. Підкреслено органічний взаємозв’язок, що існує між загальним станом освіти в Україні та негативними явищами і тенденціями, що існують в системі військової освіти. Обґрунтовано основні шляхи імплементації засад західної парадигми формування військового професіонала у систему військової освіти Збройних Сил України. 6. Результати дослідження складають певну методологічну базу для подальшого теоретичного дослідження соціально-філософських проблем розвитку особистості військового професіонала. Одержані результати можуть бути використані при обґрунтуванні та розробці теоретичних засад освітньої, гуманітарної та соціальної політики у Збройних Силах України, з подальшою пропозицією про внесення коректив у Концепцію військової освіти в Україні та Концепцію гуманітарного та соціального розвитку Збройних Сил України. Положення й висновки дисертації можуть певною мірою послужити теоретичною і практичною базою при виробленні перспективної стратегії й тактики реформування Збройних Сил України з урахуванням передового західного досвіду. Вони можуть бути використані в науково-дослідній, навчально-педагогічній й практичній діяльності військових навчальних закладів України. Отримані результати можуть знайти застосування в процесі викладання курсів філософії, спецкурсів та окремих тем курсів культурології, соціології, психології та педагогіки, теорії військового керівництва. |
