Основні результати дисертації конкретизовані у таких положеннях: 1. Під освітою розуміється складне багатопланове явище, що представляє собою єдність чотирьох аспектних характеристик: цінність, система, процес, результат, таким чином, поняття освіта доповнюється аксіологічним і системним змістом. Освіта сприймається як певного роду «інтенсифікатор» розвитку інтелекту окремої особи, і відтворювання суспільного інтелекту, під яким розуміється єдність культури, науки, освіти, сукупний розум суспільства, управління майбутнім збоку суспільства. 2. Сучасна західна парадигма освіти сформувалася як сукупність характерних ознак та форм у процесі закономірного розвитку та трансформації освітніх парадигм у історичному дискурсі, що випливає з уявлень про теорію освіти як практичну площину філософії, а освіту як соціальний інститут. На основі аналізу провідних філософських ідей раціоналізму, натуралізму, томізму, прагматизму, екзистенціалізму, аналітичної філософії та постмодернізму було встановлено, що філософської рефлексії піддавалися вимоги самобутніх епох до образа людини і зміни моральних цінностей соціокультурних систем, що спричиняло появу концептуальних теорій, які формували значеннєве ядро освітніх парадигм і які було реалізовано в освітні практики, що відрізнялися за освітніми цілями, принципами, методами. Імплементація різних аспектів вихідних філософських ідей в різноманітні освітні інтерпретації у контексті соціокультурної динаміки сприяла одночасно й збереженню основних філософсько-антропологічних ідей, й видозміні їх при формуванні нових парадигм освіти. 3. В рамках сучасного західноєвропейського та північноамериканського освітнього простору співіснують дві взаємозалежні та взаємопроникаючі парадигми освіти: репродуктивно-консервативна та прогресивно-гуманістична. Центральними елементами дисциплінарної матриці репродуктивно-консервативної парадигми є стандартизованість, академічність навчання, упорядкованість знання, сцієнтична спрямованість, у той час, коли елементами дисциплінарної матриці прогресивно-гуманістичної парадигми освіти є культуроцентричність, ціннісна та особистісна орієнтація. Репродуктивно-консервативна освітня парадигма ґрунтується на ідеї збереження консервативної ролі освіти, яка спрямована на передачу молодому поколінню найбільш універсальних елементів культури людської цивілізації. Для даної парадигми характерний предметоцентристський підхід, який розробляється з урахуванням ідей когнітивного навчання, метою якого є розумовий розвиток особистості, що розглядається як послідовний процес розуміння, застосування, аналізу і синтезу навчального матеріалу. Прогресивно-гуманістична освітня парадигма пропонує нові орієнтири освіти, які тісно пов’язані з особистісними смислами, життєвими цілями, задачами, ціннісними орієнтаціями людей, з поняттям етики і моралі, можливістю реалізації різних тенденцій в розвитку суспільств, культур, міжнародних відносин, світоглядів; вона «вбудовує» освіту в життєві потреби особистості і суспільства, проголошуючи ядром базових домінант освіти такі гуманістичні цінності як відповідальність за загальнозначущі цінності, вільне ціннісне самовизначення, компетентність, освіченість, гуманний спосіб життя, вона орієнтується на стійкий світовий розвиток, усвідомлення особливостей соціокультурної ситуації і введення в механізм розвитку освіти нового типу раціональності. Особливість сучасної освітнього простору полягає не в боротьбі й запереченні репродуктивно-консервативної та прогресивно-гуманістичної парадигм, а в їх поєднанні, взаємному доповненні і узгодженні в єдиному освітньому процесі, на основі чого можлива побудова соціально-філософської концепції нової освітньої парадигми ХХІ століття. 4. Аналіз сучасних освітніх парадигм дозволяє зробити висновок, що до базових домінант сучасної освіти, принциповими тенденціями якої є ціннісна й особистісна орієнтованість, відносяться: глибинно-смислове розуміння всесвіту людиною як суб’єктом космосогенезу, яке приходить на зміну поверхнево-наочному освоєнню світу, що є закономірним підсумком розвитку освітнього мислення людини; переосмислення загального погляду на освіту в напрямі все більш глибокого розуміння її як культурного процесу, зміст якого проявляється в гуманістичних цінностях і культурних формах взаємодії його учасників; зміна уявлення про особистість, яка в сучасних умовах наділяється такими властивостями, як схильність до вибору, рефлексії, саморегуляції, самооцінці та ін., у зв’язку з чим міняється і її роль в освітньому процесі – особистість стає його системотворною основою. Домінуючою задачею освіти стає підготовка громадянина, який належить певному соціуму, культурі, історичній епосі, тому культурний контекст розглядається як основа системи освіти в цілому і як умова реалізації ціннісно- й особистісно-орієнтованого підходу в освіті. Магістральною концепцією розвитку освіти стає створення культуроцентристської моделі освіти, яка наголошує на цілісному розумінні людиною свого істинного призначення в навколишньому світі, що робить можливим формування нового менталітету, на основі якого зможуть бути побудовані нові ноосферні пріоритеті, здатні сприяти сталому розвитку суспільства, збереженню суспільного гомеостазису та людську цивілізацію. 5. Згідно з логікою суспільного розвитку одними із самих кардинальних викликів, з якими зіткнулася освіта за всю свою довгу історію, стали світові тенденції глобалізації та інформатизації, переходу до суспільства, заснованого на знаннях. Могутня тенденція глобалізації вбирає в себе експансію світового економічного, культурного, політичного, соціального простору – тобто впливає на розвиток суспільства в цілому. З концептуальними тенденціями глобалізації тісно пов’язана проблематика інформаційного суспільства, бо глобалізація є результатом процесів обміну інформацією у всьому світі. Переосмислення ролі та значущості знання обумовлює перетворення сучасного суспільства у суспільство, засноване на знаннях. Ці основні тенденції сучасного світу є підставами для принципово нового підходу щодо осмислення функціонування та розвитку освіти, оскільки їх можна вважати основними детермінантами розвитку сучасного освітнього простору. Також до тенденцій, що визначають сучасний стан освіти, зумовлюють магістральний шлях її розвитку і формують новий освітній простір, відносяться таки: диверсифікація, регіоналізація, демократизація, масовізація, індивідуалізація, полікультуралізм, фундаменталізація, гуманізація і гуманітаризація. 6. У процесі реформування української освіти треба з обережністю ставитися до максимальної інтеграції України у світовий освітній простір. Модель майбутньої освіти в Україні повинна будуватися на основі спадщини й традицій своєї національної культури, українського менталітету, з урахуванням творчого переосмислення й засвоєння кращих світових досягнень у сфері освіти. Україна повинна зберігати й розвивати свої самобутні національні якості й традиції, своє цілісне й глибинне бачення системи освіти, що є безсумнівним досягненням світового масштабу. Створення конкурентноздатної системи освіти в Україні вимагає модернізації її зовнішньої структури, що припускає впровадження, розвиток і максимальне використання новітніх інформаційних і навчальних технологій; розробку якісно нових освітніх стратегій, орієнтованих на вимоги майбутнього й на постіндустріальні цивілізаційні пріоритети; додання випереджального характеру функціонуванню системи освіти в цілому; подолання корупції й бюрократизму в діяльності освітніх структур; забезпечення масової доступної якісної освіти. Змістовним вираженням процесу оптимізації української освіти повинна стати реалізація в концептуальному полі сучасних освітніх практик тенденцій фундаменталізації та гуманізації й гуманітаризації освіти, яки передбачають розвиток творчого мислення, стимулювання пізнавальної діяльності, й націлені на формування стійкого і гнучкого ціннісного відношення до світу, грають особливу роль в структурі вибору цінностей і пріоритетів соціального розвитку людства, визначенні перспектив його виживання і формування умов стійкого розвитку. |
