У висновках зазначено узагальнені результати дисертаційного дослідження, сформульовано найбільш істотні положення і пропозиції, отримані в результаті дисертаційного дослідження даної теми До них, зокрема, слід віднести таке. Цивільне законодавство, незважаючи на прийняття нового Цивільного кодексу, все ж таки потребує подальшого вдосконалення, а деякі його концептуальні положення - додаткового переосмислення з метою забезпечення прав та інтересів громадян, в тому числі у їхніх стосунках з органами влади. У сучасній концепції цивільного законодавства Україні достатньо чітко розрізняються два зовнішньо подібних інститути відповідальність за завдання шкоди іншій особі та зобов'язання, які полягають у відшкодуванні (компенсації) шкоди, завданої іншій особі за відсутності вини. Виникнення обов'язку відшкодування шкоди, яка виникла внаслідок заподіяння її службовими особами митних органів ґрунтується
не на вимозі наявності цивільного правопорушення, як це традиційно вважалося в радянській та пострадянській цивілістиці, а на такому юридичному факті, як завдання шкоди. Причому останній може мати самостійне правове значення або набувати такого за наявності умов, встановлених законом (вини особи, яка заподіяла шкоду, певного правового статусу заподіювана шкоди, завдання шкоди під час виконання службових обов'язків певного роду тощо). Вперше зроблено спробу узагальнити та систематизувати положення норм цивільного законодавства України, що стосуються відшкодування шкоди, на підґрунті врахування спеціального суб'єкту - завдання шкоди службовими особами митних органів. У цивільному праві України існує декілька різновидів зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди службовими особами митних органів у процесі виконання ними службових обов'язків у широкому значенні цього поняття, у процесі виконання ними спеціальних владних (управлінських) функцій, у процесі виконання ними функцій органів дізнання тощо. У процесі подальшого вдосконалення цивільного законодавства України доцільно враховувати низку факторів, які, з одного боку, зумовлюють доцільність уніфікації деяких правил стосовно відшкодування шкоди, заподіяної певними суб'єктами (зокрема, службовими особами митних органів), а з іншого, - роблять необхідною диференціацію випадків компенсації шкоди в межах уніфікованих груп в залежності від функцій, які виконують ці особи (функції управління, дізнання тощо). Вдосконалення потребує не лише зміст деяких норм, присвячених деліктним зобов'язанням у Цивільному кодексі України 2003 р., але також термінологія та позначення окремих правових категорій у цій сфері. Так, пропонується замість не дуже вдалого звороту «зобов'язання, які виникають внаслідок відшкодування шкоди», вживати терміни «зобов'язання компенсації шкоди» або «деліктні зобов'язання», для позначення особи, яка завдала шкоди, - «заподіювач шкоди», для позначення особи, на яку покладається обов'язок відшкодування завданої шкоди, - «кредитор», для позначення службовця митних органів, діями якого завдано шкоди в галузі державного управління, - «посадова особа», а службовця митних органів, діями якого завдана шкода в процесі виконання ним службових обов'язків, не пов язаних із здійсненням функцій управління, - «службова особа» тощо. Справи про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями митних органів (як і всі справи про відшкодування шкоди громадянину,
заподіяної актами органів державної влади), є класичними справами позовного (цивільного) судочинства. Держава у своїх відносинах з громадянами щодо відшкодування шкоди, завданої діями митних органів, діє як суб'єкт цивільного права. Вона, хоча і характеризується деякими особливостями у своєму правовому становищі, бере участь у відносинах, які регулюються цивільним правом, на засадах рівності з іншими учасниками, що зумовлює відповідну форму судочинства. Тому нелогічним виглядає п. 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», згідно з яким у випадку незгоди з винесеною постановою компетентного органу про відшкодування шкоди громадянин може його оскаржити у суді у порядку, встановленому для розгляду справ по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи посадових осіб у сфері управлінської діяльності. Ці справи є цивільними і мають порушуватися подачею позову і розглядатись у порядку цивільного судочинства. |
