У процесі дослідження досягнуто поставлену мету дисертації, вирішено всі завдання, що дозволило дійти основних наукових висновків. Зберігання бібліотечних фондів України є важливою передумовою відродження національної духовної культури, інтелектуалізації суспільства, передачі соціального досвіду від покоління до покоління, забезпечення права громадян на вільний доступ до оперативної і ретроспективної інформації, зафіксованої на різних матеріальних носіях. Це зумовлює значне загальносоціальне значення розробки теоретико-методичних засад зберігання бібліотечних фондів України в умовах інформатизації суспільства. Однак, незважаючи на актуальність, у вітчизняному бібліотечному фондознавстві відсутні дисертаційні і монографічні дослідження з означенї проблеми.
Аналіз еволюції наукових підходів до зберігання бібліотечних фондів дозволив виявити проблемну ситуацію, за якої спостерігається дискретність вивчення окремих чинників збереження, основна увага приділяється технологічним чинникам, а проблема соціального захисту бібліотечного фонду залишається поза межами наукового осмислення. Відсутність цілісності, фрагментарність у науковій розробці проблеми зумовлюють використання комплексу загальнонаукових методів, головними серед яких є системний та аксіологічний підходи. Системний підхід дозволив розглянути зберігання бібліотечних фондів як системне явище, що пронизує процеси фондоформування і фондовикористання. Це збагачує бібліотекознавство новими знаннями про зміст меморіальної функції бібліотеки, а бібліотечне фондознавство – розумінням зберігання як наскрізного явища, а не лише як заключного етапу формування бібліотечних фондів. Застосування системного підходу допомогло виявити і дослідити систему чинників збереження бібліотечних фондів, їх взаємозв’язок, установити між ними пріоритети. З позицій аксіологічного підходу бібліотечні фонди є не лише матеріальною, але й духовною цінністю, складовою духовної культури нації. Завдяки діяльнісному підходові процес зберігання бібліотечних фондів можна розглядати як специфічний вид бібліотечної діяльності, що відбувається паралельно з такими процесами, як: комплектування, технічна обробка, облік та ін. та є абсолютно рівнозначним їм. Теоретичним засобом розкриття специфіки зберігання бібліотечних фондів є понятійний апарат. Формування термінологічної системи предметної сфери «зберігання бібліотечних фондів» потребує уточнення обсягу і змісту базових понять: «зберігання фонду», «збереження фонду», «схоронність фонду». Як більш ємне слід використовувати поняття «зберігання фонду» в розумінні комплексу заходів, котрі забезпечують найраціональніше розміщення фонду, його довготривалу схоронність з метою довгострокового використання. Термін «збереження фонду» слід використовувати в тому разі, коли йдеться про цілість та задовільний фізичний стан носіїв інформації, які складають бібліотечний фонд. Таке розмежування понять сприятиме теоретичному і практичному вирішенню проблеми зберігання бібліотечних фондів України. Як синоніми пропонується використовувати поняття «збереження фонду» та «схоронність фонду».
У дослідженні виявлено, що сучасний стан зберігання бібліотечних фондів в Україні є незадовільним. Ефективне вирішення означеної проблеми можливе лише за умов урахування двох основних чинників – технологічного і соціального. Досягнення оптимального стану зберігання бібліотечних фондів залежить від об'єктивних умов, серед яких першість належить удосконаленню технічного оснащення бібліотек через придбання сучасних технічних засобів захисту фондів; застосування методів масової нейтралізації кислотності паперу, а також превентивної та фазової консервації для переважної більшості документів, що надруковані на кислотному папері; налагодження технології виготовлення безкислотного паперу та картону, уведення системи дзеркал, штрих-кодів. Зміст соціального чинника полягає в узгодженій взаємодії двох основних суб'єктів зберігання бібліотечних фондів – користувачів і бібліотечних працівників. Ступінь зберігання бібліотечних фондів залежить, з одного боку, від рівня інформаційної культури користувачів, з іншого – від рівня професіоналізму бібліотечних фахівців,здатних ефективно діяти в нових умовах зберігання бібліотечних фондів. У процесі зберігання та використання бібліотечних фондів існує загроза документу через домінування певного чинника: фізико-хімічного, температурно-вологісного, біологічного, санітарно-гігієнічного, екологічного. Особливу загрозу для документів становить соціальний або людський чинник. Усі чинники можуть бути штучно керованими людиною. Прояв дії соціального чинника передбачити складно, його сутність полягає в людській психології. У таких умовах дієвим може бути лише постійне підвищення рівня інформаційної культури користувачів будь-якого віку, соціально-демографічних груп, а також професійної етики бібліотечних працівників.
5. Правовими та організаційними засадами зберігання бібліотечних фондів є нормативно-правові акти, інструктивні матеріали, службова бібліотечна документація. В умовах інформатизації суспільства вирішення завдання зберігання бібліотечних фондів гальмується чинним законодавством, яке гарантує права громадян України на вільний доступ до інформації та оригіналів документів, однак не передбачає серйозних санкцій за пошкодження бібліотечних документів. Процеси інформатизації, що відбуваються в сучасному українському суспільстві, застосування новітніх інформаційних технологій дещо уповільнюють дію протиріч, дозволяють здійснювати зберігання інформації через створення мережевих ресурсів, повнотекстових баз даних, електронних копій документів тощо. Однак у такому разі йдеться лише про збереження змісту документів, а не його матеріального носія, який має особливе інформаційне та соціокультурне значення. Діючі інструктивні матеріали є застарілими і потребують доопрацювання та відповідних змін. В умовах інформатизації суспільства посилюються вимоги до інформаційної культури користувачів та бібліотекарів, рівень якої безпосередньо впливає на зберігання бібліотечних фондів і передбачає такі аспекти: виховання бережного ставлення до документів узагалі і бібліотечних, зокрема; усвідомлення необхідності збереження книг як елементів та носіїв історії й культури даного суспільства; уміння віднайти інформацію з різних джерел – традиційних та електронних – й ефективно її використовувати; оволодіння основами аналітико-синтетичної переробки інформації; знання особливостей інформаційних потоків у своїй сфері діяльності; дотримання правових актів, що забезпечують інформаційні процеси; знання основ інформаційної та ергономічної безпеки; навички користування технічними засобами, комп'ютерними інформаційними технологіями та численними програмними продуктами. Основою технологічного вирішення проблеми зберігання бібліотечних фондів є процес поцифрування документів – переведення інформації в інше, електронне середовище носіїв з використанням цифрових запам'ятовуючих пристроїв та систем машинопрочитуваної інформації. Це дозволяє розглядати зберігання бібліотечних фондів як запоруку одночасного доступу до документів і володіння ними для нинішніх і прийдешніх поколінь. Конверсія пошкоджених книг та документів потребує таких систем, які впродовж тривалого часу забезпечуватимуть високу якість, доступність, економічність. Такими носіями є мікроформи, які не підлягають фундаментальним перетворенням та є усталеними до майбутніх змін. Для сильно фізично застарілих документів спочатку доцільно здійснювати процес мікрофільмування, а вже потім – поцифрування з мікрофільму. Цей підхід виправдовуваний і з фінансової точки зору, навіть у тому разі, коли єдиною метою поцифрування є забезпечення вищого рівня доступу й обслуговування. 6. Нині в жодному ВНЗ культури України не готують фахівців з консервації та реставрації паперових носіїв інформації. Тому їх професійна підготовка має бути одним з пріоритетних напрямів у системі фахової вищої освіти України. Доцільно у вищих навчальних закладах культури в межах освітньої спеціальності «Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографія» ввести спеціалізацію «Зберігання бібліотечних фондів» з кваліфікаціями бібліотекар-фондозберігач, консерватор і реставратор паперових носіїв інформації, яка матиме прикладний характер стосовно бібліотечної діяльності і не торкатиметься реставрації витворів мистецтва – живопису, графіки, виробів з кераміки та порцеляни тощо. 7. Для поліпшення зберігання бібліотечних фондів слід, виходячи із його завдань та мети, розмежовувати зберігання матеріальних носіїв інформації та безпосередньо самої інформації. Тобто цей процес слід розуміти як два окремі напрями: зберігання оригіналів документів та зберігання змісту першоджерел у цифровому середовищі носіїв. Щодо першого напряму – рекомендується дотримуватися встановлених режимів зберігання документів: температурно-вологісного, світлового, санітарно-гігієнічного, екологічного, біологічного. Дієвим важелем запобігання негативній дії соціального чинника є підвищення рівня інформаційної культури користувачів та професійної етики й відповідальності бібліотечних працівників. Стосовно другого напряму – зберігання інформації, яка міститься в першоджерелах – ефективним убачається процес переведення змісту документів в електронне середовище. Актуалізації процесу зберігання бібліотечних фондів сприяє використання аксіологічного підходу. Впровадження основних засад теорії цінності в практику зберігання бібліотечних фондів дає змогу в умовах інформатизації й гуманізації суспільства та розповсюдження новітніх носіїв інформації вважати пріоритетним зберігання оригіналів документів; український документний спадок розглядати як складову української духовної культури. Застосування аксіологічного підходу уможливило диференціацію друкованих й електронних документів як об’єктів короткотривалого, довготривалого і постійного (вічного) зберігання з позицій категорії цінності. Зберігання бібліотечних фондів – процес, рівнозначний процесові формування бібліотечних фондів, який виокремився з нього ще в 1980-ті рр. Він являє собою складний технологічний цикл та передбачає: врахування режимів збереження фондів, коректність проведення обліку, зберігання документів у процесі їх фондоутворення та фондовикористання, створення страхових фондів через мікрофільмування, поцифрування, репрографування та ін. Проведене дослідження не вичерпує повністю питання порушеної проблеми. Перспективні напрями подальшої розробки передбачають: подальшу диференціацію електронних фондів бібліотек для пошуку науково обгрунтованих засобів і моделей їх зберігання; дослідження соціального чинника зберігання бібліотечних фондів України, що набуває домінуючого значення в оптимальних умовах доступу. |
