У Висновках сформульовані основні результати проведеного дослідження, зокрема, констатується, що в сучасному цивільному праві розроблена і функціонує спеціальна система правових засобів, метою якої є забезпечення стабільного становища кредитора в укладених договірних правовідносинах. Звичайно, за основу видів забезпечення зобов'язань покладені види, розроблені ще в римському цивільному праві. Мета системи забезпечення виконання зобов'язань - додатково до засобів державно-правового захисту (судовому зверненню стягнення на майно боржника) забезпечити реальну можливість виконання зобов'язання, що виникає. Слід провести чітку межу між видами, які забезпечують належне виконання договору, і забезпечувальними засобами взагалі, які дозволяють кредитору
захистити свої інтереси, якщо договір виконується неналежним чином, або виникає загроза його невиконання. У першому випадку головна мета видів забезпечення виконання зобов'язання - примусити боржника саме виконати належним чином договірне зобов'язання. У другому випадку - контрагента цікавить перш за все захист своїх інтересів, які потерпають внаслідок неналежного виконання зобов'язання. Тобто, тут мова йде про відмову від договору, як санкцію. Звичайно, що в цьому випадку дії кредитора також обумовлюють настання невигідних майнових наслідків для боржника, але настання цих наслідків пов'язано не з обов'язком боржника виконати договір, а з правом кредитора розірвати договірні відносини.
Якщо за основу класифікації брати визначеність чи невизначеність в законі видів забезпечення зобов'язань, то їх за аналогією можна назвати «поіменованими» або «законними», тобто такими, поняття і зміст яких відображено в ЦК України, і «поіменованими» або «договірними», тобто такими, які визначаються сторонами безпосередньо в договорі. Виходячи з наведеної норми закону, можна умовно класифікувати способи забезпечення виконання зобов'язань на три групи: способи забезпечення виконання зобов'язань, що передбачені главою 49 ЦК України; способи забезпечення виконання зобов'язань, що передбачені іншими нормами цивільного законодавства України; інші способи забезпечення виконання зобов'язань, які передбачені договором. Досліджуючи способи забезпечення зобов'язань, передбачені договором, необхідно враховувати, що визначити їх вичерпний перелік неможливо, але це й не потрібно. Важливо пам'ятати лише про те, що ці способи мають відповідати ознакам забезпечення виконання зобов'язань, а також те, що вони відрізняються від інших цивільно-правових інститутів. Авторка пропонує закріпити власне визначення в ст.570 ЦК поняття завдатку із урахування пойменування сторін завдаткових правовідносин. Завдаток слід відмежовувати від авансу. Основними критеріями відмінності завдатку як одного із засобів забезпечення виконання зобов'язань від авансу, як однієї з форм розрахунків є: забезпечення завдатком тільки дійсного, тобто укладеного сторонами, того чи іншого цивільно-правового зобов'язання; обов'язкове дотримання сторонами встановленої законом форми укладення договору, який забезпечений завдатком; винне ухилення, одної зі сторін від виконання укладеного з дотриманням встановленої законом форми договору, котрий забезпечений, завдатком. Завдаток має певну схожість з неустойкою через поєднання в собі якостей штрафної санкції (компенсації). Однак різниця між неустойкою та завдатком полягає у тому, що, по-перше, завдаток сплачується у момент укладення
договору, а неустойка тільки ним визначається; по-друге, неустойка може бути зменшена за рішенням суду, що зовсім неможливо стосовно завдатку.
Необхідно зазначити, що договір, забезпечений завдатком, повинен бути укладений ще до моменту укладення договору завдатку або одночасно з ним. Авторка доводить, що правильніше не визначати завдаток шляхом виділення й аналізу його функцій, а говорити про багатоаспектність і багатоплановість самого явища завдатку, який в деяких ситуаціях може служити для досягнення будь-якої мети. Одне з актуальних питань використання попереднього договору в цивільному обігу пов'язане з проблемою співвідношення цього правочину і завдатку. Українському законодавцю доцільно повернутися до класичних уявлень про завдаток, що передбачали застосування завдатку як засобу спонукання до укладення договору. В цьому випадку зобов'язана за попереднім договором особа може бути примушена до вчинення основного договору. При цьому закон має передбачати можливість забезпечення завдатком практично будь-якого попереднього договору. У зв'язку з цим, положення ЦК України про завдаток мають передбачати можливість забезпечення завдатком обов'язків сторін за попереднім договором укласти в майбутньому основний договір у відповідності з попереднім договором. Невиконання цих обов'язків повинно тягнути для сторін ті ж самі наслідки, що й невиконання забезпеченого завдатком зобов'язання за будь-яким цивільно-правовим договором. Завдаток не може виступати в ролі відступного, а узгодження сторонами умови про відступне відносно суми завдатку є неприпустимим, оскільки можливі правові наслідки позбавлені економічного сенсу. | 