У дисертації здійснене теоретичне узагальнення та пропонується нове вирішення наукових проблем, що стосуються окремих загальнотеоретичних питань кримінального права, а також кримінально-правової характеристики злочинів проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони. Дослідження показало, що законодавцем, науковцями та суб’єктами судового тлумачення закону проблемі кримінально-правового захисту здоров’я населення приділяється значна увага. І все ж, не всі питання належним чином урегульовані законодавчо, багато питань як загальнотеоретичних, так і тих, що безпосередньо пов’язані із вказаною проблемою, залишаються недостатньо вивченими або дискусійними, є значні розходження у практиці застосування закону. Розгляд цих проблем дав підстави для таких основних висновків та внесення наступних пропозицій. 1. Проблему об’єкта злочину та його структури пропонується вирішувати на основі нових концептуальних підходів, зокрема через категорію цінностей, які бере під захист кримінальний закон. За результатами проведеного дослідження саме вони виступають як об’єкт злочину. Складовими означених цінностей є потерпілі, їх права та інтереси, соціальні зв’язки та матеріалізовані або нематеріалізовані блага, що належать потерпілим. За вертикальною класифікацією об’єкти злочинів поділяються на родовий, видовий та безпосередній об’єкти. Родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом XIII КК, визнано здоров’я населення, а також систему заходів, спрямованих на його охорону. Така назва цього розділу здається точнішою, тому пропонується відповідно змінити її у чинному КК. 2. На основі такого концептуального підходу і наведеної класифікації визначено видові об’єкти злочинів проти здоров'я населення і системи заходів, що забезпечують його охорону. 3. Для об’єктивної сторони значної кількості складів злочинів, що розглянуто, характерною є бланкетність її ознак. З огляду на складність проблеми застосування таких норм, вважається за доцільне створення моніторингу нормативних актів, які конкретизують зміст таких диспозицій по окремих категоріях злочинів. 4. Якщо в результаті вчиненого діяння не було заподіяно і не могло бути заподіяно істотної шкоди цінностям, які охороняє кримінальний закон, таке діяння не є злочином через малозначність. Цей висновок випливає з положення, закріпленого ч. 2 ст. 11 КК. Недоліком чинного законодавства є те, що цю норму не узгоджено з нормами інших статей КК, у яких істотна шкода зазначена як ознака кваліфікованого виду складу злочину. Тому ці недоречності пропонується усунути уточненням редакцій частин других статей 359, 363, 382, 410, 424, а також ч. 3 ст. 362 Особливої частини КК. 5. Істотною вадою кримінального законодавства є неоднозначність змісту поняття “розкрадання” у різних статтях КК. На думку автора, краще вживати термін “розкрадання” як родове поняття всіх його форм, а термін “викрадення” застосовувати тільки щодо крадіжки та грабежу. Тому у ст. 188, ч. 3 ст. 234 слово “викрадення” пропонується замінити словом “розкрадання”, а в ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313 слово “викрадення” замінити словом “заволодіння”. 6. Аналіз ознак суб’єктивної сторони складу злочинів зазначеної категорії показав, що у випадках вчинення злочину, відповідальність за який передбачено у статтях, що мають бланкетну диспозицію, умислом винної особи має охоплюватись усвідомлення нею невідповідності вчиненого діяння вимогам норм інших, крім кримінального, галузей права. Якщо ж скоєно таке діяння з необережної вини, особа підлягає відповідальності лише в тому разі, якщо вона усвідомлювала або могла усвідомлювати протиправність свого діяння. 7. Для більш чіткого визначення ознак цього елементу складу злочину необхідне також удосконалення чинного законодавства, а саме: 7.1. Частину 2 ст. 24 КК викласти у такій редакції: “Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії та бажала її вчинення, або усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання”. 7.2. Доповнити КК України ст. 251 “Складна вина”, у якій сформулювати положення щодо подвійної та змішаної вини. 7.3. Уточнити редакцію диспозицій ч. 1 ст. 311, ч. 1 ст. 312, ч. 3 ст. 313, оскільки зазначення у цих статтях мети як ознаки суб’єктивної сторони складу цих злочинів є зайвим. 8. Злочини, передбачені ст. 320, ч. 2 статей 321, 325, 326, вчиняються спеціальним суб’єктом, в тому числі й службовою особою. Аналіз цієї проблеми показав недосконалість кримінального законодавства, що регулює ці питання. Тому в усі відповідні статті КК 2001 р. пропонується внести уточнення: замінити в усіх відмінках слова “службова особа”, “службовий злочин”, “службова діяльність” словами “посадова особа”, “посадовий злочин”, “посадова діяльність”. 9. У переважній більшості статей розділу XIII КК закріплюються ознаки кваліфікованих або особливо кваліфікованих видів складів злочинів, що є позитивною рисою українського кримінального законодавства, оскільки це дозволяє диференційувати відповідальність залежно від типового ступеню суспільної небезпеки злочинних діянь цієї категорії. Водночас деякі з них потребують удосконалення. 9.1. У ст. 309 доцільно передбачити лише однорідну повторність. При цьому доповнити перелік раніше вчинених злочинів, що становлять таку повторність, злочином, передбаченим ст. 315. 9.2. Ст. 315 необхідно зазначити і у аналогічному переліку ознак, що утворюють однорідну повторність, який дається у ч. 2 статей 308, 310. 9.3. Доповнити ст. 310 частиною 3, в якій зазначити таку особливо кваліфікуючу ознаку, як мета збуту. 9.4. У ч. 1 ст. 311 та ст. 312 передбачити значний розмір прекурсорів як кількісний критерій злочинності дій з цими речовинами. 9.5. Уточнити ч. 3 ст. 311 КК, встановивши посилену відповідальність за дії, передбачені як частиною першою, так і другою цієї статті, вчинені організованою групою або в особливо великих розмірах. 9.6. У ч. 2 ст. 317 виключити такі ознаки, як корисливий мотив та вчинення злочину групою осіб. 9.7. Доповнити ст. 321 частиною 3, якою встановити відповідальність за діяння, передбачені ч. 1 або 2 цієї статті, якщо вони спричинили загибель людини або інші тяжкі наслідки. 9.8. У ч. 2 ст. 326 встановити відповідальність за таке саме діяння, якщо воно заподіяло шкоду здоров’ю людини, а в ч. 3 – за діяння, передбачені ч. 1 або 2 цієї статті, якщо вони спричинили загибель людини або інші тяжкі наслідки. 10. Частину 3 ст. 28 викласти у такій редакції: “Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у згуртоване об’єднання для вчинення одного або кількох злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.” 11. Отруйні та сильнодіючі речовини, які не є лікарськими засобами, необхідно визнати предметом злочину, передбаченого ст. 321, але точно визначити їх перелік. Зокрема є потреба у виданні єдиного нормативного акту, який містив би списки отруйних і сильнодіючих речовин. 12. У заголовку та диспозиції ст. 322 слово “незаконна” пропонується виключити. 13. У зв’язку з неоднозначністю доктринального тлумачення поняття предмета злочину, передбаченого ст. 326 (порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами), уточнюється, що під токсинами треба розуміти не будь-які токсичні речовини, а ті з них, що виділяються живим організмом. У ч. 1 цієї ж статті слова “якщо воно створює загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого” пропонується виключити, оскільки це лише перевантажує законодавчу дефініцію, а по суті така вказівка є зайвою. 14. Розгляд питань щодо кримінально-правової характеристики злочину, передбаченого ст. 307, показав, що теорією кримінального права і судовою практикою чітко не визначено поняття “виробництво наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів”. На думку автора, причиною цього є недосконалість як роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, так і їх законодавчого врегулювання. Тому доцільно було б повернутися до попередньої позиції законодавця і в ч. 1 ст. 307, а також у ст. 1 Закону України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів” замість терміна “виробництво” вказати “вироблення”, тобто відокремлення макової соломи, опію від рослин опієвмісного маку або ж листя, суцвіть, пилку, смоли – від конопель. 15. Частина 3 ст. 308 містить вкрай невдале формулювання розбою як діяння, що вчиняється з метою викрадення наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів. Цю хибу необхідно усунути законодавчо. 16. У ч. 1 ст. 311 слова “з метою їх (прекурсорів.– Є. Ф.) використання для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин”, і слова “з метою подальшого збуту, а також їх збут для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин”, зазначені у диспозиції ч. 1 ст. 312, пропонується виключити. 17. У ч. 1 ст. 317 слова “з такою метою” пропонується замінити словами “для такого ж призначення”. 18. Актуальною проблемою є необхідність удосконалення системи кримінально-правових норм, що регулюють ці відносини, та усунення прогалин чинного законодавства, в зв’язку з чим пропонується: 18.1. Трансформувати норми, встановлені статтями 130, 131, 133, до розділу XIII КК. 18.2. Прийняти спеціальну норму, помістивши її у розділі XIII КК, якою передбачити відповідальність за виробництво, зберігання, перевезення з метою збуту або збут товарів чи продукції, виконання робіт або надання послуг, що не відповідають вимогам безпеки. Кваліфікованими видами складу цього злочину визначити дії, вчинені щодо товарів, робіт або послуг, що призначені дітям віком до шести років, або потягли спричинення шкоди здоров’ю двох чи більше осіб або смерть людини (ч. 2 цієї статті). Якщо ж такі дії потягли смерть двох чи більше осіб, вони мають бути передбачені у ч. 3 цієї статті. 18.3. Доповнити також цей розділ КК статтею про відповідальність за ввезення в Україну, виробництво, виготовлення, зберігання з метою збуту або збут неякісних ліків з аналогічними кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками. 18.4. Статті 313, 316 виключити з КК. 18.5. Встановити кримінальну відповідальність лише за незаконне придбання, зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту у великому чи особливо великому розмірі. 19. Необхідним є коригування законодавчих положень щодо звільнення від кримінальної відповідальності та покарання або, навпаки, його встановлення і призначення. Зокрема, перенести дію заохочувальних норм, встановлених частинами 4 ст. 307 та ст. 309, ще на більш раніший етап, тобто до моменту пред’явлення обвинувачення. Тому в частинах 4 ст. ст. 307 та 309 уточнити, що за наявності зазначених у цих нормах підстав особа не підлягає кримінальній відповідальності або звільняється від такої. З огляду на це має бути доповнена і ч. 2 ст. 44 КК положенням про те, що закриття кримінальної справи без притягнення до кримінальної відповідальності, а також звільнення від такої у випадках, передбачених цим кодексом, здійснюється винятково судом. Водночас потрібно внести відповідні доповнення і до кримінально-процесуального законодавства, передбачивши, що закриття справи у таких випадках допускається лише за згодою особи. 20. Дослідження показало певну розбалансованість санкцій статей, що передбачають відповідальність за злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони, їх неузгодженість як між собою, так і порівняно до санкцій статей інших розділів КК. З метою удосконалення законодавства в цій частині є підстава для таких пропозицій: 20.1. У ч. 2 ст. 306 передбачити спеціальну конфіскацію. 20.2. Передбачити в санкціях ч. 3 ст. 308 та ч. 3 ст. 313 розмір покарання, не менший за розмір такої міри, встановленої ч. 4 ст. 187. 20.3. У ч. 2 ст. 310 знизити розмір покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 3 років, передбачити також альтернативні позбавленню волі види покарання. 20.4. Якщо законодавцем не буде підтримана викладена вище пропозиція щодо внесення змін до диспозицій ст. ст. 311, 312, скорегувати відповідальність і покарання за вчинення злочинів, передбачених цими статтями, встановивши суворіше покарання за розкрадання прекурсорів із метою збуту порівняно з виготовленням прекурсорів із такою метою. Усунути також колізійність санкцій статті 311 та статей 307 і 309. 21. Важливим для виправлення осіб, що вчинили злочини на ґрунті наркоманії, може бути поєднання покарання з іншими заходами впливу. Тому є нагальною потреба у створенні механізму реалізації законодавчих положень, встановлених статями 20, 92-94 КК. Запровадження цих рекомендацій сприятиме ефективнішому кримінально-правовому захистові одного з найцінніших благ людей – їхнього здоров’я. |