У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні сутності особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (права на життя, здоров'я, свободу, особисту недоторканність), як об’єкта цивільно-правового захисту, з'ясуванні їх правової природи та позитивного змісту, визначенні поняття захисту та самозахисту названих прав з метою віднаходження найбільш оптимальних, дієвих механізмів (способів) їх захисту. В рамках вирішення вказаної проблеми в дисертації визначено правову природу, поняття, об’єкт та зміст особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя, здоров’я, свободу, особисту недоторканність), як об’єкта цивільно-правового захисту, їх специфічні риси та особливості; визначено поняття та специфічні ознаки захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (життя, здоров'я, свобода, особиста недоторканність); визначено особливості форм та способів захисту, які є застосовними для захисту названих прав; розроблено рекомендації щодо усунення недоліків чинного законодавства, обґрунтовано пропозиції і рекомендації теоретичного та практичного характеру щодо вдосконалення існуючого механізму цивільно-правового регулювання та захисту особистих немайнових прав фізичної особи на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність. Визначення особливостей цивільно-правового захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (права на життя, здоров'я, свободу, особисту недоторканність), є важливим підґрунтям для відпрацювання дієвого механізму захисту названих прав та для забезпечення можливості повноцінного їх здійснення фізичною особою. У висновках до дисертаційного дослідження викладені загальні підсумки роботи та пропозиції щодо регулювання і захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, зокрема: 1. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність), мають особливості, що пов’язані з особливостями об’єкта цих прав - нематеріального блага, належність якого людині є передумовою існування її в світі як такої. Саме зі специфіки об’єкта випливають особливості захисту названих прав. 2. Життя, здоров'я, свобода і особиста недоторканність людини є найвищими нематеріальними благами, і саме тому їх забезпеченню та захисту має приділятися особлива увага з боку держави та правників. Життя має подвійний (біологічний та соціальний) характер, і обидва його боки рівною мірою мають захищатися державою. Тому з метою забезпечення повноцінного захисту біологічного існування людини від зачаття, за дитиною до народження має визнаватися право на недоторканність життя, яке стає складовою права на життя після народження. Аналіз законодавчого підходу до регулювання відносин донорства дає підстави вважати донора спеціальним суб'єктом захисту особистого немайнового права фізичної особи на здоров'я. У зв’язку з цим, пропонується виділити два види негативних наслідків, які можуть мати місце при виконанні донором донорських функцій. Крім того, вважаємо за доцільне визнавати донора спеціальним суб'єктом захисту права фізичної особи на здоров'я. Особиста недоторканність включає такі складові, як недоторканність тілесна (фізична), що передбачає, в тому числі, і неможливість обмеження свободи та недоторканність життя, в розумінні життя в якості соціального існування людини як особистості (окремі його складові). У зв’язку з цим пропонується внести відповідні корективи до положень чинного Цивільного кодексу України, змінивши редакцію статті 289 ЦК України. 3. Особливості захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність) випливають з особливостей об’єкта посягання, і захист у цьому випадку переважно має бути спрямований на попередження порушення названих прав, адже вчинення порушення стосовно названих прав (принаймні, щодо життя і здоров'я) практично унеможливлює їх захист у звичайному розумінні. 4. На відміну від випадків порушення матеріального права, первісним наслідком посягання на нематеріальне благо (життя, здоров'я, свободу, недоторканність) є завдання моральної шкоди. Матеріальна ж шкода є наслідком такого посягання, тобто не є первісною. 5. З особливостей захисту випливають також особливості самозахисту названих прав. Момент виникнення в особи права на самозахист особистих немайнових прав, що забезпечують її природне існування, перенесений на більш ранній термін виявлення особою загрози порушення свого права. Що ж до меж застосування самозахисту, то він має відповідати характеру посягання. Втім, враховуючи специфіку об’єктів посягання, такі межі відповідно можуть бути розширені, порівняно з самозахистом, наприклад, майнових прав. 6. Потребують удосконалення норми щодо регулювання та захисту права фізичної особи на життя, здоров'я, свободу і особисту недоторканність. Спеціального нормативного врегулювання потребує питання дотування виплат боржників, винних у завданні шкоди особистим немайновим правам, що забезпечують природне існування фізичної особи (переважно життю та здоров'ю). 7. З метою усунення недоліків чинного законодавства, сформульовані пропозиції щодо внесення відповідних змін такого змісту: 1. Викласти частину 1 та частину 6 статті 281 Цивільного кодексу України в такій редакції: 1. Фізична особа має невід’ємне право на життя. До моменту народження дитина має право на недоторканність життя. 6. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12 тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки, за умови наявності соціальних або медичних показань. У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до двадцяти восьми тижнів. Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності, що не перевищує 12 тижнів, а також після 12 тижнів вагітності за медичними та соціальними показаннями, встановлюється законодавством”. 2. Викласти статтю 283 Цивільного кодексу України в такій редакції: 1. Фізична особа має право на здоров'я. 2. Фізична особа має право на охорону її здоров'я. 3. Охорона здоров'я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом”. 3. Викласти статтю 289 Цивільного кодексу України в такій редакції: 1. Фізична особа має право на особисту недоторканність. 2. Особиста недоторканність фізичної особи забезпечується шляхом вжиття заходів, спрямованих на забезпечення тілесної недоторканності фізичної особи, та на забезпечення недоторканності особистого життя фізичної особи”. 4. Доповнити Цивільний кодекс України статтею 2891 – „Право на тілесну недоторканність” такого змісту: „Стаття 2891 Право на тілесну недоторканність. 1. Фізична особа має право на тілесну недоторканність. 2. Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорсткому, нелюдському, або такому, що принижує її честь та гідність, поводженню чи покаранню. 3. Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається. У разі жорстокої, аморальної поведінки фізичної особи щодо іншої особи, яка є в безпорадному стані, застосовуються заходи, встановлені цим Кодексом та іншим законом. 4. Фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним, або навчальним закладам”. 5. Частину 3 статті 52 „Основ законодавства України про охорону здоров'я” викласти в такій редакції: „Медичним працівникам забороняється здійснення активної евтаназії - навмисного прискорення смерті невиліковно хворого на його прохання з метою припинення його страждань”. 6. Визнати такими, що втратили чинність: - пункт 9 та пункт 32 розділу І Переліку платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 1138 від 17 вересня 1996 року, зі змінами, внесеними відповідно до Постанови Кабінету міністрів України № 989 від 11 липня 2002 р. |