Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філологічні науки / Українська література


Тітаренко Юлія Олегівна. "Збірка П. Тичини "Замість сонетів і октав": семантика і поетика" : Дис... канд. наук: 10.01.01 - 2008.



Анотація до роботи:

Тітаренко Ю. О. Збірка П. Тичини “Замість сонетів і октав”: семантика і поетика. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 01. 01 – українська література. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2007.

У роботі запропоновано оригінальну повну інтерпретацію книги П. Тичини “Замість сонетів і октав”, що включає характеристику провідних мотивів та образів книги, аналіз її проблемно-тематичних площин, розкриття особливостей конфлікту, з’ясування значення символів та метафор, включаючи символіку кольорів, а також символіку, використану при оформленні обкладинки першого видання книги “Замість сонетів і октав”.

Уперше здійснено спробу довести існування інтертекстуального зв’язку між книгою “Замість сонетів і октав” і Євангелієм від св. Івана, що дозволило розглядати досліджувану книгу П. Тичини під новим кутом зору.

У дисертації доведено думку про доцільність сприйняття й поціновування “Замість сонетів і октав” як цілісного художнього твору – поеми, а не як звичайної збірки написаних в один час поезій; схарактеризовано композицію третьої книги П. Тичини; визначено тип її словесної організації – поезія в прозі; обґрунтовано раціональність погляду на третю книгу П. Тичини як на твір необарокової літератури.

Аналіз досліджуваної книги П. Тичини показав, що “Замість сонетів і октав” – це викладена в художній формі історія України 1918 – 1920 років. Але третя книга П. Тичини є не лише панорамним полотном із зображенням перебігу фактичних подій за участю конкретних політичних сил. Більш того, змалювання фактів історії не є самоціллю, не є головною метою автора “Замість сонетів і октав”. Показати наслідки кривавої війни для суспільства і для окремої людини – одне з провідних завдань даної книги.

Багатоаспектність зазначеної проблеми розкривається, зокрема, через полісемантичність образу матері як уособлення національних традицій, державного й політичного устрою, віри в Бога (тобто всього, що мали люди протягом багатьох століть і що вони миттєво втратили з приходом революції), як джерела фізичного й духовного життя, нарешті, як джерела любові. Образ матері є знаковим у книзі П. Тичини. Він з’являється в пролозі “Замість сонетів і октав”, у главі, якою відкривається перший розділ книги, а також в епілозі. Окрім того, образ матері вписується в загальний мотив жіночої долі, що є наскрізним у третій книзі П. Тичини. В епілозі з’являється образ мертвої матері, який символізує втрату всього того, про що говорилося вище. Але серед численних руйнівних наслідків революції найбільш страшним і найбільш важливим для ліричного героя книги “Замість сонетів і октав” є втрата духовності. Недарма пролог книги завершується палким засудженням усіх, хто “звіром став”, тобто втратив людяність, духовність, а в главі “Терор” постає образ людини з простреленою головою, що казала “убивати гріх”, який завдяки цій промовистій характеристиці розцінюється як образ безневинної жертви, як людини духовної і, кінець кінцем, асоціюється із вбитою духовністю народу.

Мотив пошуку засобу боротьби з озвірінням, втратою духовності в собі й у суспільстві – наступний релевантний мотив книги “Замість сонетів і октав”. Пройшовши крізь духовне воскресіння, ліричний герой осягнув справжню суть революції, зрозумів, до яких жахливих наслідків може призвести збройне протистояння, а тому прагне віднайти засіб спасіння духовності в суспільстві й знаходить його в гуманістично-християнському мистецтві в дусі Г. Сковороди. У цьому полягає головна ідея книги “Замість сонетів і октав”, зміст її назви, причина її присвяти Г. Сковороді, нарешті, мета, з якою П. Тичина створював свою третю книгу. “Жорстокому естетизмові” початку ХХ століття, мистецтву, що закликає до зброї й убивств, протиставити одухотворену, покликану відродити в людях духовність, допомогти зрозуміти неповторність і незамінність кожної особистості гуманістичну творчість. Замість сонетів і октав пролетарського “Інтернаціоналу” запропонувати втомленому від кровопролиття й страху суспільству інший гімн, своєю геніальною простотою й разом із тим надзвичайною глибиною схожий на найвеличніший гімн християнства “Христос воскрес”. Постать Г. Сковороди була знаковою для П. Тичини. Саме образ барокового мислителя є ключем до розуміння книги “Замість сонетів і октав”. Очевидно, у часи панування насильства й жорстокості релігійна християнська спадщина Г. Сковороди стала джерелом розради й надії для поета ХХ століття, оскільки мала на меті заперечити в людині “звірине”, тобто вилікувати той недуг, на який страждало сучасне П. Тичині суспільство. Творчість українського філософа ХVІІІ століття є, на думку ліричного героя, прикладом, на який необхідно рівнятися письменству революційної доби, адже саме інтелігенції відводиться роль Месії у справі спасіння духовності нації в книзі “Замість сонетів і октав”.

Третій магістральний для аналізованої книги мотив боротьби добра і зла, світла і темряви, Бога й диявола у світі взагалі і в окремій особистості зокрема відтворив при оформленні обкладинки першого видання книги “Замість сонетів і октав” художник Л. Лозовський. Боротьба цих двох сил лежить в основі семантики усієї книги “Замість сонетів і октав”, що підкреслено її побудовою на антитезі: світла і темряви, добра і зла, миру і війни, духовності і тілесності, гармонії і дисгармонії. Нарешті, для самого ліричного героя книги характерна наявність антагоністичного протистояння двох ворогуючих начал – тіла і душі. Як відомо, уся творчість Г. Сковороди базується на Святому Письмі. Помітний інтертекстуальний зв’язок із Біблією, передусім з Євангелієм від св. Івана, наявний і в книзі “Замість сонетів і октав”. На рівні семантики це виявляється у наскрізній символіці світла і темряви в обох текстах, наявності алюзій та ремінісценцій на Євангеліє від св. Івана, спільних з Євангелієм образів в книзі П. Тичини, а також вказівок на Євангеліє в символіці обкладинки першого видання книги “Замість сонетів і октав”.

У галузі поетики інтертекстуальний зв’язок третьої книги П. Тичини і Євангелія від св. Івана помітний в подібності структури згаданих текстів: обидва складаються зі вступу, який містить пролог й історичну частину, основної частини й епілогу. Окрім того, з однаковою композиційною метою в книзі “Замість сонетів і октав” й у Євангелії використані відповідно образи матері й Богородиці. Зрештою, певні риси поетики третьої книги П. Тичини також нагадують останнє Євангеліє Біблії (досягнення ритму творів численними повторами; синтаксичний паралелізм; антитеза; прийом, коли висхідна градація змінюється спадною, чи навпаки).

Ремінісценції та алюзії на Євангеліє від св. Івана введені в текст книги “Замість сонетів і октав” таким чином, що неодмінно звертають на себе увагу, кидаються в очі, подекуди навіть ріжуть слух. На фоні всього іншого тексту вони видаються нелогічними й недоречними. Коли натрапляєш на них, одразу виникає питання про мету, з якою поет вжив цю фразу. Відповідь напрошується одна: автор навмисно виділив певні шматки тексту, щоб звернути на них увагу читача, а оскільки ними є ремінісценції з четвертого Євангелія, то відповідно метою П. Тичини було вивести читача на даний біблійний текст. Таким чином, ремінісценції та алюзії виконують у книзі “Замість сонетів і октав” дві функції. Вони, по-перше, є своєрідним шифром до Євангелія, виводячи реципієнта на згаданий текст, а по-друге, є ключем до інтерпретації книги П. Тичини.

На нашу думку, проводячи паралель між євангельською історією та історією початку століття, автор намагався довести думку, що революції у світі є не від Бога, а проти Бога, і несуть вони із собою не світло і надію, а темряву зла й порожнечу душі. У той самий час, вводячи алюзії на Євангеліє, П. Тичина міг розраховувати на звернення читача до самого біблійного тексту. Як згадувалося раніше, книга “Замість сонетів і октав” творилася з метою пробудження свідомості людей, спасіння духовності в суспільстві. При уважному погляді можна побачити, що, по суті, книга містить у собі потрійний засіб для здійснення цього завдання: гуманістичний текст самої книги П. Тичини, який спонукає реципієнта звернутися до християнської у своїй основі спадщини Г. Сковороди і до четвертого Євангелія Біблії, автора котрого не випадково називають апостолом любові.

Дослідження особливостей семантики і поетики книги П. Тичини “Замість сонетів і октав” показало її цілісним і завершеним художнім твором. Книга має спільну для всіх поезій ідею й ліричне завдання, сюжет, завершену композицію, у ній розвиваються два конфлікти (зовнішньоподієвий, який вирішується на користь революції, і внутрішньопсихологічний, що залишається нерозв’язаним), події книги протікають у просторі і часі, у ній наявні діалоги і монологи, наскрізні мотиви й образи (вода, вікно, вітер, образ матері й інші). Надзвичайно сильною об’єднуючою ознакою книги “Замість сонетів і октав” є також характерний для античних трагедій поділ її творів на строфи та антистрофи. Усе це додає до типових для книги поезії в прозі рис лірики ознак епічності і драматизму, дозволяючи назвати “Замість сонетів і октав” поемою, яка розкриває драму часу великих випробувань і драму героя, змушеного на собі відчути весь жах “озвіріння” цивілізації.

Літературознавчий аналіз семантики і поетики книги П. Тичини “Замість сонетів і октав” засвідчив, що вона є цілісним гуманістичним твором, багатим на глибокі філософські мотиви загальнолюдського значення, що функціонують і розкриваються в тексті завдяки традиційним, але разом із тим складним і поліфонічним образам-метафорам і образам-символам. Панорамне зображення сучасної поетові дійсності і відтворення сповненого трагізму життєвого шляху людини в ній майстерно реалізується засобами словесної організації поезії в прозі. Усе це поряд із надзвичайною продуманістю архітектоніки, чітким визначенням місця і ролі кожного найменшого елементу композиції характеризують книгу “Замість сонетів і октав” як один із найкращих творів необарокової модерної літератури.

Публікації автора:

  1. Тітаренко Ю. О. Творчість П. Тичини в оцінці критики 1920-х років // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (серія філологія). – Харків, 2005. – № 659. – С. 143–147;

  2. Тітаренко Ю. О. Проблема збереження духовності в умовах терору в збірці П. Тичини “Замість сонетів і октав” // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (серія філологія). – Харків, 2006. – № 727. – С. 103–106;

  3. Тітаренко Ю. О. Природа у вирі революції: функції пейзажних замальовок у збірці П. Тичини “Замість сонетів і октав” // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (серія філологія). – Харків, 2006. – № 745. – С. 100–104;

  4. Тітаренко Ю. О. Збірка П. Тичини “Замість сонетів і октав”: до проблеми варіативності інтерпретації // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (серія філологія). – Харків, 2007. – № 765. – С. 155–160;

Додаткові публікації:

  1. Тітаренко Ю. О. Риси літератури модернізму в збірці П. Тичини “Замість сонетів і октав” (філософсько-семантичний аспект) // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. – К.: Акцент, 2007. – № 26. – С. 698–706.