1. Вітчизняна політологія міжнародних відносин за нинішнім рівнем теоретико-методологічної самодостатності дає можливість ґрунтовно досліджувати актуальні проблеми сучасних міжнародних відносин, зокрема, процес глобалізації. Тим самим втрачає сенс все ще наявний “західноцентризм” української політичної науки та її концептуальна залежність від західної політології. 2. З’ясовані і виокремленні дисертантом шість основних напрямів українських глобалізаційних досліджень – економістський, консервативно-цивілізаційний, протестно-антиглобалістський, атлантистсько-прагмативістський, синергетико-альтернативістський, а також конструктивістський підхід “світового суспільства” – підтверджують самодостатність теоретико-методологічної та гносеологічної схеми вітчизняної політології міжнародних відносин. 3. Атлантистсько-прагмативістський напрям міжнародних, зокрема, глобалізаційних та інтеграційних досліджень найбільш адекватно врахував суперечності між національними інтересами і викликами глобалізації. Прагмативітсько-технологічна методологія зовнішньополітичних досліджень є оптимальною також для вироблення дієвих схем і моделей забезпечення національного інтересу, колективної безпеки та ефективності зовнішньої політики загалом. 4. Проведене дослідження обґрунтовує і фактологічно підтверджує авторське визначення глобалізаційного імперіалізму як опосередкованого порушення національного інтересу. Єдиною дієвою формою антиглобалізму в цьому контексті є етатизм, а саме: винятково носій національного інтересу, тобто держава, може чинити ефективний опір негативним аспектам глобалізації. 5. Авторська інтегральна парадигма політичних досліджень доводить доцільність розгляду політичної системи і зовнішньополітичної підсистеми держави, що функціонує у глобалізаційному середовищі, як системи, яка конвертує глобалізаційні виклики у відповідні зовнішньополітичні дії. Означена теоретична схема найкраще апробується засобами компаративістики з широким використанням зовнішньополітичних зразків. 6. Головними об’єктами середньої держави, яким загрожує негативний глобалізаційний вплив, є система влади і система легітимації, а три ступені ураження відповідно стосуються національної безпеки, добробуту, справедливості. 7. Відсутність єдиної типологізації глобалізаційних загроз спонукає до запровадження “матричного” підходу, за яким доцільно користуватися системою типологізаційних матриць. Це створить передумови для конструювання ієрархії декількох паралельних різновидів загроз, які відповідно потребують суто диференційованого підходу з урахуванням політико-практичних і науково-пізнавальних потреб. Особливої точності потребують загально-соцієтальна, геополітична, цивілізаційна, соціо-економічна, екологічна матриці побудови ступенів і різновидів глобалізаційних загроз. Вирішальну роль слід відвести безпековій матриці в рамках атлантистсько-прагмативістського підходу до міжнародно- і зовнішньополітичних досліджень, розробленого на підставі вчень про національну безпеку і “національний інтерес”. 8. Теоретичне структурування категорії “глобалізаційної могутності”, як різновиду національної могутності, уможливлює виокремлення п’яти базових парадигм виживання і розвитку середньої держави в глобалізаційному середовищі - парадигми технологізму, парадигми колективної безпеки, парадигми демократизму, парадигми національного консерватизму та парадигми стратегічності. 9. За критеріями національної могутності та можливостей обстоювання національних інтересів Велику Британію умовно відносимо до середніх держав першого рангу, Польщу – середніх держав другого рангу, Україну – середніх держав третього рангу. Тривекторна модель зовнішньої політики середньої держави за умов глобалізації є оптимальною, оскільки створює найкращі умови для реалізації національного потенціалу та дипломатичного маневру в глобалізаційному середовищі. - У випадку Великої Британії, такими трьома векторами є Європейський, Атлантично-Американський та Південний (передусім, держави Співдружності). - У випадку Польщі, такими трьома векторами є Європейський Союз, Східна Європа, США та наднаціональні структури Атлантичної спільноти. - У випадку України також слід виокремити три вектори: Європейський - ЄС, Російсько-Американський, Балто-Чорноморський. Спроможність кожної із середніх держав рівноцінно діяти за кожним з цих трьох векторів залежить від обсягу її національного (глобалізаційного) потенціалу. Таким чином, Велика Британія, як найпотужніша з цих трьох компаративістськи-зразкових держав, спроможна здійснювати рівнопотужну зовнішню політику за всіма трьома векторами. Через те її тривекторна зовнішньополітична діяльність може бути означеною як політика “рівної заангажованості”, натомість тривекторна зовнішньополітична діяльність Польщі означається як політика “оптимальної доцільності”, з наголосом на європейському векторі. Зовнішня політика України реалізується в потрійному “полі залежностей”, що обумовлює потребу в остаточній систематизації та легітимації національних інтересів, виокремленні ефективних механізмів їх захисту і поетапному визначенні одного з трьох окреслених векторів як пріоритету. 10. Виклики глобалізаційного середовища обумовлюють повернення політичної філософії реалізму в теорію і практику сучасних міжнародних відносин, уможливлюючи максимальне врахування позицій національних держав в процесі дослідження та, відповідно, національних інтересів у розробці певних положень висновків і рекомендацій практичного характеру. | 