1. Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що ГЕ є своєрідним природним, з антропогенними модифікаціями утворенням, яке приурочене до перехідної смуги між активно взаємодіючими природними єдностями (є наслідком цієї взаємодії). 2. На основі аналізу і синтезу існуючих визначень ГЕ запропоновано таке його тлумачення: ГЕ – це просторові різнорангові (планетарні, регіональні, локальні) утворення, які реалізовуються у ландшафтному просторі-часі внаслідок активних взаємодій і взаємопроникнення різнорідних середовищ, що відбуваються на контактних поверхнях із характерною підвищеною напруженістю взаємозв’язків (субстантивних та інформаційних), що існують (виникають і розвиваються) з ними в діалектичній єдності. 3. ГЕ володіють рядом специфічних властивостей; для них притаманним є, з одного боку, поєднання комплексу ознак, що характерні для суміжних генетично різних ландшафтних об’єктів, з другого – формування індивідуальних ознак перехідних утворень. 4. У розробленій нами моделі геоекотона реалізовано уявлення про ГЕ як про систему, яка виникає й формується між ядерними природними системами і поєднує в собі у різних співвідношеннях їх властивості та володіє своїми, не характерними для ядер типовості. 5. Встановлено, що у геолого-геоморфологічному відношенні ЗПГ володіє всіма ознаками, властивими перехідним зонам: а) більш інтенсивними в порівнянні з платформами і менш інтенсивними аніж в орогенах неотектонічними рухами та екзогенними процесами рельєфоутворення; б) новітній структурний план її підпорядкований неоструктурному плану Карпат; в) наявністю паралельної до орогену системи новітніх розривів, флексур і складок тощо. 6. На теренах ЗПГ антропогенові денудаційні поверхні вирівнювання утворюють три головних рівні: нижній, середній і верхній. Вони здебільшого деструктурні, оскільки зрізають породи різного віку, літологічного складу й міцності. У деяких місцях денудаційні поверхні збігаються з покрівлею найтвердіших порід, відображаючи умови їх залягання. Структурні елементи характерні в основному лише для верхньої денудаційної поверхні. 7. Карпатсько-Подільська перехідна зона простежується не лише в геологічній структурі, історії геологічного розвитку та рельєфі регіону, але й у рослинному і тваринному світі та ландшафтній структурі загалом, які поступово змінюються від Карпат углиб платформи. Найбільш яскраво вираженою її частиною є ЗПГ, яке ми розглядаємо як типовий географічний екотон. Тобто, у природно-географічному відношенні, ЗПГ характеризується пограничністю, перехідністю, якісною зміною природного середовища одного типу іншим. 8. Процеси розселення на території ЗПГ на початкових етапах були чітко детерміновані природними чинниками. Перевагу при заселенні люди різних культур віддавали геоекотонним ландшафтам. ГЕ були і залишаються найсприятливішими висотно-екологічними нішами для життєдіяльності людини. Переважна більшість сучасних сільських поселень зосереджена у місцях їх первісної геоекотонної (прирічкової та контактної) локалізації, хоча й зазнали значних трансформацій впродовж історичного минулого. 10. Встановлено, що до рубежів контрастності – ГЕ, “прив’язана” переважна більшість міст досліджуваного регіону. На межах ландшафтів, або поблизу від них знаходяться 8 (Львів, Городок, Миколаїв, Перемишляни, Золочів, Рогатин, Галич, Підгайці) із 11-ти; половина з них розташовані у “ландшафтних вузлах” – місцях просторового поєднання кількох різнорідних ландшафтів. 11.На території ЗПГ зростає понад 200 видів рослин різної категорії рідкісності, або 18% флори регіону. З них 93 види (17%) занесені до ЧКУ, або 1/6 ”червонокнижних” видів України. Половина з них занесена до міжнародних списків рослин Європи, які потребують охорони. За ступенем загрози для їх популяцій вони розподіляються таким чином: 16 – зникаючі; 46 – вразливі; 30 – рідкісні; 1 – невизначені. Ще 44 види потребують індивідуальної охорони; решта – віднесені нами до категорії регіонально-рідкісних, які заслуговують на місцеву охорону. 12. Найілюстративнішим показником, що характеризує якісну складову охорони ландшафтного різноманіття регіону, є його заповідність у цілому та кожного ЛР зокрема. Згідно з нашими розрахунками, найвищий рівень заповідності мають Галицький, Давидівський, Монастириський ЛР (більше 15 %) та м. Львів (біля 10 %); найнижчий – Бібрський і Перемишлянський ЛР (менше 0,1 %); заповідність ЗПГ у цілому сягає 6,8%. 13. З метою покращення стану довкілля, на перспективу рекомендується розширити мережу ПЗФ ЗПГ за рахунок створення Голицького природного заповідника (категорії, яка ще не представлена на теренах ЗПГ) та декількох, обґрунтованих нами, об’єктів і територій інших природоохоронних категорій. 14. У складі РЕМ ЗПГ нами виділено такі основні елементи: 18 ключових територій, з них: 3 – національного, 8 – регіонального, 7 – місцевого значення; 12 сполучних територій (екологічних коридорів), з них: 2 – національного значення, 5 – регіонального, 5 – місцевого; 1 відновлювальна територія. |