- концептуальній підхід до досліджуваної проблеми будується на положенні, що засоби держаного примусу мають аналізуватися та класифікуватися у контексті конкретної правової системи з врахуванням її типології та особливостей, що визначають напрямки їх застосування, рівень здатності, ефективно обслуговувати потреби суспільства, не порушуючи при цьому права людини; - під правовою системою України розуміється сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, і комплексу взаємопов’язаних та узгоджених юридичних засобів, спрямованих на реалізацію цих норм, а також юридичних явищ, що виникають внаслідок правового регулювання і реалізації норм права. Хоч правова система України тяжіє до романо-германської правової сім’ї, але й культурно-історичний розвиток був зумовлений впливом східноєвропейської правової традиції. А це позначилося на особливостях теоретичного обгрунтування, законодавчого закріплення і практичного застосування державного примусу в правовій системі України; - державний примус може визначатися як один із методів впливу держави на свідомість і поведінку особи як учасниці публічних і приватних правовідносин. Він застосовується відповідно до компетенції державних органів незалежно від волі та бажання юридично зобов’язаних суб’єктів з метою забезпечення належної реалізації права, попередження правопорушень, покарання та виправлення правопорушників, поновлення порушених прав. - аналізуються поняття державного примусу за галузями його застосування – публічного та приватного права. Визначаються, що у галузі приватного права поняття правового примусу є ширшим і охоплює як державний (легітимний), так і недержавний правовий примус. У галузі публічного права поняття правового і легітимного примусу співпадають, а це означає, що державний примус, у свою чергу, обов’язково є легітимним, а крім того, має бути правовим. Хоча остання вимога виконується не завжди, але кожна держава, яка претендує на визначення її як “правової”, повинна прагнути дотримуватися цього принципу. - легітимний державний примус є одним із засобів правового забезпечення ефективної реалізації права. В залежності від мети, підстав та порядку застосування він може бути диференційованим на засоби юридичної відповідальності за неналежне виконання обов’язків та такі, що не тягнуть за собою юридичної відповідальності (засоби захисту порушених прав тощо). - державний примус виступає як засіб правового забезпечення належного функціонування правової системи на різних етапах реалізації права – як на етапі реалізації (застосування ) норм об’єктивного права, результатом чого є виникнення правовідносин, так і на етапі здійснення суб’єктивного права, що є елементом правового відношення. При визначенні вимог до реалізації суб’єктивного права і здійснення суб’єктивного обов’язку слід враховувати існування принципів реалізації двох видів: загально-концептуального рівня (які існують на рівні загальної правової системи, тобто, права як явища культури) і рівня галузевого, що діють в рамках певної галузі права. - принципи загально-концептуального характеру (неухильне дотримання Конституції України; неприпустимість посягання на права, свободи, честь і гідність інших людей; судовий захист порушеного права; можливість державного примусу до виконання суб’єктивних обов’язків лише державними органами, вказаними у законі, і у межах, передбачених законом; можливість судового оскарження неправомірно застосованих актів державного примусу) і галузевого (принцип реалізації суб’єктивного права відповідно до його призначення; принцип зобов’язування державних органів та посадових осіб до сприяння громадянам у реалізації суб’єктивних прав) опосередковуються в межах приватного та публічного права. Причому принципи реалізації суб’єктивних прав та суб’єктивних обов’язків визначаються, насамперед, нормами приватного права, а публічне право встановлює вимоги, що стосуються публічного інтересу у процесу такої реалізації, і передбачає правові засоби владного (державного) впливу на випадок порушення як суб’єктивних прав, так і публічного інтересу; - дотримання як загально-концептуальних, так і галузевих принципів, рівною мірою забезпечується можливістю застосування засобів державного примусу, передбачених охоронними галузями права (кримінального, адміністративного), а також нормами відповідної матеріальної і процесуальної галузі права. Ця обставина має враховуватися при утвердженні конституційного принципу верховенства права в концепціях проектів законодавчих актів та у практиці їх реалізації. На підставі викладених вище висновків у дисертації сформульовані пропозиції щодо вдосконалення регулювання відносин, пов’язаних із застосуванням засобів державного примусу у правовій системі України. |
